Розділ IV ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

Стаття 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку чи підкинули, або яка була знайдена

1. Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я, або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку.

2. Дитина, яку було підкинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її знайдення.

1. Усиновлення, як правило, здійснюється у ранньому віці, що найбільш точно відповідає сутності цього інституту та інтересам дитини. Стаття 209 СК України закріплює особливості усиновлення трьох категорій дітей: а) дітей, які були покинуті в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я; б) дітей, яких відмовилися забрати з них батьки чи інші родичі; в) дітей, яких було підкинуто чи знайдено.

2. Дитина вважається покинутою в пологовому будинку (іншому закладі охорони здоров'я), якщо її мати написала заяву про відмову забрати дитину або взагалі покинула дитину, не залишивши письмового документа, у якому вона визначала б долю своєї дитини.

3. Якщо жінка пише письмову заяву про відмову забрати дитину, у цій заяві вона повинна висловити свою згоду на усиновлення дитини. Якщо ж у заяві про відмову забрати дитину жінка не висловилася щодо усиновлення, дитина може бути усиновлена без згоди матері на підставі ч. 2 ст. 219 СК, якщо буде встановлено, що остання, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляє щодо неї материнської турботи та піклування, не виховує та не утримує її.

4. У разі відмови неповнолітньої особи, яка не перебуває у шлюбі, забрати дитину в акті вказується про наявність згоди батьків неповнолітньої з цією відмовою. При відсутності у неповнолітньої матері батьків про відмову забрати дитину повідомляється орган опіки та піклування за місцезнаходженням медичного закладу.

5. Якщо жінка покинула дитину, не залишивши письмової заяви, і немає відомостей про батька та інших родичів дитини, які могли б забрати дитину в сім'ю, органами внутрішніх справ у встановленому порядку складається відповідний акт, і дитина передається на влаштування у державну дитячу установу на підставі рішення органу опіки та піклування (п. 7 Порядку передачі дітей на усиновлення). Усиновлення дітей із пологових будинків та лікувально-профілактичних закладів не здійснюється.

6. Згідно з п. 2.1 Інструкції про порядок заповнення акта про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати батьки чи інші родичі, про підкинуту чи знайдену дитину1, керівник закладу охорони здоров'я зобов'язаний негайно повідомити територіальний орган внутрішніх справ про виявлення дитини, яку покинуто в пологовому будинку або яку відмовилися забрати батьки чи інші родичі. Особлива увага при заповненні акта звертається на обставини, за яких дитину було покинуто в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або відмовилися забрати батьки чи інші родичі, або підкинуто чи знайдено. З цією метою в акті докладно описуються обставини виявлення дитини. Крім цього, в акті обов'язково зазначається факт повідомлення чоловіка, інших родичів про народження дитини і те, що мати відмовляється від неї. Робиться відмітка про наявність письмової або усної відмови чоловіка або інших родичів забрати дитину. У разі відсутності даних про чоловіка та інших родичів в акті робиться спеціальна відмітка.

7. Підкинуті та знайдені діти можуть бути передані на усиновлення лише за наявності відповідного акту, складеного адміністрацією зазначених закладів у присутності представника органу внутрішніх справ або органами внутрішніх справ у встановленому законом порядку, і не раніше двох місяців з часу їх знайдення. Порядок складання цього акту регламентується Інструкцією.

8. Враховуючи складний фізичний та емоційний стан жінки у післяпологовий період, законодавець встановлює двомісячний термін з дня народження дитини, даючи можливість матері дитини передумати і забрати дитину. Крім батьків, подібне правило встановлено й для баби, діда, інших родичів дитини, які мають право з дозволу органу опіки та піклування забрати дитину з пологового будинку (ч. 4 ст. 143 СК). Саме тому усиновлення дитини відразу після її народження неможливе, і згода вагітної жінки на усиновлення її ще ненародженої дитини визнається нікчемною (див. коментар до ст. 217 СК).

Стаття 210. Усиновлення братів та сестер

1. Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні.

За наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.

2. Якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце її проживання.

1. За загальним правилом, встановленим ст. 21 °CК України, усиновлення братів та сестер різними особами не допускається. Як зазначалося, усиновлення є юридичним актом, на підставі якого припиняється кровний зв'язок усиновлюваного з усіма його родичами за природним походженням. Це означає, що брат і сестра, не усиновлені в одну сім'ю, юридично вже не будуть братом і сестрою. Виходячи з можливості такого важливого наслідку, стає зрозумілим бажання законодавця не розлучати їх. Подібна заборона пояснюється й тим, що у більшості випадків брати та сестри знають про своє походження від одних батьків, проживали разом, їх пов'язують родинні почуття. Якщо таких умов немає (наприклад, у випадку усиновлення дітей віком до року або при необізнаності братів та сестер про свою спорідненість), заборона їх окремого усиновлення ґрунтується на виключно гуманістичних засадах. Як відзначає З.В. Ромовська, «для дитини, яка є сиротою або з інших причин була позбавлена батьківського піклування, дуже важливим є збереження родинних відносин, особливо з рідними братами та сестрами»

2. Однак різноманітність життєвих обставин не дозволяє зробити подібну заборону абсолютною, і закон робить виключення для випадків, коли окреме проживання братів та сестер найбільшою мірою відповідає їхнім інтересам, наприклад, при перебуванні одного з дітей у спеціальному лікувально-виховному закладі або якщо усиновлення одного з них було здійснене раніше іншими особами, або коли брати і сестри не знають про свою спорідненість тощо. Відповідно до ч. 2 ст. 21 °CК за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.

На жаль, поняття «обставин, що мають істотне значення» є досить невизначеним і на практиці може призвести до негативних наслідків. У літературі справедливо відзначається, що, якщо батьківського піклування позбавляється декілька дітей, складно розраховувати на те, що хтось погодиться усиновити їх усіх. Такі діти наперед приречені на виховання у дитячих закладах, хоча деяких з них, особливо малолітніх, можна влаштувати в сім'ю, що відповідало б їхнім інтересам.

Тому у кожному конкретному випадку суд, орган опіки та піклування повинні визначити інтереси дітей бути усиновленими даними усиновлювачами разом чи окремо.

3. Доцільною видається й необхідність передачі на виховання в одну сім'ю не лише рідних братів та сестер, а й тих дітей, які раніше виховувалися одним усиновлювачем, але через скасування або визнання усиновлення недійсним були повернені до дитячого закладу. Безумовно, така вимога не може бути категоричною, адже згідно зі ст. 21 Конвенції про права дитини кожна дитина має право на усиновлення1, і це її суб'єктивне право реалізується індивідуально, в інтересах самої дитини. Однак у випадку, коли діти виховувалися в одній родині і сприймали себе як брат і сестра, подібне прирівняння їх до рідних братів та сестер видається слушним.