Розділ XV Звільнення від кримінальної відповідальності

У ч. 1 ст. 49 КК встановлено і кінцевий момент обчислення строків давності — ним є день набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Відповідно до ст. 401 КПК обвинувальний вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього було внесено подання. У разі подачі апеляції, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено КПК. Отже, якщо зазначені в ч. 1 ст. 49 КК строки закінчилися до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду, то особа, яка вчинила даний злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.

4. Сприятливе закінчення строків давності можливе лише в разі додержання особою, яка вчинила злочин, двох умов: така особа протягом строків, зазначених у ч. 1 ст. 49 КК, не повинна: 1) переховуватися від слідства та суду і 2) вчинити новий злочин певного виду, а саме середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий.

5. Якщо особа, яка вчинила злочин, ухиляється від слідства або суду, то відповідно до ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. Але в будь-якому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення нею злочину минуло п’ятнадцять років (недиференційований строк) і давність не було перервано вчиненням нового злочину.

Під переховуванням від слідства або суду розуміють вчинення особою дій, що свідчать про її прагнення уникнути кримінальної відповідальності (наприклад, зміна місця проживання, нез’явлення без поважних причин до слідчого або суду тощо). Однак при цьому особа має бути відома органам слідства або суду, які повинні вести розшук злочинця, котрий переховується. Як правило, це має місце після винесення постанови про притягнення конкретної особи як обвинуваченого та оголошення її розшуку чи обрання запобіжного заходу.

Зупинення давності означає, що час, який минув з дня вчинення злочину, до дня, коли особа стала переховуватися від слідства або суду, не втрачає свого значення, він зберігається і зараховується в строк давності, що продовжує закінчуватися (а не починається спочатку) із дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. З’явлення із зізнанням — це добровільне особисте з’явлення особи, яка переховується від слідства або суду, до прокурора, слідчого, органу дізнання або суду з усною або письмовою заявою про обставини вчинення злочину і переховування від слідства та суду. Затримання являє собою захід процесуального примусу, відповідно до якого особу на короткий строк поміщають до приміщення для утримання затриманих і в такий спосіб позбавляють волі.

Особа, яка вчинила злочин і переховується від слідства або суду, не може все життя, що залишилося, знаходитися під постійним страхом того, що в будь-який час, скільки б його не минуло з дня вчинення злочину, вона може бути за нього притягнута до кримінальної відповідальності. Тому в частинах 2 та 3 ст. 49 встановлено, що особа, яка переховується від слідства або суду, в будь-якому разі звільняється від кримінальної відповідальності, якщо: 1) з дня вчинення злочину минуло не менше п’ятнадцяти років і 2) давність не було перервано вчиненням нового злочину — середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

6. Якщо до закінчення зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 49 КК строків особа вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин, то відповідно до ч. 3 ст. 49 КК перебіг давності переривається. Переривання давності означає, що час, який минув з дня вчинення першого злочину, втрачає своє значення. Він визнається юридично незначущим і при новому обчисленні давності взагалі не береться до уваги. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При перериванні давності з дня вчинення нового злочину починають закінчуватися самостійно і паралельно два давнісних строки: один — за перший, а другий — за другий злочин. Ці строки не складаються і не поглинаються, а закінчуються паралельно і обчислюються окремо по кожному злочину.

Якщо ж протягом строку давності особа вчинить злочин невеликої тяжкості, то перебіг давності за перший злочин не переривається, а продовжується. Одночасно з ним паралельно і самостійно починає спливати строк давності по новому злочину невеликої тяжкості з дня його вчинення.

7. Додержання умов, передбачених частинами 1-3 ст. 49 КК, як правило, є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. Проте із цього правила закон передбачає два винятки: один — факультативний, а другий — обов’язковий.

8. Факультативний виняток полягає в тому, що якщо після вчинення особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено довічне позбавлення волі, минув п’ятнадцятирічний строк давності, то питання про застосування давності розглядається судом, у якого є два варіанти вирішення цього питання: 1) застосувати давність і на цій підставі звільнити особу від кримінальної відповідальності за раніше вчинений нею особливо тяжкий злочин або 2) не застосовувати давність, у зв’язку з чим постановити обвинувальний вирок, а також призначити винному покарання. При цьому, якщо суд переконається, що винний все ж таки заслуговує на довічне позбавлення волі, він не може його призначити (ч. 4 ст. 49 КК), а заміняє його позбавленням волі на певний строк відповідно до санкції статті КК, за якою кваліфіковано злочин.

9. Обов’язковий виняток із загального правила про застосування строків давності полягає в тому, що давність не застосовується до осіб, які вчинили злочини проти миру і безпеки людства, передбачені статтями 437-439, ч. 1 ст. 442 КК (планування, підготовка, розв’язання і ведення агресивної війни, порушення законів і звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид). Це положення відповідає міжнародним зобов’язанням України, яка 25 березня 1969 р. ратифікувала Конвенцію ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства», відповідно до якої ніякі строки давності не застосовуються до воєнних злочинів і злочинів проти людства незалежно від часу їх вчинення. Ця Конвенція з 11 листопада 1970 р. має для України обов’язкову силу. Законом України від 6 березня 2008 р. ратифіковано Європейську Конвенцію 1974 р. про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів. За ст. 9 Конституції України положення міжнародних договорів є частиною національного законодавства України.

1. Що визнається звільненням від кримінальної відповідальності?

2. Якими є підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності?

3. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям?

4. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим?

5. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки?

6. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки?

7. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строку давності?

8. В яких випадках перериваються або зупиняються строки давності і які кримінально-правові наслідки це має?