Розділ «B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ»

72. Окрім іншого, цей суд зауважив, що «особливо серйозні обвинувачення проти слідчих суддів» зобов’язувало журналістку — а водночас і заявників — вжити особливих засобів перестороги і наводити надзвичайно достовірні докази.

73. Ці доводи не сприяли більшому переконанню Європейського суду. Він вважає, що оскаржувана стаття представляє собою виклад прес-конференції, яка відбулась 13 березня 2000 року і була присвячена справі, що вже набула розголосу в ЗМІ та була відома громадськості. Щодо вжитих застережних заходів, то Суд констатує, що в статті свідомо вжито умовний спосіб (le conditionnel) та багато разів вжито «лапки» з тим, щоб уникнути будь-якого непорозуміння з боку читача між авторами наведених висловлювань та аналітикою редакції газети, при цьому кожного разу читачеві були представлені імена співрозмовників, і це зроблено в такий спосіб, щоб не могло виникнути підстав, як це трапилось у випадку з апеляційним судом, для пред’явлення окремих частин тексту як обвинувачення журналістці, а отже, і заявникам. Окрім того, в статті нема мотивів особистої неприязні стосовно згаданих в ній суддів, як це визнала перша судова інстанція.

74. Окрім усього, у статті йдеться про суддів. Тому, навіть якщо не відповідає дійсності те, що вони свідомо виставляють для пильного контролю свої вчинки та дії — точно так, як і політики — а тому, коли йдеться про критику їхньої поведінки, то й підхід в цьому має бути такий же, як і до політиків... проте межі допустимої критики є ширшими стосовно посадових осіб, які виконують свої офіційні повноваження, як, зокрема, в цій справі, порівняно зі звичайними пересічними особами. Європейський суд робить із цього висновок, що наведені касаційним судом аргументи з тим, щоб відхилити скаргу заявників, не є ані застосовними до цієї справи, ані достатніми, оскільки вони суперечать наведеним вище принципам. Насправді особи, про яких йде мова і обидва є службовцями, що належать до «основного інституту держави», можуть бути підданими особистій критиці в «допустимих» межах, а не тільки в теоретичний або загальний спосіб.

75. Залишається, нарешті, порушена апеляційним судом тема, яка стосується викривленого представлення висловлювань одного з учасників прес-конференції, а саме — коли йдеться про означення «rocambolesque» — у стилі Рокамболя, тобто, фантастично, неймовірно — що характеризує небезсторонність з боку заявників. Якщо цей термін було вжито під час прес-конференції, то Європейський суд відзначає, що хоч і продовжували залишатись сумніви в його точному змісті, однак апеляційний суд вважав, що автор висловлювання «не мав наміру (висловлювати) недвозначне бажання викрити спосіб, у який проводять розслідування справи його колеги». Європейський суд звернув особливу увагу на те, що це означення, звичайно ж, далеке від того, щоб бути похвалою, навіть якщо його вже впродовж довгого часу вживають в сучасній мові, автор статті запозичив в одного з учасників прес-конференції, а не обрала особисто журналістка.

76. Хоч там як, Європейський суд вважає, що заявники, публікуючи статтю, навіть не вдалися до певної міри «перебільшення або ж частки «провокації», які є все ж допустимими в рамках здійснення журналістської свободи в демократичному суспільстві, а отже, не перейшли меж тієї свободи, якою їм дозволено користуватись. Суд справді не вбачає в розглянутих вище оскаржуваних висловах «вочевидь образливого» висловлювання стосовно зазначених суддів, зокрема в тім, що стосується означення «rocambolesque». На думку Європейського суду, наведені з цього приводу національним суддею аргументи з тим, щоб зробити висновок про брак неупередженого підходу погано узгоджуються з принципами щодо права на свободу вираження поглядів та ролі «вартового пса», яку виконують засоби масової інформації...

77. З огляду на викладене вище та в світлі цієї справи, складовою частиною контексту якої є матеріал, що став предметом оскарження, засудження заявників за дифамацію не можна вважати пропорційним, а отже, «необхідним у демократичному суспільстві» в значенні статті 10 Конвенції. Відповідно, є порушення цього положення.

II. ЗАТРИМАННЯ Й ВЗЯТТЯ ПІД ВАРТУ

1. Правова база

«Ранінен проти Фінляндії» (Raninen v Finland), 20972/92,16 грудня 1997р.

46. ... За словами омбудсмана, жодних причин побоюватися, що він спробує втекти не було; і ніхто його не запитував, перш ніж застосовувати цей захід про те, чи він і далі наполягатиме на своїй відмові відбувати військову службу ... Отже, наслідком цього, який не був оскаржений, є те, що арешт заявника і тримання його під вартою під час конвоювання військовою поліцією з в’язниці в казарми у місті Порі (Pori) 18 червня 1992 року суперечило нормам національного права ...

Отже, в тому, що стосується цих заходів, позбавлення його волі не було «законним» за змістом частини 1 статті 5 Конвенції, положення якої було, таким чином, у цій справі порушено.

«Броуґан і інші проти Сполученого Королівства» (Brogan and Others v United Kingdom), 11209/84, 11234/84, 11266/84 і 11386/84, 29 листопада 1998 р.

53. ...Той факт, що заявникам не пред’явили обвинувачень і не припровадили до суду, не обов’язково означає, що мета тримання їх під вартою не відповідала пункту 1 (с) статті 5. Як уряд і Комісія вже зазначили, наявність такої мети необхідно розглядати окремо від питання її досягнення, і підпункт (с) пункту 1 статті 5 не передбачає як попередньої умови того, що для висунення обвинувачень поліція повинна була отримати достатні докази або під час арешту, або під час перебування заявників під вартою.

Можливо, такі докази не можна було отримати або, з огляду на характер підозрюваних правопорушень, їх не можна було оголосити в суді, не ставлячи під загрозу життя інших. Немає підстав вважати, що поліційне розслідування в цій справі не було добросовісним або що метою взяття заявників під варту не було сприяння цьому розслідуванню за допомогою підтвердження чи спростування конкретних підозр, що, як Суд уже визнав, були підставою для їхнього арешту ... Якби це було можливо, то поліція, як можна припускати, висунула б обвинувачення і заявників би припровадили до встановленого законом компетентного органу.

Отже, треба вважати, що арешт і тримання їх під вартою були здійснені з метою, передбаченою пунктом (с) частини 1 ...

«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey) [GC], 46221/99, 12 травня 2005 р.

90. Незалежно від того, чи становить арешт порушення законодавства держави, в якій особа, що переховується від правосуддя, знайшла притулок, Судові належить тільки дослідити питання, чи держава перебування є учасницею Конвенції, бо ж Судові потрібні докази у формі таких, що узгоджуються між собою, висновків про те, що спосіб виконання екстериторіальних дій, до яких вдалися органи влади держави, куди передано заявника, суперечив суверенітетові держави перебування, а тому й міжнародному праву ... Лише тоді тягар доказування того факту, що ні суверенітету держави перебування, ні норм міжнародного права не порушено, буде перенесено на уряд-відповідач ...

98. Заявник не представив доказів, які дозволяли б дійти таких, що узгоджуються між собою, висновків ... стосовно того, що Туреччина в цій справі порушила суверенітет Кенії чи норми міжнародного права...

99. Отже, арешт заявника 15 лютого 1999 року та його тримання під вартою відповідали «порядкові, встановленому законом» за змістом частини 1 статті 5 Конвенції. Отож порушення цього положення не було.

«Емрулла Караґез проти Туреччини» (Emrullah Karagöz v Turkey), 78027/01, 8 листопада 2005 р.