Розділ XVIII Призначення покарання

- якщо призначено додаткові покарання різних видів, то вони ні поглиненню, ні складанню між собою не підлягають і згідно з ч. 4 ст. 72 КК кожне з них приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю, і виконується самостійно.

У частині 4 ст. 70 КК принципи призначення покарання за сукупністю злочинів поширюються на ситуації, коли після постановлення вироку встановлюється, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення попереднього вироку. Злочини, що складають сукупність, можуть бути розкриті в різний час, тому і засудження за ці злочини може здійснюватися не одним, а двома чи більше вироками, які у зв’язку з цим і постановляються у різний час. Така ситуація є там, де особу, яка вчинила, наприклад, два злочини, було засуджено лише за один із них, а другий розкрито пізніше, у зв’язку з чим і вирок за цей злочин постановлено вже після вироку за першою справою. Наприклад, особу було засуджено за ч. 3 ст. 296 КК до трьох років позбавлення волі за хуліганство, вчинене у вересні 2008 р., але після відбуття за цим вироком одного року позбавлення волі з’ясувалося, що засуджений ще у липні 2008 р. вчинив крадіжку, за яку новим вироком за ч. 1 ст. 185 КК суд призначив два роки позбавлення волі. Ця ситуація повністю охоплюється ознаками сукупності злочинів, бо особа вчинила два злочини, передбачені різними статтями КК, і обидва вони були вчинені до засудження хоча б за один із них. Тому до таких випадків згідно з ч. 4 ст. 70 КК застосовуються ті самі правила призначення покарання, що передбачені в частинах 1-3 ст. 70 КК[76]. Проте покарання за ч. 4 ст. 70 КК призначається вже в три етапи:

- на першому етапі суд призначає покарання за злочин, вчинений до постановлення вироку за першою справою, але розкритий після цього;

- на другому — з урахуванням раніше постановленого вироку і призначеного ним покарання суд визначає остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення або повного чи часткового складання покарань, призначених за обома (попереднім і знов постановленим) вироками у межах, передбачених ч. 2 ст. 70 КК;

- на третьому етапі в строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, суд за правилами ст. 72 КК зараховує покарання, вже повністю або частково відбуте засудженим за попереднім вироком.

§ 8. Призначення покарання за сукупністю вироків

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК сукупність вироків є там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного ним покарання, вчиняє новий злочин. Отже, при сукупності вироків:

а) суд постановив вирок, яким особу засуджено до певного покарання;

б) призначене цим вироком покарання засуджений ще не відбув повністю; в) новий злочин вчиняється після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного ним покарання.

Порядок призначення покарання за сукупністю вироків вставлено у ч. 1 ст. 71 КК, згідно з якою, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчиняє новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Таким чином, за загальним правилом, остаточне покарання за сукупністю вироків призначається шляхом повного чи часткового складання покарань, призначених за окремими вироками. Межі такого складання зазначено у ч. 2 ст. 71 КК, відповідно до якої загальний строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю вироків, не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. При складанні покарань у виді позбавлення волі його загальний строк не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, — двадцяти п’яти років.

Таким чином, на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків суд призначає покарання за такими правилами: а) насамперед призначається покарання за знов учинений злочин — за новим вироком; б) до покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком; в) остаточна міра покарання за сукупністю вироків визначається в межах максимуму, встановленого в Загальній частині КК для відповідного виду покарання.

1. Покарання за знов вчинений злочин призначається на загальних підставах, тобто з урахуванням положень статей 65-691 КК. Причому якщо в діяннях особи, яка вчинила новий злочин, є ознаки повторності (ст. 32 КК) або рецидиву (ст. 34 КК), суд ураховує їх як обставини, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).

2. До покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Отже, та частина покарання, що вже відбута засудженим за попереднім вироком, не враховується, і в остаточне покарання входять покарання, призначене за новим вироком, і покарання, ще не відбуте за попереднім вироком. Тому відповідно до ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків, визначене шляхом складання, має бути більшим від покарання, призначеного за новим вироком, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком[77].

3. Визначення остаточного покарання за сукупністю вироків обмежено тим максимумом, який встановлено для відповідного виду покарання в нормах Загальної частини КК. Наприклад, при складанні покарань у виді позбавлення волі остаточне покарання не може перевищувати п’ятнадцяти, а за особливо тяжкий злочин — двадцяти п’яти років. Саме так встановлюється максимальна межа й інших видів покарань (наприклад, для обмеження волі — п’ять років (ч. 2 ст. 61 КК), а для виправних робіт — два роки (ч. 1 ст. 57 КК)). Таким чином, при визначенні остаточного покарання за сукупністю вироків суд може вийти за максимальні межі найбільш суворої санкції статті Особливої частини КК, оскільки при цьому він керується не санкцією, а тим максимумом, який встановлено для певного виду покарання в Загальній частині КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КК при призначенні хоча б за одним із вироків довічного позбавлення волі загальний строк покарання за сукупністю вироків визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. До поглинення суд «змушений» удаватися і тоді, коли за новим вироком призначено покарання в межах, які збігаються з максимумом даного виду покарання, встановленим у Загальній частині КК (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.). Наприклад, якщо особа до повного відбуття призначених виправних робіт вчиняє новий злочин, за який засуджується до п’яти років обмеження волі, то суд цим покаранням може лише поглинути невідбуту за попереднім вироком частину виправних робіт, бо згідно з ч. 2 ст. 61 КК максимальна межа обмеження волі становить п’ять років.

За ст. 71 КК складанню підлягають покарання як одного, так і різних їх видів. Але якщо за окремими вироками призначено покарання різних видів, то для їх складання суд керується приписами частин 1-3 ст. 72 КК.

Принцип складання покарань за сукупністю вироків поширюється не тільки на основні, а й на додаткові покарання. При цьому слід ураховувати таке:

- якщо додаткові покарання призначено тільки за попереднім або тільки за новим вироком, то вони (чи невідбута їх частина) приєднуються до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків;

- якщо додаткові покарання призначено і за попереднім, і за знов постановленим вироками, то вони передусім поєднуються за сукупністю між собою і лише після цього приєднуються до остаточного основного покарання;

- якщо за окремими вироками призначено додаткові покарання одного виду, то вони складаються між собою в межах максимуму, встановленого для них у Загальній частині КК (наприклад, для позбавлення права обіймати певні посади такий максимум дорівнює трьом рокам — ч. 1 ст. 55 КК);