Розділ II ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

2) вимагати вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, зміни способу забезпечення позову, скасування заходів забезпечення позову (статті 117 - 118 КАСУ);

3) змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог протягом усього часу розгляду справи в суді першої інстанції (частина перша коментованої статті, стаття 137 КАСУ). Підстава адміністративного позову - обставини (юридичні факти) і норми права, які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до іншої особи. Необхідність у зміні підстав позову настає тоді, коли в процесі розгляду справи встановлюється невідповідність між обставинами чи нормами права, якими обґрунтовано позов, і обставинами чи нормами, за якими вимога може бути задоволена. Предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не дають йому можливості задовольнити своїх інтересів. Розмір позовних вимог - це кількісна характеристика позовних вимог (наприклад, виражена у грошовій сумі). Реалізація права на зміну позову може мати наслідком заміну відповідача або залучення співвідповідача (співвідповідачів), третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Але в будь-якому разі зміна адміністративного позову не повинна тягнути за собою порушення правил підсудності;

4) відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду в суді першої інстанції, а також у суді апеляційної чи касаційної інстанції (у тому числі у Верховному Суді України під час провадження за винятковими обставинами) - до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (частина перша коментованої статті, статті 112, 136, 194, 219 КАСУ);

5) досягнути примирення в будь-який час до закінчення судового розгляду в суді першої інстанції, а також у суді апеляційної чи касаційної інстанції (у тому числі у Верховному Суді України під час провадження за винятковими обставинами) - до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (частина третя коментованої статті, статті 113, 136, 194, 219 КАСУ);

6) вимагати виконання судового рішення після набрання ним законної сили або у разі можливості його негайного виконання;

7) досягнути примирення у процесі виконання судового рішення, тобто відмовитися від примусового виконання або укласти мирову угоду (стаття 262 КАСУ).

5. Диспозитивні права позивача має також третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору (частина перша статті 54 КАСУ).

Диспозитивні права відповідача

6. Відповідач має такі основні диспозитивні права:

1) визнати адміністративний позов повністю або частково або не визнавати його, зокрема подати свої заперечення (частина друга коментованої статті, стаття 112, 136 КАСУ);

2) вимагати зміни способу забезпечення позову, скасування заходів забезпечення позову (статті 117 - 118 КАСУ);

3) досягнути примирення в будь-який час до закінчення судового розгляду в суді першої інстанції, а також у суді апеляційної чи касаційної інстанції (у тому числі у Верховному Суді України під час провадження за винятковими обставинами) - до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (частина третя коментованої статті, статті 113, 136, 194, 219 КАСУ);

4) укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення (стаття 262 КАСУ).

Обмеження реалізації диспозитивних прав

7. Реалізація диспозитивних прав в адміністративному процесі перебуває під прискіпливим контролем суду, що обумовлено принципом офіційного з'ясування обставин у справі (стаття 11 КАСУ). Так, у разі відмови позивача від адміністративного позову, визнання відповідачем адміністративного позову або досягнення сторонами примирення суд повинен перевірити, чи не суперечитиме це закону та чи не порушуватиме чиї-небудь права, свободи чи інтереси (частина четверта коментованої статті, частина четверта статті 112, частина третя статті 113 КАСУ). Так само суд повинен перевірити це у разі укладення мирової угоди або відмови стягувача від примусового виконання на стадії виконання судового рішення (частина четверта статті 262 КАСУ).

Відповідно до частини четвертої коментованої статті суд відмовляє у прийнятті реалізації зазначених диспозитивних прав, якщо внаслідок реалізації цих прав буде порушено закон або чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Така відмова суду тягне за собою продовження розгляду справи (примусового виконання судового рішення).

Стаття 52. Заміна неналежної сторони

1. Суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

2. Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу.

3. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.