РОЗДІЛ 2 ЗМІСТ ТА ФОРМА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ПІДСТАВА Й УМОВИ ЇЇ НАСТАННЯ ТА МЕХАНІЗМ ЗАСТОСУВАННЯ

Обов’язок не вчиняти злочинів своїм першоджерелом має не КК України, а Конституцію України, відповідно до ст. 68 якої кожен зобов’язаний неухильно додержуватися законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

2. Кримінальна відповідальність включає і процес притягнення до неї.

Необґрунтованість такої позиції вбачається у тому, що процес притягнення до відповідальності реалізується в межах не матеріально-правових, а процесуально-правових відносин. Притягнення – це передвідповідальність, а не власне відповідальність. Застосування в процесі притягнення засобів кримінально-процесуального впливу (обмеження свободи, тримання під вартою тощо) не входять до власне кримінальної (матеріально-правової) відповідальності.

Притягнення до кримінальної відповідальності можна застосовувати до її змісту в широкому, тобто міжгалузевому сенсі такої відповідальності.

До кримінальної відповідальності належить процес її реалізації у формі відбування покарання, але також лише в широкому, міжгалузевому сенсі такої відповідальності. Реалізація кримінальної відповідальності у виді та межах, визначених обвинувальним вироком суду, безпосередньо здійснюється в межах кримінально-виконавчих правовідносин, тому утворює замість кримінально-правової «матерії» кримінально-виконавчу.

Визначення змісту кримінальної відповідальності дає можливість встановлення співвідношення між нею та іншими засобами кримінально-правового впливу, такими як звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного або виховного характеру тощо. Це співвідношення характеризується тим, що вони, по-перше, є видами певного роду, а саме: державно-правового реагування на вчинення злочинного діяння; по-друге, співвідносяться як суміжні, а не тотожні явища; як частина й ціле.

3. Деякі дослідникі змісту кримінальної відповідальності зараховує до нього ще й судимість. Більш переконливе твердження про те, що судимість є не складовою змісту кримінальної відповідальності, а кримінально-правовим наслідком її застосування щодо суб’єкта кримінального правопорушення.

З’ясування сутності та змісту кримінальної відповідальності дає змогу відмежувати її від інших засобів кримінально-правового характеру та від інших видів юридичної відповідальності.

Кримінальна відповідальність відрізняється від інших видів юридичної відповідальності (адміністративної, дисциплінарної тощо):

1) за підставами застосування – кримінальна відповідальність застосовується лише щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що містить склад злочину, передбачений чинним законом України про кримінальну відповідальність (КК України);

2) за змістом відповідальності – кримінальна відповідальність включає в себе засудження вчиненого особою злочинного діяння і особи, яка його вчинила, оскільки вирок виноситься від імені держави, а при призначенні покарання – ще й державний примус у виді позбавлення або обмеження прав і свобод засудженого, які передбачено у чинному законі України про кримінальну відповідальність. При застосуванні інших видів юридичної відповідальності, в тому числі й судом, державний примус у такому виді відсутній;

3) за суб’єктом застосування – кримінальна відповідальність застосовується лише судом, жоден інший орган не має права цього робити. Інші види юридичної відповідальності можуть застосовуватися як судом, так і іншими органами держави;

4) за порядком застосування – у Кримінальному процесуальному кодексі України передбачено спеціальний, детально регламентований порядок застосування кримінальної відповідальності, особливістю якого є поетапний процесуальний контроль цієї діяльності прокурором (нагляд за ОРД, дізнанням та досудовим слідством). Застосування інших видів юридичної відповідальності не передбачає такої деталізації та обов’язкового процесуального контролю прокурором;

5) за колом суб’єктів, щодо яких застосовується відповідальність. Кримінальній відповідальності властивий особистісний характер, тобто вона застосовується лише щодо фізичної особи, винної у вчиненні злочину. Інші види юридичної відповідальності (наприклад, цивільно-правова, адміністративна) можуть застосовуватися у разі невинного вчинення особою правопорушення до юридичних осіб, а також до правонаступників фізичних та юридичних осіб.

2.1.4. Проблема визначення початку й закінчення (темпоральні межі) кримінальної відповідальності

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/9 (справа про депутатську недоторканність): кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

Час закінчення кримінальної відповідальності залежить від того, в якому сенсі – вузькому чи широкому (міжгалузевому) – розуміють кримінальну відповідальність. У вузькому, кримінально-правовому сенсі така відповідальність припиняється в момент закінчення відбування покарання.

Коли йдеться про кримінальну відповідальність у міжгалузевому, широкому її розумінні, закінчується вона з моменту погашення (зняття) судимості, або з іншого моменту, визначеного законом. Наприклад, у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України) кримінальна відповідальність може закінчитись з моменту визнання судом визначеного ним іспитового строку таким, що минув відповідно до установлених вимог.

Щодо темпоральних меж кримінальної відповідальності існують й альтернативні думки. Дехто із фахівців вважає закінченням кримінальної відповідальності факт відбуття покарання. При цьому судимість називають не складовою відповідальності, а її наслідком.

Оскільки судимість передбачає суттєве обмеження або позбавлення певних прав та інші негативні для особи кримінально-правові наслідки, безпосередньо пов’язані із вчиненням злочину, є підстави вважати її складовою кримінальної відповідальності, але включати її до змісту останньої варто лише в широкому, міжгалузевому розумінні кримінальної відповідальності.