Розділ «4. Приклади виправдувальних вироків та ухвал апеляційних та Верховного суду.»

Ні на попередньому слідстві, ні в судовому засіданні не встановлено особу, якій належить рушниця, не витребувано відповідну довідку з відділення дозвільної системи, не проведено перевірки цієї рушниці через експертно-криміналістичний відділ УМВС на предмет її викрадення чи вчинення нею злочину. Незважаючи на це, суд безпідставно повернув рушницю Н.

Висновок суду про те, що З. вчинив дії у стані необхідної оборони, не відповідає матеріалам справи, оскільки З. усвідомлював, що Я., побачивши його з рушницею, побіг від нього по вулиці, у зв’язку з чим необхідності в застосуванні зброї не було.

Незважаючи на те, що істотну неповноту дослідження доказів та їх неправильну оцінку допустили не тільки органи попереднього слідства, а й суд, у поданні, на думку колегії суддів, правильно порушено питання про скасування судових рішень і повернення справи на нове розслідування, оскільки виправдувальний вирок у справі ухвалено на підставі доказів, неповно зібраних і недостатньо перевірених саме органами попереднього слідства.

Виходячи з того, що на попередньому слідстві допущено порушення вимог ст. 22 КПК, а висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, колегія суддів визнала, що судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими і підлягають скасуванню з поверненням справи на нове розслідування.

З урахуванням наведеного касаційне подання заступника Генерального прокурора України задоволено, вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2001 р., ухвалу судової колегії в кримінальних справах Миколаївського обласного суду від 22 березня 2001 р. та постанову президії цього ж суду від 27 квітня 2001 р. щодо З. скасовано, а справу повернуто прокурору Миколаївської області на нове розслідування.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА[75]

від 5 вересня 2006 року

Вироком Великобілозірського районного суду Запорізької області від 22 червня 2005 року Н. засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і остаточне покарання засудженому Н. визначено 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

Як визнав суд, 15 лютого 2005 року близько 15 год. Н., будучи в стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою з Т. проникли у буд. № 45 по вул. Гоголя у с. Велика Білозірка, звідки таємно викрали майно потерпілого К. на загальну суму 370 грн.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 вересня 2005 року вирок щодо Носульчака О.А. змінено і справу за ч. 3 ст. 185 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України провадженням закрито. Його дії кваліфіковано за ч. 1 ст. 162 КК України і засуджено на 1 рік обмеження волі та на підставі ст.ст. 71, 72 КК України остаточне покарання визначено 1 рік 8 місяців позбавлення волі.

У касаційній скарзі засуджений порушив питання про перегляд зазначених судових рішень та вважає, що його засудження судом апеляційної інстанції за ч. 1 ст. 162 КК України є неправильним, оскільки ним учинено дрібне викрадення чужого майна, відповідальність за яке передбачено ст. 51 КУпАП.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування прокурора про скасування судових рішень у справі із закриттям провадження на підставі п. 2 ч.1 ст. 6 КПК України, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів касаційну скаргу слід задовольнила, а судові рішення у справі скасувала, виходячи з наступного.

Як убачається з вироку, 22 червня 2005 року Н. засуджено за таємне викрадення чужого майна на суму 370 грн., з проникненням у житло і вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб за ч. З ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України, йому частково приєднано не відбуту частину покарання за попереднім вироком і остаточне покарання засудженому визначено 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

Законом України «Про внесення змін у Кодекс України про адміністративні правопорушення» від 2 червня 2005 року № 2635, який набрав чинності з 30 червня 2005 року, крадіжка чужого майна, в тому числі й учинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло на суму, яка не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (393 грн.), є дрібною крадіжкою чужого майна, тобто адміністративним правопорушенням.

19 вересня 2005 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області, розглядаючи справу за апеляцією засудженого та керуючись положеннями згаданого закону, вірно зазначила про відсутність у діях засудженого Н. складу кримінального злочину і з цієї підстави, згідно п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, закрила провадження у справі.

За відсутності у справі іншого обвинувачення засудженого Н., колегія суддів апеляційного суду, без наявних до того підстав і всупереч порядку, встановленому законом ст.ст, 4, 5, 161 КПК України, дії засудженого кваліфікувала за ч. 1 ст. 162 КК України і призначила йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.

Крім того, колегія суддів допустилася помилки і при призначенні остаточного покарання засудженому за сукупністю вироків.

Згідно вироку, засудженому Н. частково приєднано не відбуту частину покарання за попереднім вироком у виді позбавлення волі строком на 6 місяців, однак колегія суддів, на підставі ст.ст. 71, 72 КК України, частково приєднавши не відбуту частину покарання і складаючи призначене покарання, остаточне покарання визначила у виді позбавлення волі строком на 1 рік і 8 місяців, тобто погіршила становище засудженого.