Розділ «Частина друга»

— монотонне мовлення стомлює м’язи голосового апарату, оскільки тоді функціонує тільки одна група м'язів. Чим виразнішим є мовлення, тим воно корисніше;

- не можна швидко ходити в холодну погоду після тривалої роботи голосового апарату, оскільки при інтенсивних рухах дихання частішає, стає глибшим і більше холодного повітря потрапляє в дихальні шляхи.

11.5. Дикція

Для оратора чіткість вимови — професійна необхідність, що сприяє правильному сприйняттю слухачами його мовлення. Дикція — це ясність і чіткість у вимові слів, складів і звуків. Вона залежить від злагодженої та енергійної роботи всього мовленнєвого апарату, який включає губи, язик, щелепи, зуби, тверде й м’яке піднебіння, маленький язичок, гортань, задню стінку глотки (зів), голосові зв’язки. Активну участь у мовленні беруть язик, губи, м’яке піднебіння, маленький язичок і нижня щелепа, тому їх можна й необхідно тренувати.

Невиразним мовлення буває через звучання «крізь зуби», ковтання кінцевої приголосної або звуків усередині слова. Декому властива нечітка вимова свистячих і шиплячих приголосних через нерухому верхню та мляву нижню губу.

Удосконалюючи дикцію, ви, насамперед, маєте звернути увагу на відпрацювання артикуляції — руху органів мовлення. Цьому допомагає спеціальна артикуляторна гімнастика, що включає, по-перше, вправи для розминки мовленнєвого апарату і, по-друге, вправи для правильного відпрацювання артикуляції кожного голосного та приголосного звука.

Так, сюсюкання, яке виникає, якщо людина дуже сильно притискає язик до внутрішньої сторони верхніх зубів чи кладе його на зуби, можна легко позбутися: треба навчитися ховати язик за зуби. Звук «с» вимовляється при нестислих зубах: язик лежить унизу, ледве торкаючись нижніх зубів. Корисні вправи з сірником у зубах. Є й нескладні вправи для ліквідації шепелявості, гаркавості, млявості голосу, гугнявості тощо.

Безперечно, швидко позбутися неправильних навичок неможливо, але праця, терпіння, регулярне тренування дадуть прекрасні результати.

11.6. Ритміка

Швидкість загалом і тривалість звучання окремих слів, складів, а також пауз у поєднанні з ритмічною організованістю, розміреністю мови становлять її темпоритм. Це дуже важливий елемент мовлення, оскільки, як влучно наголосив К. Станіславський, «... інтонація й паузи самі по собі, крім слів, володіють силою емоційної дії на слухача».

Швидкість мовлення залежить від індивідуальних якостей людини, змісту її мовлення й ситуації спілкування. Оптимальний темп мовлення українців становить близько 120 слів за хвилину (англійців ~ від 120 до 150). Але, як засвідчують експериментальні дані, спілкуючись з дітьми й підлітками, треба говорити зі швидкістю 60—75 слів за хвилину. Тривалість звучання окремих слів залежить не тільки від їх довжини, а й від значущості їх у контексті. «Порожнє слово сиплеться, як горох з решета, — насичене слово повертається поволі, мов куля, наповнена ртуттю» (К. Станіславський). Чим важливіше слово, текст, тим повільнішим має бути мовлення.

Найбільш змістовну частину виступу ви маєте виголошувати уповільненим темпом, далі можна говорити швидше. Обов’язково уповільнюється мовлення, коли потрібно сформулювати висновок чи то визначення, правило, принцип, закон. Слід ураховувати й ступінь збудження аудиторії. Чим більше збуджені слухачі, тим повільніше й тихіше потрібно говорити виступаючому.

Для досягнення виразності звучання необхідно майстерно користуватися паузами — логічними та психологічними. Без логічних пауз мовлення буде неграмотним, без психологічних — млявим. Паузи, темп і мелодика мовлення в сукупності складають інтонацію. Монотонне мовлення викликає нудьгу, зниження уваги й інтересу. Академік І. П. Павлов називав нудьгу «сном з розплющеними очима». Мовлення людини, яка виступає перед слухачами, має привертати увагу своєю природністю, розмовним мелодійним малюнком і, на відміну від звичайної бесіди, бути контрастнішйм, виразнішим. Для розвитку інтонаційного багатства мовлення варто використовувати спеціальні вправи.

Отже, після об’єктивної оцінки своїх мовленнєвих даних треба приступити до регулярних занять: поставити дихання, відпрацювати дикцію, темпоритм, укріпити голосові зв’язки.

Голос оратора має бути яскравим, соковитим, звучним, чітким, привертати увагу, спонукати до мислення, дій, а не заколисувати.

11.7. Мовленнєвий вплив

КАНАЛИ МОВЛЕННЄВОГО ВПЛИВУ — основні шляхи, якими до слухачів надходить інформація через мовлення. Розрізняють два основні канали мовленнєвого впливу: лінгвістичний і паралінгвістичний.

ЛІНГВІСТИЧНИЙ КАНАЛ МОВЛЕННЄВОГО ВПЛИВУ — власне мовні засоби (слова, мовленнєві такти, речення, періоди, тексти), за допомогою яких передається основний зміст промови.

ПАРАЛІНГВІСТИЧНИЙ КАНАЛ МОВЛЕННЄВОГО ВПЛИВУ — ті звукові засоби мови (інтонаційні модуляції голосу, темп мовлення, а також покашлювання, зітхання, хникання тощо), що розміщуються ніби паралельно з основними мовними одиницями (морфемами, словами, реченнями) і також несуть певну інформацію.

ТОН (від лат. tonus — звук з гр. натяг, напруження) — висота звука, його якість, що визначається чистотою ритмічних коливань напружених голосових зв’язок: чим більше коливань припадає на одиницю часу, тим вищий звук. Тон голосу людини виражає різні емоційні відтінки, ставлення до об’єкта мовлення, настрій того, хто говорить, риси його вдачі тощо.