Розділ «C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ»

«Ван Ґейзеґем проти Бельгії» Van Geyseghem v Belgium [GC], 26103/95, 21 січня 1999 року.

34. ... Право кожного, кого обвинувачено в учиненні кримінального правопорушення, на ефективний захист за допомогою адвоката є однією з засадничих характеристик справедливого судового розгляду. Обвинувачений не втрачає цього права тільки через те, що він не присутній на засіданнях суду. Попри те, що законодавець повинен бути в змозі перешкоджати випадкам невиправданої відсутності осіб, він, однак, не може їх карати, передбачаючи винятки з права на отримання юридичної допомоги. Законна вимога, щоб обвинувачений був присутнім на судових слуханнях, може бути виконана за допомогою інших засобів, ніж позбавлення права на захист. Суд зазначає, що частина 3 статті 185 Кримінально-процесуального кодексу ... передбачає, що кримінальний суд може в будь-якому випадку видати постанову про обов’язкову присутність обвинуваченого і що таке рішення оскарженню не підлягає.

35. ... Якщо навіть пані Ван Ґейзеґем справді мала кілька можливостей для свого захисту, обов’язком Брюссельського апеляційного суду було дозволити її адвокатові, — який був присутнім на слуханнях — здійснювати її захист навіть за її відсутності.

Тим паче це правильно в цій справі, бо аргументи захисту, які мав намір висунути пан Верстратен, стосувалися питання права... Пан Верстратен мав намір послатися на строк давності — питання, яке Суд кваліфікував як істотно важливе... Навіть якщо, як стверджував уряд, апеляційний суд дослідив питання про давність з власної ініціативи, то це не міняє того факту, що допомога адвоката є неодмінною умовою при розв’язанні конфліктів і що він відіграє дуже важливу роль у здійсненні права на захист. Більше того, з рішення від 4 жовтня 1993 року не видно ... щоб із цього питання постановили яку-небудь ухвалу.

36. Отже, було порушення пункту 1 статті 6 у поєднанні з підпунктом (с) пункту 3 статті 6 Конвенції.

«Кромбах проти Франції» (Krombach v France), 29731/96, 13 лютого 2001 року.

90. Суд у цій справі зауважує, що формулювання статті 630 Кримінально-процесуального кодексу Франції накладає абсолютну заборону на представлення адвокатами інтересів обвинувачених, чиї справи розглядаються в заочному порядку, і що суд присяжних, який розглядає справу такого обвинуваченого, не має можливості відступити від цього правила.

Суд однак уважає, що Суд присяжних, який засідав без залучення самих присяжних, повинен був дати адвокатам заявника, що були присутні на слуханні, можливість представити позицію захисту обвинуваченого навіть за його відсутності, бо ж у цьому випадку довід, який вони мали намір висунути, стосувався питання права ..., а саме заперечення з посиланням на публічний порядок, заснований на неможливості заперечення per rem judicatam та на принципі non bis in idem ... Уряд не припустив, що Суд присяжних не був би наділений юрисдикцією розглянути зазначене питання, якби дозволив адвокатам заявника його поставити. І нарешті, Суд відзначає, що адвокати заявника не мали повноважень представляти своїх довірителів при розгляді в суді присяжних цивільних позовів. Карати заявника за його відсутність у суді такою абсолютною забороною висувати будь-які заперечення видається очевидно непропорційним.

91. Отже, було порушення пункту 1 статті 6 у поєднанні з підпунктом (с) пункту 3 статті 6 Конвенції.

3. Необхідність повторного розгляду

«Меденіца проти Швейцарії» (Medenica v Switzerland), 20491/92,14 червня 2001 року.

57. Справді, стаття 331 Кримінально-процесуального кодексу кантону Женева в принципі дає можливість заочно засудженому домогтися відміни результатів провадження й проведення нового розгляду як з питань факту, так і права. Однак у цьому випадку суд кантону Женева відхилив протест заявника на тій підставі, що він не навів, відповідно до цього положення, вагомих причини на виправдання своєї відсутності, а нічого в матеріалах судової справи не давало змогу зробити висновок, що його відсутність сталася з причин непереборної сили... І Касаційний суд Женеви, і Федеральний суд залишили це рішення в силі. На думку Суду, немає підстав припускати, ніби швейцарські суди діяли довільно або на основі явно помилкових припущень ...

58. ... Суд так само вважає, що заявник сам значною мірою сприяв виникненню ситуації, яка перешкоджала його явці в Женевський суд присяжних. Він, зокрема, посилається на думку Федерального суду Швейцарії, викладену в його постанові від 23 грудня 1991 року, відповідно до якої заявник своїми двозначними і навіть свідомо неточними свідченнями, зокрема щодо порядку судочинства у Швейцарії, ввів американського суддю в оману з метою домогтися рішення, яке б унеможливило його явку до суду.

59. Зважаючи на наведене вище й на те, що в розглянутій справі не йдеться про обвинуваченого, який одержав повістки в суд ..., або про обвинуваченого, позбавленого допомоги адвоката ..., Суд вважає, що з врахуванням меж розсуду, наданих швейцарським органам влади, заочний осуд заявника й відмова в проведенні повторного судового розгляду в його присутності не розглядати як непропорційну міру покарання.

«Зейдович проти Італії» (Sejdovic v Italy) [GC], 56581/00, 1 березня 2006 року.

100. ... Метою кримінального провадження, яке на той час, коли заявника оголосили в розшук, перебувало на стадії попереднього розслідування, було встановлення вини заявника відповідно до закону.

101. За таких обставин, Суд вважає недоведеним, що заявникові було достатньою мірою відомо про його переслідування судовим порядком та про висунуті проти нього обвинувачення. І саме тому він не може зробити висновок, що той намагався ухилитися від судового розгляду або ж однозначно відмовився від свого права виступати в суді ...

103. Стосовно посилання уряду на те, що заявник мав можливість клопотатися про дозвіл на подання апеляції поза межами строку давності ... заявникові б довелося зіткнутися з серйозними труднощами, щоб задовольнити одну з передбачених законом передумов для надання дозволу на подання апеляції, а саме довести, що він не навмисно відмовився взяти до відома процесуальні дії або прагнув ухилитися від суду. Суд також встановив, що стосовно розподілу тягаря доказування щодо виконання цієї попередньої умови могла бути певна невизначеність ... Тож виникають сумніви, чи було б гарантоване право заявника не доводити, що він не мав наміру ухилятися від суду... Крім того, заявник, який, як можна було б вважати, «фактично довідався про судове рішення» невдовзі після свого арешту в Німеччині, мав лише десять днів для того, щоб подати клопотання про дозвіл на подання апеляції з пропуском строку. Немає жодних підстав вважати, що він був проінформований про можливість відновлення строку, який надається для оскарження ухваленого йому вироку, а також про те, що спробу скористатися з такого засобу правового захисту він має зробити протягом короткого часу. Ці обставини, у поєднанні з тими труднощами, з якими особа, затримана в іноземній державі, стикається при спробі швидко зв’язатися з адвокатом, знайомим із італійським правом, і надати йому точний виклад фактів та докладні вказівки, створили заявнику об’єктивні перешкоди для використання засобів правового захисту, передбачених у частині 2 статті 175 КПК ...

104. Звідси випливає, що засоби, передбачені у статті 175 КПК, не були достатньо вагомою гарантією того, що заявник матиме змогу взяти участь у судовому розгляді, щоб представити аргументи на свій захист.

105. З огляду на вищенаведене, Суд вважає, що заявник, якого судили заочно і щодо якого не доведено, ніби він прагнув ухилитися від суду або однозначно відмовився від свого права виступати в суді, не дістав нагоди домагатися ухвалення нового рішення по суті висунутих йому обвинувачень судом, що заслухав би його з дотриманням його прав на захист.