Розділ II ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає повноваження (процесуальні права та обов'язки) представника в суді, а також підстави та порядок припинення повноважень представника.

Повноваження представника в суді

2. Процесуальні права й обов'язки представників є похідними від процесуальних прав та обов'язків сторін і третіх осіб. Їхній обсяг залежить від уповноваження представника довірителем (стороною або третьою особою, законним представником чи навіть представником в порядку передоручення), якщо представник діє на підставі договору, або від встановлених законом меж, якщо представник діє на підставі закону.

3. Зазвичай повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа.

Межі повноважень законного представника

4. Законний представник у повному обсязі наділений процесуальними правами та обов'язками сторони чи третьої особи, яку він представляє, і реалізує їх, діючи в її інтересах (частина шоста коментованої статті). Водночас суд має право контролювати відповідність дій законного представника інтересам особи, яку він представляє. Так, відповідно до частини сьомої коментованої статті, у разі порушення діями законного представника інтересів особи, яку він представляє, суд може додатково залучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (орган опіки і піклування, прокурора тощо).

5. Межі повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, як законних представників і дії суду у разі виникнення колізій між позицією сторони і такого її законного представника визначено статтею 61 КАСУ.

Межі повноважень договірного представника

6. Відповідно до частини другої коментованої статті представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має диспозитивні права лише тоді, коли цими диспозитивними правами він спеціально наділений у виданій йому довіреності. Йдеться про права на вчинення таких дій:

1) відмовитися від адміністративного позову;

2) визнати адміністративний позов;

3) змінити адміністративний позов;

4) досягнути примирення.

Так само представник за договором має право передати повноваження представника іншій особі, а також право оскаржити судове рішення лише, якщо ці права спеціально обумовлені у виданій йому довіреності. Це означає, що довіритель в адміністративному процесі обов'язково повинен визначитися, чи довіряти вчинення цих дій представнику, зважаючи на те, що вчинення таких дій може суттєво позначитися на правах, свободах, інтересах та обов'язках довірителя. Якщо про диспозитивні права у довіреності нічого не сказано, слід вважати, що така особа як представник їх не має.

7. На наш погляд, довіритель, який видав довіреність, має право усно заявити у судовому засіданні про уповноваження представника на вчинення відповідних дій або ж про позбавлення прав на їх вчинення. Якщо представник за договором бере участь в адміністративному процесі не на підставі довіреності, а на підставі усної заяви довірителя, то після оголошення цієї заяви доцільно з'ясувати волю довірителя щодо можливості реалізації зазначених прав представником.

8. Враховуючи цілі частини другої коментованої статті, повноваження на реалізацію зазначених диспозитивних прав можуть бути обумовлені не лише у довіреності, а й в ордері адвокатського об'єднання чи договорі особи з адвокатом, або ж у самій усній заяві довірителя, зробленій із занесенням її до журналу судового засідання.

9. У разі якщо в ході процесу у позиції довірителя і його представника, повноваження якого ґрунтуються на договорі, виникає колізія, суд може надати їм час, щоб вони усунули розбіжності, а якщо цього не сталося, суд надає перевагу позиції довірителя, оскільки розпорядження довірителя договірному представникові щодо ведення справи є обов'язковими для нього (частина перша коментованої статті).

Передача повноважень іншому представнику (передоручення)

10. Законний представник на свій розсуд має право передати повноваження представника іншій особі, яка має адміністративну процесуальну дієздатність. Представник, залучений законним представником, є представником відповідної особи, а не законного представника, але зобов'язаний виконувати вказівки законного представника щодо ведення справи.