Розділ «B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ»

54. З урахуванням викладеного вище Суд вважає, що право заявників на презумпцію їхньої невинуватості в цій справі порушене не було.

«Й. Б. і інші проти Туреччини» (Y B and Others v Turkey), 48173/99 і 48319/99, 28 жовтня 2004 р.

49. Відтак, в підготовленому поліцією та поширеному засобами масової інформації прес-релізі заявників було зображено без жодних двомовностей чи застережень як «членів незаконної організації», а саме — марксистсько-ленінської комуністичної партії. Знов таки, відповідно до викладеного в цьому прес-релізі, «було встановлено», що заарештовані особи вчинили низку правопорушень в різних місцях району Ізмір... На думку Суду, ці два зауваження можна вважати такими, які містять твердження про те, що, на думку поліції, заявники вчинили правопорушення, в яких їх було обвинувачено.

50. Взята в цілому поведінка поліційних органів, в тій мірі, в якій вона відбиває попередню оцінку обвинувачень, що могли бути висунуті проти заявників, а також надані в розпорядження засобів масової інформації відомості, що дозволяють легко ідентифікувати особи заявників, не узгоджуються з дотриманням презумпції невинуватості. Проведена в подібному вигляді прес-конференція, з одного боку, підштовхувала громадськість повірити у винність заявників та, з іншого боку, виносила попередню оцінку фактам ще до того, як це мали зробити наділені відповідними повноваженнями судді.

«Хужин і інші проти Росії» (Khuzhin and Others v Russia), 13470/02, 23 жовтня 2008 р.

95. ... Суд відзначає, що за кілька днів до призначеної дати відкриття судового процесу в справі заявників, один із державних каналів телебачення транслював ток-шоу, в якому взяли участь слідчий, що займався заявниковою справою, міський прокурор та начальник управління з особливо небезпечних злочинів обласної прокуратури. Учасники детально обговорювали справу заявників, до них інколи приєднувався ведучий програми та особа, що, за її заявою, потерпіла від цих злочинів. Потому програма виходила в ефір двічі вже під час судового процесу та ще один раз — за кілька днів до початку розгляду в порядку апеляції.

96. Щодо змісту програми, то Суд відзначає, що всі три посадові особи з боку обвинувачення кваліфікували дії, інкриміновані заявникам, як вчинений ними «злочин». Їхні заяви не обмежувалися характеристикою статусу справи на розгляді суду чи «рівня підозр» щодо заявників, а представляли як встановлений факт, без жодних умов чи застережень, їхню причетність до скоєння правопорушень, без якоїсь згадки про те, що самі заявники її заперечували. Окрім того, прокурор міста пан Зінтереков згадував про судимості заявників, характеризуючи останніх як затятих злочинців, та стверджував, що вчинення «злочину» стало наслідком їхніх «особистих якостей» — «грубості й безпричинної жорстокості». У кінцевому слові він також сказав, що в суду першої інстанції просто немає іншого вибору, ніж призначити належний строк покарання, представивши таким чином засудження заявників як єдиний наслідок судового процесу ... Суд вважає, що такі твердження з боку посадових осіб дорівнювали проголошенню заявників винуватими та передувало оцінці фактів компетентним органом судової влади. Зважаючи на те, що ці посадові особи мали високе становище в органах влади міста та обласної прокуратури, їм слід було особливо зважено підходити до вибору слів для характеристики кримінальної справи проти заявників, що перебувала на розгляді суду. Втім, беручи до уваги описаний вище зміст їхніх заяв, Суд доходить висновку, що деякі з них не могли не схиляти загал до думки, що заявники винуваті, ще до того, як їхню вину було доведено в установленому законом порядку. Отож Суд робить висновок про те, що презумпцію невинуватості заявників порушено.

4. Критика посадових осіб

«Лєшнік проти Словаччини» (Lešnik v Slovakia), 35640/97,11 березня 2003 р.

57. Хоча висловлювання заявника щодо професійних і особистих якостей відповідного прокурора можна вважати оцінними судженнями, що не підлягають доведенню, Суд зазначає, що згадані вище листи також містили звинувачення останнього в неправомірній та образливій поведінці. Відтак заявник стверджував, зокрема, що прокурор неправомірно відмовився підтримати його обвинувачення в карному злочині, зловживав своїми повноваженнями і був у зв’язку з цим причетним до хабарництва та незаконного прослуховування заявникового телефону. Ці твердження, на думку Суду, були ствердженням фактів...

58. Утім національні органи судової влади, дослідивши всі наявні докази, дійшли висновку, що згадані вище твердження заявника були безґрунтовними. В Суду немає даних, які б вказували на те, що такий висновок суперечив встановленим у справі фактам чи був безпідставним...

59. Ці ж обвинувачення були серйозними за своїм характером та були повторені неодноразово. Вони могли завдати прокуророві образи чи справити негативний вплив на нього при виконанні його обов’язків, а також, — коли йдеться про лист, надісланий в Генеральну прокуратуру, — завдати шкоди його репутації.

60. Заявник цими твердженнями, як усі погоджуються, прагнув домогтись од відповідних органів влади відшкодування за дії П., які він вважав за неправомірні чи протизаконні. Суд, проте, зазначає, що заявник не мав перешкод у тому, щоб домагатися такого відшкодування з використанням належних засобів ...

63. Хоча стягнення, накладене на заявника, — чотири місяці позбавлення волі з відкладенням виконання на 1 рік випробувального строку, — саме по собі не є незначним, ... воно лежить на нижній межі передбаченого ...

65. Відповідно, порушення статті 10 Конвенції не було.

«Жулі і САРЛЬ Ліберасьйон проти Франції» (July and Sarl Liberation v France), 20893/03, 14 лютого 2007р.

65. В цій справі Суд визнав, що заявників засудили за опублікування статті з описом того, як відбувалась і якою була за змістом прес-конференція, що її організували напередодні опублікування саме цієї статті представники цивільної сторони, що були критично налаштованими стосовно розслідування кримінальної справи, яка набула великого розголосу в ЗМІ і в якій йшлось про причини смерті за підозрілих обставин французького судді, що обіймав посаду в Джибуті. Суд також підкреслив, що кінцевою метою цієї прес-конференції було оприлюднення запиту щодо проведення розслідування головною інспекцією судових служб, яке було подане 13 травня 2000 року однією із цивільних сторін — вдовою загиблого — і адресоване до міністерства юстиції; в запиті йшлось про умови оперування інформацією...

68. Спираючись на викладене вище, Суд відзначає, для того щоб сформулювати обвинувальний вирок, апеляційний суд Версаля зауважив, що в двох місцях опублікованої статті, яка стала предметом оскарження, йшлось про посягання на «честь та гідність» двох суддів, які від самого початку займались розслідуванням справи, оскільки їх обвинуватили в тому, що вони під час проведення допиту головного свідка у цій справі довели його «заінтересованість», а також проводили розслідування справи у стилі Рокамболя (de manière «rocambolesque» — тобто фантастично, неймовірно, у стилі героя романів Понсона дю Террайля. — Прим. перекл.), і ці обвинувачення були оцінені як дифамаційні відповідно до змісту статей 29, 30 та 31 закону від 29 липня 1881 року.

69. В результаті Європейський суд зауважує, що судді апеляційної інстанції для того, щоб відхилити мотиви виправдання на підставі щирих намірів, обвинуватили журналістку, з одного боку, в тім, що вона «не побажала висвітлити тему у вигляді інтерв’ю», зауваживши, що вона обрала «середній шлях», піклуючись про «зручність», а також що вона повинна була «уточнити, що вона утримується від обговорення висунутих обвинувачень», тоді як — і на цьому наголошує Європейський суд — національні судові органи не повинні підміняти собою засоби масової інформації та вказувати, до якої специфічної техніки викладу матеріалу має вдаватись журналіст при оприлюдненні інформації, оскільки стаття 10 захищає, окрім змісту висловлених ідей та інформації, також і їхній спосіб вираження...

71. З іншого боку, судді апеляційної інстанції вважали, що «обираючи форму подання матеріалу та зупиняючись на такому, який не є у формі інтерв’ю, авторка статті не могла не знати про те, що окремі частини цієї статті можуть стати обвинуваченням проти неї», тоді як наявність загальної вимоги, щоб журналісти систематично та формально дистанціювались від змісту цитат, які можуть завдати шкоди третім особам, провокувати їх або посягати на їхню честь, не узгоджується з роллю ЗМІ інформувати про факти, думки або ідеї, які є актуальними на цей момент. Через це наведені апеляційним судом Версалю аргументи не є переконливими для Європейського суду.