РОЗДІЛ 5 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

5.1. Проблемні аспекти загальної кримінально-правової характеристики звільнення від кримінальної відповідальності

5.1.1. Поняття та правова природа звільнення від кримінальної відповідальності

В арсеналі сучасного кримінального права, як зазначалося вище, є не лише кримінальна відповідальність, а й інші заходи кримінально-правового характеру. Це знаходить своє відображення і в чинному КК України. Прикладом цього є поява в ньому самостійного розділу, присвяченого іншим заходам. Але їх можна знайти і в інших розділах кодексу. Одним із них є Розділ ІХ «Звільнення від кримінальної відповідальності». Оскільки правову природу цього явища до кінця не з’ясовано, а також з огляду на те, що дехто із фахівців включає таке звільнення до змісту самої кримінальної відповідальності, є підстави для розгляду цієї проблеми в спецкурсі, якому присвячено цей навчальний посібник.

Щодо поняття звільнення від кримінальної відповідальності слід зазначити, що в офіційному обігу використовується визначення, наведене в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12. Це – відмова держави від застосування щодо особи, яка вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених у Кримінальному кодексі України, у порядку, встановленому у Кримінально-процесуальному кодексі України.

Щодо юридичної природи звільнення від кримінальної відповідальності існує безліч думок – від визнання його формою реалізації кримінальної відповідальності до ототожнення з юридичним фактом, що припиняє кримінальне провадження. Останнє положення закріплене в названій вище постанові Пленуму Верховного Суду України.

Наведене визначення звільнення від кримінальної відповідальності не відповідає сучасним теоретичним уявленням про феномен власне кримінальної відповідальності як передбаченого законом та здійсненого судом засудження особи за вчинений злочин з визначенням виду та міри обмежень прав і свобод засудженого, установлених законом, індивідуалізованих судом та здійснюваних кримінально-виконавчими органами держави. Звільнитися від відповідальності означає позбутися реально існуючих обтяжень, вже покладених на суб’єкта. Тому те, що названо у чинному законодавстві звільненням, насправді не є таким, адже відповідальність у випадках, передбачених Розділом ІХ КК України та іншими його положеннями, ще не визначено, тому і звільняти суб’єкта немає від чого. Звільненням від кримінальної відповідальності фактично є те, що в чинному законодавстві названо звільненням від відбування покарання. Це справді звільнення від визначеної судом і вже покладеної на суб’єкта кримінальної відповідальності. Але звільнення не в повному її обсязі, а лише частково, адже від засудження суб’єкт при цьому не звільняється. З огляду на сутність і зміст кримінальної відповідальності, викладені в попередніх розділах, повністю звільнитися від неї, мабуть, взагалі неможливо. Єдиним випадком повного звільнення від застосованої до суб’єкта кримінальної відповідальності є хіба що його повна реабілітація.

Такий варіант вирішення означеної проблеми дає змогу відповісти ще на два складні запитання: 1) чи є суб’єкт, якого звільняють від кримінальної відповідальності, винним у вчиненні злочину; 2) чи можна вважати діяння, від відповідальності за яке звільнили, злочином. Такі запитання заганяли в глухий кут представників багатьох галузей права, і все через те, що поняттю «звільнення» було надано неточне офіційне визначення. Те, про що йдеться в Розділі IX КК України, є звільненням не від самої відповідальності, а від притягнення до неї. Означене породжує ще одне проблемне питання: що таке притягнення до кримінальної відповідальності? Це явище часто ототожнюють із застосуванням відповідальності, її реалізацією. Насправді «притягнення» є лише процесом встановлення причетності суб’єкта до факту кримінального правопорушення та збору доказів його винуватості у його вчиненні. Саму винуватість встановлює лише суд. При цьому суб’єкти, які здійснюють притягнення до відповідальності, можуть вважати підозрюваного чи обвинувачуваного винуватим у вчиненні правопорушення, але їхня думка є лише фактом внутрішнього переконання і не має юридичного значення. Це – своєрідна передвинуватість, презумпція винуватості, яка конкурує з іншою презумпцією – невинуватості – до кінцевого вирішення цього питання судом.

Ця неточність спричиняє низку недоречностей, навколо яких точаться запеклі дискусії. У Розділі IX КК України, де йдеться про звільнення від кримінальної відповідальності, законодавець оперує поняттям «особа, яка вчинила злочин», не замислюючись над тим, що суд її такою особою ще не визнавав. Однак, аби це сталося, то звільняти від відповідальності у тому значенні цього слова, якого дотримується законодавець, таку особу було б уже запізно, оскільки визнання її судом винною у злочині – це вже є покладанням на неї кримінальної відповідальності.

Негативна відповідь на запитання, чи звільняється від кримінальної відповідальності у нинішньому значенні цього слова винуватий у злочині, логічно призводить до відповіді, чи є злочином діяння, у зв’язку із вчиненням якого особу звільняють від кримінальної відповідальності. Таке діяння – ще не злочин. Воно залишається діянням, яке лише містить ознаки злочину і може «перетворитися» у злочин обвинувальним вироком суду, а може і не «перетворитися».

Зазначені питання можна усунути лише в один спосіб – уточнивши назву різних видів звільнення в кримінальному законодавстві. Те, що нині називається звільненням від кримінальної відповідальності, слід назвати звільненням від притягнення до неї, або відмовою від застосування кримінальної відповідальності. Те, що сьогодні названо звільненням від відбування покарання, слід вважати не формою існування кримінальної відповідальності, а різновидами звільнення від неї або формою її припинення. В подальшому викладі матеріалу використовується перший термін – «звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності».

Проблемним питанням лишається визначення порядку такого звільнення та законодавча регламентація його здійснення. На нашу думку, поняттям «порядок звільнення» охоплюється лише процедура його здійснення. Процес і результат встановлення підстав та умов звільнення доцільно виносити за межі поняття «порядок» і назвати іншим терміном, наприклад, встановлення складу звільнення, можливо, інакше.

З огляду на те, що порядок – це певна процедура, вона повинна регламентуватися процесуальним, а не матеріально-правовим законом. Отже, у кримінальному законі, мабуть, взагалі недоцільно згадувати про порядок звільнення, або зазначити, що порядок звільнення визначається КПК України.

Позитивне вирішення зазначеного питання потребує відповідного вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. На сьогодні воно в частині регламентації цього порядку поки що недосконале. Зокрема, у ньому варто відповідно до кримінального законодавства чітко, окремо визначити порядок загального та спеціального звільнення особи від притягнення до кримінальної відповідальності.

Щодо складу звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності слід зазначити, що єдиною його складовою, яка є загальною для всіх видів і різновидів такого звільнення, можна вважати передумову звільнення. Такою є вчинення суб’єктом суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК України. Єдиної підстави для звільнення загалом, а також для окремих його видів (загальне, спеціальне) немає. Отже, кожен випадок загального чи спеціального звільнення має свій юридичний склад. Обов’язковими його елементами є: 1) передумова звільнення, якою є факт вчинення діяння, передбаченого Особливою частиною КК України; 2) підстава звільнення, тобто передбачена кримінальним законом визначальна обставина, що є причиною можливого звільнення; 3) умови звільнення, тобто факультативні елементи складу звільнення визначені щодо окремих його різновидів, певні обставини формального характеру, скажімо, тяжкість діяння, відсутність його множинності тощо.

5.1.2. Класифікація проявів звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності

Як зазначалося вище, звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності передбачається як у Загальній частині КК України (Розділ IX та низка інших його положень), так і в деяких статтях його Особливої частини, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із вчиненням державної зради – ч. 2 ст. 111, шпигунства – ч. 2 ст. 114, ухилення від сплати податків, зборів чи інших обов’язкових платежів – ч. 4 ст. 212 КК України тощо. Відповідно до вказаного, звільнення поділяють на загальне та спеціальне.

Передбачені законом види загального звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності можуть бути поділені на групи за різними підставами. Так, залежно від того, правом чи обов’язком суду є звільнення, виділяють два його види: обов’язкове та необов’язкове (факультативне). Факультативним є звільнення, передбачене у ст. 47 КК України (передача на поруки), у ст. 48 КК України (у зв’язку зі зміною обстановки) та в ч. 1 ст. 97 КК України (звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Це означає, що якщо є передумова і підстава такого звільнення, передбачені у зазначених статтях, суд має право, але не зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. В усіх інших випадках вимога закону про звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тобто зобов’язуючою суд звільнити особу від притягнення до кримінальної відповідальності (наприклад, при дієвому каятті або примиренні з потерпілим, а також після закінчення строків давності та при спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливій частині КК України).

Звільнення особи від притягнення до кримінальної відповідальності може бути безумовним та умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється остаточно, безповоротно, незалежно від подальшої поведінки після набрання законної сили рішенням суду про її звільнення. Відповідно до цього всі види звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності є безумовними, крім двох, а саме: звільнення 1) з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК України) та 2) неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК України). У цих випадках особа звільняється від кримінальної відповідальності за умови, що впродовж певного строку вона поводитиме себе належно. Інакше особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.