РОЗДІЛ 3 ПОКАРАННЯ ЯК ФОРМА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЙОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ТА КОРЕГУВАННЯ

Відповідно до ст. 52 КК України основними покараннями є: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, утримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний термін, довічне позбавлення волі.

Додатковими називаються покарання, які не можуть застосовуватися самостійно і завжди лише приєднуються на додаток до основних видів покарань. Вироком суду може бути призначено кілька додаткових покарань (ч. 4 ст. 52 КК України). Додатковими покараннями є: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу і конфіскація майна.

Покарання, які можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові називаються змішаними. Це – штраф і позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Як основні вони застосовуються на загальних підставах. Як додаткові – штраф може застосовуватися лише у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України, а позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю – і в тих випадках, коли не передбачено санкцією норми Особливої частини КК України.

Деякі автори, наприклад, З. Ромовська, виступали проти поділу покарань на основні й додаткові, але законодавець не дослухався до їхніх заперечень.

Система покарань встановлюється виключно законом про кримінальну відповідальність (ст. 51 КК України). Ця ознака системи є свідченням того, що в сучасній кримінально-правовій доктрині домінує принцип, згідно з яким «немає злочину без вказівки про те в законі» (nullum crimen sine lege) щодо покарання доповнюється вимогою про те, що «немає і покарання без вказівки про те в законі» (nulla poena sine lege).

Система покарань за чинним КК України є достатньо розгорнутою: містить 12 видів покарань. Характеризуючи її, на нашу думку, слід звернути увагу на наступні її властивості.

По-перше, система покарань є достатньо чисельною. Така кількість видів покарань у цілому є характерною для пострадянських і постсоціалістичних країн Східної Європи. Наприклад, у Кримінальному кодексі Російської Федерації міститься 12 видів покарань, у Кримінальному кодексі Республіки Білорусь система покарань складається із 13 видів, у Кримінальному кодексі Республіки Болгарія – 11 видів покарань. Водночас у багатьох західноєвропейських країнах кількість видів покарань є значно меншою: часто законодавець обмежується 4–5 їх видами. Утім стверджувати, що наш законодавець обрав хибний шлях, навряд чи буде справедливо. За чинним КК України система суттєво розширилася за рахунок виокремлення як самостійних тих видів покарань, які в зарубіжних країнах почасти об’єднані в один вид.

Цілком очевидно, що в чинному КК України, як і в багатьох сучасних європейських кримінальних кодексах, передбачено три групи основних видів покарань, що можуть бути застосовані до осіб, які вчинили злочини: громадські роботи, штраф і позбавлення волі. До різновидів позбавлення волі можна віднести: арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк і довічне позбавлення волі. При цьому лише одне покарання – тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – є спеціальним, а всі інші види позбавлення волі – це загальні види покарань. Штраф як самостійний вид покарання представлений звичайним штрафом (тобто грошовим стягненням, яке обчислюється у встановлених законом неоподатковуваних мінімумах доходів громадян і накладається судом у випадках і розмірах, встановлених в Особливій частині КК України) і його спеціальними різновидами – виправними роботами і службовими обмеженнями для військовослужбовців. Виправні роботи в сучасних умовах – це, по суті, грошове стягнення, що обчислюється в установлених відсотках від місячного заробітку засудженого і накладається судом у випадках, передбачених КК України, і в часових межах, встановлених у його Особливій частині. Подібним чином характеризується і службове обмеження для військовослужбовців – покарання, яке, за визнанням багатьох українських криміналістів, є спеціальним різновидом виправних робіт та застосовується до специфічної категорії осіб – військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби.

На виконання вимог Конституції України, міжнародно-правових зобов’язань України, а також Рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року у справі про смертну кару, законодавець в КК України остаточно відмовився від смертної кари як виду покарання. Україна долучилася до тих держав світу, які повністю скасували цей вид покарання за будь-які види злочинів, вчинені як у мирний, так і воєнний час.

Отже, у чинному КК України, як і в законодавстві про кримінальну відповідальність більшості європейських країн, система покарань містить різні види штрафу, громадських робіт, позбавлення волі, а також позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та конфіскацією майна.

По-друге, система покарань у КК України традиційно є закритою. Закріплений у ст. 51 КК України перелік покарань є обов’язковим для суду. Отже, суд, прерогативою якого є призначення покарання, «зв’язаний» системою покарань, не може відступити від неї і не має права вийти за межі законодавчого переліку видів покарань. Ця ознака свідчить, що система покарань є засобом, який забезпечує необхідну однаковість і законність у діяльності суду щодо застосування покарання. Крім того, згаданий перелік покарань є вичерпним і не може бути довільно розширений на розсуд суду. Вичерпний характер цього переліку означає, що з позиції закону система покарань на сьогодні є цілком завершеною. Цією ознакою наголошено соціальну зумовленість системи покарань і вона свідчить про те, що лише законодавець, зважаючи на потреби суспільства, має право звузити чи розширити існуючий нині та закріплений у законі перелік видів покарань.

Однак таке розширення системи покарань законодавець може здійснити виключно шляхом внесення змін до ст. 51 КК України. При встановленні ж санкції у статтях Особливої частини КК України законодавець так само зв’язаний системою покарань і може передбачати в них лише такі види покарань, які містяться у системі. У чинній редакції КК України цієї вимоги загалом дотримано.

Триває дискусія щодо того, чи не порушив законодавець вимоги про закритість системи покарань, встановивши у 64 санкціях статей Особливої частини КК України так звану спеціальну конфіскацію. Одні науковці вважають, що «спеціальній конфіскації» притаманні ознаки покарання і у зв’язку з цим доходять висновку, що законодавець тим самим передбачив у санкціях такий вид покарання, який не встановлений у системі покарань. Вихід з цього вони вбачають у необхідності доповнення системи покарань новим видом покарання – «спеціальною конфіскацією». На думку інших фахівців, «спеціальна конфіскація» не наділена ознаками покарання і має особливий статус самостійного засобу кримінально-правового реагування на вчинення злочину. На нашу думку, така позиція відповідає положенням кримінального і кримінально-процесуального законодавства про статус так званої спеціальної конфіскації. Тому навряд чи можна погодитися із твердженням, що, встановивши її в санкціях цілої низки статей Особливої частини КК України, законодавець тим самим вийшов за межі системи покарань.

Намагання порушити систему покарань все-таки мало місце. Йдеться про проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо злочинів, пов’язаних з порушенням правил поводження з тваринами та добування тварин)», яким передбачалося встановити у санкції ч. 1 нової ст. 128 КК України за порушення правил поводження з домашніми тваринами, що спричинило легкі тілесні ушкодження, покарання у виді громадської догани. При цьому пропозиції про доповнення системи покарань цим видом покарання в законопроекті не містилося. Цілком обґрунтовано цей законопроект було відхилено законодавцем.

По-третє, система покарань за чинним КК України побудована за принципом від менш суворого покарання до більш суворого. Отже, порівняльна суворість покарання є саме тим критерієм, який покладено в основу побудови законодавчого переліку покарань. Зокрема, найменш суворим покаранням у чинній системі покарань визнається штраф, а найбільш суворим – довічне позбавлення волі. Такий принцип розміщення покарань відображається і в альтернативних санкціях норм Особливої частини КК України. Сенс такої побудови санкцій полягає в тому, що суд, відмовляючись від призначення менш суворого покарання, повинен навести мотиви, які свідчили б про необхідність і доцільність призначення більш суворого виду покарання. Враховуючи, що санкції норм Особливої частини КК України зазвичай передбачають в альтернативі не два, а три, а то й більше видів покарань, стає очевидним, що рішення про призначення найбільш суворого виду покарання вимагає пошуку зважених і обґрунтованих для цього аргументів.

Проте деякі українські вчені сумніваються, що законодавець правильно визначив порівняльну суворість окремих видів покарань, і висловлюють пропозиції про зміну місця тих чи інших видів покарання у системі. Зокрема, В. Козирєва вважає, що штраф є більш суворим покаранням, ніж виправні роботи. А на думку В. Попраса, штраф у чинному КК України не зовсім обґрунтовано поміщений на перше місце в системі покарань як найбільш м’який його вид. У зв’язку з цим автор пропонує перемістити штраф з першої позиції на четверту – після позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та громадських робіт. Видається, що робити такі висновки наразі передчасно. Річ у тім, що розробники проекту чинного КК України, розміщуючи види покарань саме в тій послідовності, як вони наведені нині у ст. 51 КК України, керувались багаторічним досвідом практичного застосування попередніх законів про кримінальну відповідальність, глибоким аналізом кримінологічних досліджень, результатами численних наукових праць як власних, так і зарубіжних учених. Саме на цій підставі після багатьох обговорень, дискусій та критики розміщення окремих видів покарань у системі було запроваджено саме такий порядок. Тому для зміни цього порядку у тому чи іншому напрямі необхідно спочатку теоретичне осмислення проблеми розробки «єдиного мірила» кари, що міститься в різних видах покарання. Вочевидь, це є одним із важливих завдань сучасної науки кримінального права України.

По-четверте, окремі елементи системи покарань не лише співвідносяться за ступенем суворості, а перебувають між собою в інших зв’язках та залежностях. За певними ознаками, безпосередньо закріпленими в законі про кримінальну відповідальність або такими, що випливають з його змісту, покарання можуть бути класифіковані за різними підставами.

Так, за порядком їх призначення (способом застосування) у законі (ст. 52 КК України) надається поділ усіх видів покарань на основні, додаткові й такі, що можуть бути призначені як основні й додаткові. Основними є покарання, передбачені у статтях 56, 57, 58, 60–64 КК України, і за вироком суду визначені тільки як самостійні заходи впливу, і за жодних умов не можуть приєднуватися на додаток до інших видів покарання і поєднуватися одне з одним при засудженні особи за один злочин. Додатковими є покарання, передбачені у статтях 54, 59 КК України як допоміжні, тому призначаються за вироком суду лише шляхом їх приєднання на додаток до основних покарань і самостійно (без поєднання з основним покаранням) не можуть бути застосовані. У ч. 3 ст. 52 КК України виділяється також група покарань, які умовно можуть бути названі «змішаними», бо закон (статті 53 і 55 КК України) надає суду право призначити їх або як основні, або як додаткові. В законі не встановлено якихось особливих (спеціальних) правил їх застосування, тому порядок їх призначення залежить від того, як саме – як основне чи додаткове покарання – вони застосовуються судом за конкретний злочин. Отже, сформульовані у законі норми, які визначають порядок призначення основних і додаткових покарань, цілком поширюються і на цю групу покарань.

У статті 52 КК України зазначається не лише поділ усіх видів покарань на основні й додаткові, а й регламентація особливості їх застосування. Так, відповідно до ч. 4 ст. 52 КК України за один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК України, а до основного покарання можна долучити одне або кілька додаткових покарань у випадках і порядку, передбачених КК України. Отже, із змісту ч. 4 ст. 52 КК України зрозуміло, що порядок призначення (спосіб застосування) основних і додаткових покарань має свої особливості, тому при їх призначенні закон зобов’язує суд керуватися не тільки санкцією статті Особливої частини КК України, де передбачені конкретні види покарань (п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України), а й враховувати приписи тих норм Загальної частини КК України, в яких сформульовані підстави, порядок і межі їх застосування (п. 2 ч. 1 ст. 65 КК України).

За суб’єктом, до якого застосовуються покарання, вони можуть бути класифіковані як загальні та спеціальні. Загальні покарання можуть бути призначені будь-якій особі, яка вчинила злочин (наприклад, штраф, позбавлення волі). Спеціальними є покарання, які передбачені у статтях 54, 55, 58, 62 КК України і призначаються лише певному (більш вузькому) колу суб’єктів. Наприклад, тримання в дисциплінарному батальйоні (ст. 62 КК України) може бути призначено тільки військовослужбовцям строкової служби, які вчинили злочин, а позбавити військового спеціального звання, рангу чину або кваліфікаційного класу можна лише таку особу, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин і з законних підстав має таке звання, ранг, чин або клас.