Розділ ІІІ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН ЖИЛИМИ ПРИМІЩЕННЯМИ. КОРИСТУВАННЯ ЖИЛИМИ ПРИМІЩЕННЯМИ

З іншого боку, це адміністративне правовідношення, яке виникає між фізичною особою та виконкомом місцевої ради, який видає ордер на жиле приміщення. Структура цього правовідношення відображає зв'язок "фізична особа - держава". Підставою для виникнення цього правовідношення є звернення із заявою про видачу ордеру до виконкому місцевої ради. Підставою припинення правовідношення є отримання ордерів обома учасниками обміну.

Право на обмін є свого роду перерозподілом жилих приміщень.

2. Міна житла і обмін жилого приміщення є самостійними договірними зобов'язаннями.

Правила ст. 80 ЖК щодо примусового обміну жилого приміщення в судовому порядку в разі відсутності згоди між членами сім'ї не поширюються на обмін жилого приміщення, що належить їм на праві приватної власності. Вони регулюють тільки правовідносини між членами сім'ї наймача жилих приміщень у державному або громадському житловому фонді (п. 29 листа Верховного Суду України від 26.05.2001 р. "Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)").

3. Згода членів сім'ї наймача на обмін може бути оформлена як їх підпис на заяві наймача про обмін жилого приміщення. Підписи можуть бути засвідчені відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє. Нотаріус може засвідчити справжність підпису тимчасово відсутніх членів сім'ї (розділ 28 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5).

4. У разі укладення договорів обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування (неповнолітні, малолітні, обмежено дієздатні, визнані недієздатними), нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів (наказ Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 "Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України").

Стаття 80. Обмін жилого приміщення в разі відсутності згоди між членами сім'ї

Якщо між членами сім'ї не досягнуто згоди про обмін, то кожен з них вправі вимагати в судовому порядку примусового обміну займаного приміщення на приміщення в різних будинках (квартирах).

1. Вирішуючи спір про обмін жилого приміщення, суд повинен спочатку встановити, чи має право позивач на обмін у відповідності з ст. 80 ЖК, а вже потім переходити до оцінки варіантів обміну, запропонувати які може позивач і відповідач.

2. Здійснюючи право на обмін жилого приміщення у судовому порядку треба надати суду документ щодо згоди наймодавця. Відмова останнього може бути попередньо оскаржена в судовому порядку.

3. П. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 встановлює, що при примусовому обміні на підставі коментованої статті погіршення житлових умов відповідачів, як правило, не повинно допускатись. У цьому разі суд має всебічно враховувати інтереси і заслуговуючі на увагу доводи членів сім'ї наймача, зокрема, вік, стан здоров'я та інші особливі обставини, що перешкоджають користуванню жилим приміщенням, яке надається в порядку обміну. Однак перебування жилого приміщення в загальній квартирі не може розглядатися як погіршення житлових умов осіб, які проживають в ізольованій квартирі і між якими виник спір.

Угода про обмін жилих приміщень має правове значення, якщо вона належно оформлена і учасники обміну одержали ордери (ст. 83 ЖК України). В цьому разі при ухиленні учасника обміну від його проведення інші його учасники вправі вимагати від нього в судовому порядку виконання цього обов'язку.

Відмова третіх осіб, які брали участь у справі про примусовий обмін, від проведення обміну після набрання рішенням законної сили не може бути підставою для примусового щодо них виконання рішення. Наявність рішення в таких випадках не є перешкодою для пред'явлення позову про примусовий обмін жилого приміщення з новими варіантами.

4. Якщо між членами сім'ї відбувся поділ жилої площі і з кожним з них було укладено окремі договори найму (ст. 104 ЖК), то права на примусовий поділ у відповідності до ст. 80 ЖК в окремо проживаючих осіб немає.

В таких випадках наймач одного з приміщень має право вимагати примусового обміну в судовому порядку, але на підставі ст. 116 ЖК, тобто за систематичне руйнування чи псування жилого приміщення, або використання його не за призначенням, або систематичне порушенням правило співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.

5. З метою захисту своїх прав відповідач може подати зустрічний позов про визнання позивача таким, що втратив право на жиле приміщення за ст. 71 або 107 ЖК. Якщо наймач чи член його сім'ї втратив право на жиле приміщення через відсутність понад 6 місяців (ст. 71 ЖК) або через розірвання договору найму (ст. 107 ЖК), тоді немає права на примусовий обмін за правилами ст. 80 ЖК.

Стаття 81. Обмін частини жилого приміщення

Наймач або член його сім'ї вправі в установленому порядку провести обмін жилої площі, що припадає на нього, в тому числі суміжної кімнати або частини кімнати, з наймачем іншого жилого приміщення за умови, що в'їжджаючий у порядку обміну вселяється як член сім'ї тих, що залишилися проживати в цьому приміщенні.

1. Не тільки наймач, але й члени його сім'ї, що мають повну цивільну дієздатність мають право на самостійно в установленому порядку провести обмін жилої площі, що припадає на нього, при умові, що в'їжджаючий в порядку обміну вселяється в якості члена сім'ї тих, що залишилися проживати в цьому приміщенні.

2. За загальним правилом повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 34 ЦК). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч. 2 ст. 34 ЦК). Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини (ч. 1 ст. 35 ЦК). Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю (ч. 3 ст. 35 ЦК).