Розділ «4. Приклади виправдувальних вироків та ухвал апеляційних та Верховного суду.»

Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2001 р. З. виправдано за ст. 94 КК, а справу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Миколаївського обласного суду від 22 березня 2001 р. касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи, а постановою президії цього суду від 27 квітня 2001 р. — протест заступника прокурора області, в яких порушувалося питання про скасування вироку суду і направлення справи на новий судовий розгляд, залишено без задоволення.

Органами попереднього слідства З. пред’явлено обвинувачення у вчиненні умисного вбивства Я. за таких обставин.

12 липня 2000 р. Я., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, приблизно о 24-й годині прийшов до будинку Н. для з’ясування стосунків. Почувши стукіт по даху будинку, З., зять Н., узяв двоствольну мисливську рушницю та два патрони із соляною сумішшю, які були у гаражі. Наближаючись до воріт і заряджаючи рушницю, він необережно вистрелив у землю, потім відчинив хвіртку і вийшов із двору на вулицю. Побачивши у нього в руках рушницю, Я. намагався втекти, проте З. навмисно, з метою позбавити потерпілого життя на ґрунті особистих неприязних стосунків, вистрелив йому у спину з відстані приблизно два метри, заподіявши проникне вогнепальне поранення правої половини грудної клітки з ушкодженням легені і осколковими переломами 5 — 7-го ребер та рване поранення правого плеча, від чого останній 18 липня 2000 р. помер у лікарні.

Розглянувши касаційне подання заступника Генерального прокурора України про скасування судових рішень у зв’язку з істотним порушенням норм кримінально-процесуального закону, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів визнала, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про відсутність у діях З. складу злочину зроблено без достатнього аналізу сукупності зібраних доказів і фактично ґрунтуються тільки на свідченнях останнього, які є непослідовними й суперечливими.

Допитаний одразу ж після вчинення злочину, З. свою причетність до заподіяння тілесних ушкоджень Я., від яких той помер, заперечував. У явці з повинною З. стверджував, що вистрелив у потерпілого випадково, оскільки зачепився за ворота й мимоволі натиснув на спусковий гачок рушниці. У судовому засіданні він пояснив, що заплющив очі, направив рушницю вперед і не знає, як трапився постріл.

Неоднаковими є показання З. і в частині нібито протиправних дій Я. Так, при допиті як підозрюваного в присутності адвоката він пояснив, що Я. тримав у правій руці сокиру, а в лівій — іще щось, але що саме, він не знає. Раніше він же твердив про дві сокири в руках потерпілого.

Виправдовуючи З., суд не з’ясував причин зміни підсудним своїх показань, не дав їм належної оцінки і послався у вироку лише на ті, які було дано в судовому засіданні, визнавши їх достовірними. На порушення вимог ст. 334 КПК суд не зазначив мотивів, з яких ці показання З. прийняв як докази, а дані на попередньому слідстві відкинув.

Не взяв суд до уваги і показань потерпілої Я. М., яка в судовому засіданні стверджувала, що в їх домоволодінні сокири взагалі не було. Ці свідчення об’єктивно узгоджуються з показаннями в судовому засіданні потерпілої Я. Н. про те, що син сокири не мав, а при потребі брав її в неї або у сусідів. У матеріалах справи немає даних про те, що під час огляду місця події біля домоволодіння Н. чи на вулиці поблизу нього було виявлено сокиру або інші подібні предмети. Це підтвердив також свідок Н., який пояснив суду, що вранці коло воріт ніяких предметів не бачив.

Не перевірено судом і наявність факту нападу потерпілого Я. на З.

Допитаний як підозрюваний З. спочатку показав, що Я. замахувався сокирою на тестя і саме у зв’язку з цим він ударив його рушницею, яка вистрелила. В інших показаннях З. стверджував, що потерпілий кинувся із сокирою на нього. Судом досліджено протокол відтворення обстановки та обставин події від 13 вересня 2000 р., де зафіксовано пояснення З. про те, що він, вийшовши з двору, побачив на відстані п’яти метрів від воріт Я., в правій руці якого була сокира. Після цього він забіг у двір і взяв у гаражі рушницю та два патрони. На відстані п’яти — шести метрів від гаража він зарядив рушницю патронами і вибіг на вулицю, де знову побачив Я., який стояв на тому самому місці. Після того, як Я. побіг на нього із сокирою, він намагався рушницею відштовхнути його, внаслідок чого стався мимовільний постріл.

Отже, за наведених обставин у Я. було достатньо часу, щоб забігти у двір і там вчинити напад на З. і його сім’ю, якби він мав такий намір. Проте протягом усього часу, поки З. встиг забігти в гараж, взяти патрони й рушницю, зарядити її та вийти з двору, Я. стояв на тому самому місці, не намагаючись проникнути у двір Н. Зазначене свідчить про відсутність у Я. наміру на здійснення нападу на З. та його сім’ю. Дослідивши зазначений протокол, суд не дав йому належної оцінки і не навів мотивів, з яких не прийняв його як доказ.

Той факт, що Я. стояв на відстані п’яти метрів від воріт, коли З. вийшов із рушницею, останній підтвердив і в судовому засіданні при дослідженні протоколу відтворення обстановки та обставин події від 17 жовтня 2000 р., з чого також вбачається, що потерпілий не намагався наблизитись до воріт і проникнути у двір Н. у той час, як підсудний бігав за рушницею. Суд не дослідив відеокасету із записом цієї слідчої дії і не дав оцінки свідченням З. при її проведенні. Пояснення З. щодо розташування його і Я. в момент пострілу спростовуються також висновками судово-медичного експерта, який стверджує, що в потерпілого стріляли ззаду.

Не дав суд належної оцінки і рапорту оперуповноваженого відділу карного розшуку, з якого вбачається, що Я. в лікарні пояснив, що в нього стріляв З., а Н. стояв поруч. Ці обставини об’єктивно узгоджуються зі свідченнями З. на попередньому слідстві про те, що Н., який був поряд із ним, благав Я. піти геть, але останній кинувся на Н., після чого він, З., ударив потерпілого рушницею і та вистрелила. Н. на попередньому слідстві також стверджував, що вийшов із воріт і побачив, як З. наздогнав на вулиці Я. і вдарив його рушницею, після чого пролунав постріл.

Про відсутність Н. на місці події в той час, як Я. було заподіяно тілесні ушкодження, свідчили в судовому засіданні потерпіла Я. М. і свідок Я. В., яким це стало відомо від потерпілого в лікарні. Суд не взяв до уваги показання зазначених осіб, пославшись у вироку на пояснення М. та Д., які нібито засвідчили, що Я. в лікарні розмовляти не міг. Разом з тим, як вбачається з протоколу судового засіданні, М., на свідчення якого суд послався у вироку, пояснив, що Я. був притомним і усвідомлено говорив про обставини, за яких у нього вистрелили. Таким чином, суд у вироку викривив пояснення свідка М., зафіксовані у протоколі судового засідання. Допитаний у судовому засіданні експерт не виключав можливості, що Я. міг спілкуватися після заподіяння йому ушкоджень.

Крім того, оперуповноважений спілкувався з Я. тільки 14 липня 2000 р., одразу ж після операції, коли останній розмовляти не міг, проте розумів питання, що йому ставилися. Стан Я. погіршився тільки 17 липня 2000 р., після чого лікар не пустив свідка Д. до потерпілого. Проте Я. М. пояснила суду, що всі дні була біля чоловіка, розмовляла з ним. На попередньому слідстві лікарі й медсестри, які всі дні надавали потерпілому медичну допомогу, не були встановлені й допитані з питання, чи міг Я. розмовляти та чи був він притомний.

Висновок судово-медичної експертизи від 10 серпня 2000 р. про те, що З. вистрелив у спину Я., коли той тікав від нього, експерт у судовому засіданні підтвердив.

На попередньому слідстві й у судовому засіданні не був допитаний хірург, який оперував Я. і на якого посилався в суді експерт, коли з’ясовувалося питання щодо локалізації тілесних ушкоджень у потерпілого. Не ставилося це питання і свідку К., яка надавала Я. першу медичну допомогу.

Суд не дав оцінки протоколу огляду футболки Я., з якого вбачається, що вона просочена кров’ю на відстані 10 сантиметрів від правого бокового шва, а на спині є пошкодження тканини неправильної округлої форми, яке свідчить про те, що постріл у потерпілого було зроблено ззаду.