Розділ «Частина І Наукові основи криміналістичної тактики: правові й організаційні основи тактики проведення окремих слідчих дій, тактичних прийомів, рішень, комбінацій, операцій»

Оперативність означає своєчасність і невідкладність застосування тактичного прийому; вибірковість — найдоцільніший відбір засобів і прийомів у конкретній ситуації, які забезпечать досягнення потрібного результату; раптовість — це вибір найсприятливішого моменту для застосування тактичного прийому, що характеризується елементом несподіваності для певних учасників розслідування.

1.1.2. Слідчі дії

Слідча дія — це передбачений кримінально-процесуальним законом захід, який застосовується компетентними особами для збирання, дослідження, оцінки та використання доказової інформації. Аналогічне визначення слідчої дії як процесуального засобу діяльності слідчого зустрічаємо й у процесуалістів: слідча діяльність проводиться з метою збирання та закріплення доказів. Слідчі дії в гносеологічному та методологічному сенсах вважаються засобом (способом, методом) пізнання події злочину та осіб, які вчинили його, а також обставин провадження у справі.

Слідча дія — це процесуальна форма реалізації логічних прийомів пізнання фактів минулого та сьогодення у зв’язку з розслідуванням конкретних злочинів, тобто пізнавально-практична діяльність, в якій абстрактне мислення поєднане з практичною пізнавальною роботою, що має свою структуру (за В. Колдіним). Можлива простіша структура слідчої діяльності, коли слідчий засобами своєї діяльності впливає на об’єкт пізнання, приймає тактичне рішення та одержує на виході кінцевий результат. Остання логіко-інформаційна структура слідчої дії вважається більш доцільною.

У літературі існує кілька класифікацій слідчих дій відповідно до різних підстав. Так, залежно від об’єкта, на який спрямована пізнавальна суть слідчих дій, останні поділяють на речові, за допомогою яких одержують інформацію з матеріальних джерел (від речей), та особові дії, що пов’язані з одержанням інформації з ідеальних джерел (від людей, осіб). Звідси й докази поділяють на речові та особові. За місцем і роллю в процесі розслідування слідчі дії поділяють на початкові, наступні та невідкладні.

Провадження слідчої дії складається з чотирьох етапів:

• підготовка до проведення;

• власне проведення;

• фіксація ходу й результатів;

• оцінка результатів.

Підготовка до проведення: оцінюється слідча ситуація, що склалася, вибираються відповідні тактичні прийоми та технічні засоби, створюються умови для успішного проведення слідчої дії.

Власне проведення: застосовуються тактичні прийоми й технічні засоби з метою виявлення, фіксації та дослідження джерел доказової інформації.

Фіксація ходу й результатів: відображаються застосовані прийоми й засоби, а також поведінка учасників, місце, час проведення та одержані результати.

Оцінка результатів: одержані результати оцінюють з позиції вірогідності отриманої інформації, визначають їх місце і значення в системі доказів.

1.1.3. Слідчі ситуації

Слідча ситуація — це нова категорія криміналістичної тактики, яку було сформовано в 1967 р. (О. Колісниченко). Однак і досі визначення цього поняття викликає дискусію. Більшість учених слідчу ситуацію розуміють як становище, що склалося на певний момент розслідування злочину (О. Колісниченко, О. Ратінов, І. Лузгін, І. Герасимов). В. Гавло формулює слідчу ситуацію як сукупність фактичних даних, що відображають подію. Близьким до цього є визначення Л. Драпкіна, який у слідчій ситуації вбачає інформаційну модель, динамічну інформаційну систему, що містить ознаки, які мають значення в кримінальній справі. В. Шиканов та М. Селіванов вважають, що слідча ситуація — це сукупність даних, за наявності яких слідчий повинен діяти. Слідча ситуація — це обстановка, картина розслідування, яка склалася на певний момент розслідування, тобто сума значущої інформації (М. Селіванов). Нарешті, Р. Бєлкін визначає слідчу ситуацію як сукупність умов, в яких на певний момент здійснюється розслідування, тобто обстановка, в якій відбувається процес розслідування.

Розглянуті визначення слідчої ситуації справедливі тільки в матеріалістичному сенсі, оскільки умови, в яких здійснюється розслідування, становлять об’єктивну реальність — матеріальні та ідеальні джерела інформації. Однак такі визначення слідчої ситуації в пізнавальному (гносеологічному) аспекті некоректні і потребують удосконалення.

Слідча ситуація — це, з одного боку, об’єктивна реальність (матеріальні та ідеальні джерела), а з іншого — це пізнана суб’єктом доказування об’єктивна реальність, яка існує на певний момент. Непізнана матеріальна реальність містить потенційну інформацію щодо події злочину. Для введення її в процес доказування необхідний суб’єкт пізнання, котрий дослідить її та сформує слідчу ситуацію, яка становить пізнавальну проблему. Останню слідчий вирішує у результаті застосування тактичних рішень.

Таким чином, слідча ситуація в пізнавальному аспекті — це оцінна категорія, а в інформаційному — сукупність матеріальних та ідеальних джерел, які виникають на конкретний момент розслідування. Отже, у визначення слідчої ситуації повинен вводитися суб’єкт пізнання. З урахуванням цього ситуації класифікують за суб’єктом: експертні, розшукові, судові, слідчі.

Слідча ситуація — це пізнана слідчим сукупність умов, в яких на даний момент здійснюється розслідування; це інформаційна модель, яка склалася у суб’єкта доказування на основі пізнання реальних умов, за яких здійснюється розслідування.