Розділ XV Звільнення від кримінальної відповідальності

§ 5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки

1. Іноді діяння, будучи суспільно небезпечним у момент його вчинення, втрачає цю властивість через зміни, що сталися у суспільстві, регіоні, окремій місцевості тощо. Якщо такі обставини виявилися під час розслідування або розгляду справи в суді, то це й обґрунтовує можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності. Так само можливість такого звільнення може виникнути й у разі, якщо до зазначеного часу буде встановлено, що внаслідок зміни обстановки сама особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною. У цьому разі втрачається сенс притягувати особу до кримінальної відповідальності, оскільки її цілі вже досягнуті на стадії розслідування або розгляду справи в суді. З огляду на це у ст. 48 КК встановлено: «Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною».

Отже, у ст. 48 КК передбачено дві підстави факультативного та безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності: 1) втрата діянням суспільно небезпечного характеру або 2) втрата особою суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки.

2. Загальною передумовою обох видів звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої або середньої тяжкості (ст. 12 КК). Тому вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (закінченого чи незакінченого, однією особою чи у співучасті) виключає застосування даного виду звільнення. Крім того, навіть вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості, але не вперше, а повторно, також унеможливлює застосування ст. 48 КК.

3. Злочини завжди вчиняються у певній обстановці, тобто в тих чи інших об’єктивних умовах, що характеризують соціальні, економічні, правові, політичні, духовні, організаційні, міжнародні та інші процеси, що відбуваються в масштабах країни, області, міста, району, підприємства, установи, організації, родини, оточення тощо. Зазвичай у такий спосіб обстановку і повинно бути встановлено на момент вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості, з тим щоб порівняти й оцінити її зміну на час розслідування або розгляду справи в суді. Для застосування ст. 48 КК має бути встановлено, що після вчинення особою злочину змінилася та обстановка, в якій було у свій час вчинено цей злочин. Зміна обстановки може стосуватися всієї країни, цілого регіону, окремої місцевості, конкретного підприємства, оточення тощо (наприклад, припинення стану війни, зміна економічного або політичного курсу країни, зміна підходів держави до розв’язання тієї чи іншої проблеми, ухвалення різних рішень органами влади, зміна масштабу цін, високі темпи інфляції, ліквідація чи реорганізація підприємства тощо). Подібні зміни обстановки повинні таким чином вплинути на оцінку раніше вчиненого злочинного діяння або особи, яка його вчинила, при якій суд визнає, що це діяння вже не може розглядатися як суспільно небезпечне або особа перестала бути суспільно небезпечною.

4. Втрата діянням суспільно небезпечного характеру — це або втрата ним зовсім суспільної небезпечності, або втрата її в такій мірі, за якої діяння через малозначність (ч. 2 ст. 11 КК) визнається незлочинним. Втрата діянням суспільно небезпечного характеру може бути двох видів. Перший з них пов’язаний із втратою суспільної небезпечності певного виду злочину. Така втрата може мати місце насамперед унаслідок швидких змін у тих чи інших сферах життя суспільства, при яких законодавець не встигає відповідним чином змінити ознаки складу злочину. Крім того, втрата суспільної небезпечності певного виду злочинів може бути викликана змінами місця, часу та інших обставин, за наявності яких конкретне діяння і визнається суспільно небезпечним. Нарешті, зміна обстановки може вплинути на оцінювання небезпечності і таких видів діянь, реальний зміст яких є нестабільним. Так, якщо посадова особа внесла явно неправдиві відомості до офіційних документів державної звітності, а потім форми цієї звітності було скасовано, то і раніше вчинене службове підроблення документа в цій частині (ст. 366 КК) втрачає характер суспільно небезпечного діяння.

Другий вид втрати діянням суспільно небезпечного характеру має місце тоді, коли зміна обстановки тягне за собою втрату суспільної небезпечності тільки окремого, конкретного діяння, вчиненого особою, хоча в цілому цей вид діянь, як і раніше, продовжує визнаватися злочинним. Зазвичай це характерно для зміни обстановки місцевого, локального масштабу. У цих випадках раніше вчинене особою діяння в конкретних умовах зміни обстановки визнається таким, що не заподіяло істотної шкоди конкретному об’єкту кримінально-правової охорони. На практиці траплялися випадки звільнення від кримінальної відповідальності за незаконну порубку лісу, оскільки після вчинення злочину було прийняте рішення про необхідність проведення меліорації на даній ділянці лісу і вирубування тут усіх дерев; за халатність, що завдала збитків підприємству, на якому радикально змінилися умови господарювання, та ін.

Звільнення від кримінальної відповідальності при втраті діянням суспільно небезпечного характеру слід відрізняти від випадків декриміналізації даного діяння, при якій законодавець виключає його з числа суспільно небезпечних і кримінально протиправних. У такому разі застосовуються правила про зворотну дію в часі кримінального закону, що усуває злочинність діяння (ст. 5 КК).

5. Стаття 48 КК може застосовуватися і в разі, якщо після вчинення злочину обстановка змінилася таким чином, що внаслідок цього особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною. Відомо, що така небезпечність виражається передусім у вчиненні особою злочину, а в наступному визначається у першу чергу ступенем можливості вчинення нею нового тотожного чи однорідного злочину. Висновок про це ґрунтується на основі характеристики даної особи (соціальної, психологічної, демографічної, кримінально-правової тощо), а також оточуючої її обстановки, тобто зовнішніх стосовно даної особи умов (оточення в побуті, родині, на роботі тощо). Встановлення такої обстановки має значення для оцінювання її зміни і впливу на суспільну небезпечність даної особи під час розслідування або розгляду справи в суді. У такому разі діяння продовжує залишатися злочинним як на момент його вчинення, так і під час розслідування або розгляду справи в суді. Проте сама особа перестає бути суспільно небезпечною. На практиці до змін обстановки відносять призов особи до Збройних Сил України або звільнення з армії, влаштування на роботу або звільнення з роботи, тяжке захворювання, переїзд в інше місце проживання, поміщення неповнолітнього до інтернату, усунення тяжких особистих обставин, під впливом яких було вчинено злочин, розрив зв’язків з особами, які примусили вчинити злочин, тощо.

§ 6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

1. Досягнення цілей кари і виправлення особи, яка вчинила злочин, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі неможливим (наприклад, унаслідок закінчення тривалого строку після вчинення злочину), або просто зайвим. Тому недоцільним є і притягнення особи до кримінальної відповідальності. Відпадає чи істотно зменшується суспільна небезпечність особи, яка вчинила злочин. До того ж можуть бути втрачені речові та інші докази у справі.

Унаслідок цього у ст. 49 КК встановлено строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов’язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності.

2. У статті 49 КК передбачено такі диференційовані строки давності:

1) два роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п’ять років з дня вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років з дня вчинення тяжкого злочину;

5) п’ятнадцять років з дня вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Для правильного обчислення цих строків необхідно визначити початковий та кінцевий моменти їх закінчення.

Початковим моментом спливу строків давності є день, коли злочин був закінчений (завершений). Іноді визначення цього моменту викликає труднощі, проте наука і практика виробили щодо цього певні рекомендації. Так, закінчення строку давності для злочинів із матеріальним і формальним складами починається з дня завершення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого кримінальним законом. Строк давності відносно триваючих злочинів обчислюється з дня припинення їх з волі або поза волею особи (наприклад, з дня з’явлення особи із зізнанням, затримання тощо), а стосовно продовжуваних злочинів — з дня вчинення останнього діяння з числа тих, що становлять продовжуваний злочин. Початком обчислення строків давності при попередній злочинній діяльності слід вважати день, коли були припинені чи не вдалися підготовчі дії або злочин не було доведено до кінця з інших причин, що не залежать від волі винного. При співучасті початковим вважається день, в який була завершена та роль, котру виконував конкретний співучасник.