Розділ XVIII Призначення покарання

Обставини, що пом’якшують покарання, мають важливе значення при його призначенні, бо їх наявність за конкретною справою надає суду право: 1) призначити основне чи додаткове покарання ближчим до мінімуму санкції або в її мінімальних межах; 2) обрати найменш суворий вид основного покарання за альтернативною санкцією; 3) призначити тільки одне додаткове покарання з кількох, передбачених у санкції; 4) не призначити додаткове покарання, передбачене в санкції як факультативне; 5) перейти до більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції на підставі ч. 1 ст. 69 КК; 6) не призначати обов’язкове додаткове покарання з додержанням вимог ч. 2 ст. 69 КК; 7) знизити до двох третин максимальний строк або розмір найбільш суворого виду основного покарання, передбаченого в санкції, на підставі ст. 691 КК.

Обставини, що обтяжують покарання, перелічені у ч. 1 ст. 67 КК, а саме:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частини 2 або 3 ст. 28 КК);

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

У частині 3 ст. 67 КК встановлено, що при призначенні покарання суд не має права визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені у ч. 1 ст. 67 КК. Отже, на відміну від обставин, що пом’якшують покарання, перелік обставин, що його обтяжують, є вичерпним і розширенню ні за яких умов не підлягає. Це спеціально зазначено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р., тому ще наявні у практиці спроби розширити перелік обставин, що обтяжують покарання, за рахунок таких, наприклад, як невизнання підсудним своєї вини, відмова давати показання, відсутність щирого каяття у вчиненому злочині тощо, суперечать закону і є неприпустимими[65].

Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК суду надається право (залежно від характеру вчиненого злочину і з обов’язковим мотивуванням цього рішення у вироку) не визнати будь-яку із зазначених у пп. 1, 3-5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК обставин такою, що обтяжує покарання. Отже, із приписів ч. 2 ст. 67 КК випливає, що передбачені в ч. 1 ст. 67 КК обставини закон поділяє на дві групи: а) до першої належать ті з них, які за будь-яких умов суд зобов’язаний врахувати як такі, що обтяжують покарання (пп. 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК); б) другу групу складають обставини, що оцінюються як такі, що обтяжують покарання, за розсудом суду, який має право визнати чи не визнати їх такими (пп. 1, 3-5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК). При цьому підставою для такого рішення суду є наявність чи, навпаки, відсутність зв’язку відповідної обставини з характером вчиненого злочину. Зокрема, суд може не визнати повторність злочину (ч. 1 ст. 67 КК) обставиною, що обтяжує покарання, наприклад, через тривалий розрив у часі між злочинами, які її утворюють.

Наявність обставин, що обтяжують покарання, надає суду можливість: 1) призначити основне чи додаткове покарання ближче до максимуму санкції або в її максимальних межах; 2) обрати найбільш суворий вид основного покарання за альтернативною санкцією; 3) призначити відразу кілька додаткових покарань, передбачених у санкції; 4) приєднати до основного покарання на підставі норм Загальної частини КК (статті 54 та 55 КК) таке додаткове покарання, яке в санкції не передбачене; 5) відмовитися від застосовування ст. 69 КК; 6) вийти за максимальну межу позбавлення волі, встановлену в найбільш суворій санкції, або за максимальний строк цього виду покарання, передбачений ч. 2 ст. 63 КК, при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів або вироків за умов, передбачених у частинах 2 статей 70 та 71 КК.

Безпосередньо зазначені в законі обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, повинні наводитися в тих формулюваннях, які використовуються у відповідних пунктах ч. 1 ст. 66 та ч. 1 ст. 67 КК, з їх конкретизацією щодо тієї справи, що розглядається судом. Необхідність, а іноді й обов’язковість такої конкретизації пояснюється тим, що деякі обставини описуються в законі у загальній формі (наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, заподіяння злочином тяжких наслідків тощо).

У зв’язку з характеристикою обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, великого значення набуває мотивування покарання у вироку. Із приписів ч. 2 ст. 65 КК випливає необхідність мотивування покарання, а ст. 334 КПК зобов’язує суд мотивувати у вироку призначене покарання і вимагає, щоб були наведені підстави обрання судом його відповідної міри. Мотивування покарання має бути конкретним і відповідати принципу його індивідуалізації. Тому не можна визнати задовільним таке мотивування покарання, коли у загальній формі, без належної конкретизації суд посилається у вироку на врахування «тяжкості вчиненого злочину або даних про особу винного»[66].