Розділ II ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

Глава 6 ДОКАЗИ

Стаття 69. Поняття доказів

   1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

   2. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає поняття доказів, перелік видів засобів доказування (джерел доказів), що можуть використовуватися в адміністративному процесі, а також суб'єктів подання доказів.

2. Перша частина коментованої статті має інформативний характер і спрямована на запобігання спорам з питання, що може, а що не може бути доказом в адміністративній справі.

Частина друга статті з метою забезпечення повного встановлення обставин у справі відповідно до принципів змагальності та офіційності поєднує обов'язок сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, подавати докази з повноваженнями суду щодо збору доказів, у тому числі з власної ініціативи.

Поняття доказів

3. Докази - це інформація про обставини у справі, яка одержана судом із визначених частиною першою коментованої статті джерел - засобів доказування. На підставі цієї інформації суд встановлює наявність або відсутність:

1) обставин, якими сторони (а так само інші особи, які беруть участь у справі) обґрунтовують свої вимоги та заперечення;

2) інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

До інших обставин, що мають значення для вирішення справи, можна віднести обставини, на які сторони чи інші особи, які беруть участь у справі, не посилаються, але які обов'язково, згідно із законом, повинні бути встановлені судом для того, щоб правильно вирішити справу. Сюди також можна віднести обставини, що мають процесуальне значення (наприклад, поважність причин пропущення стороною процесуального строку, причин неприбуття в судове засідання тощо).

4. Оскільки докази є інформацією, то вони можуть бути правдивими або неправдивими. Суд, встановлюючи обставини у справі, оцінює докази, щоб визначити, які з них є правдивими, та відкинути неправдиві. При встановленні обставин у справі суд не може брати до уваги відомості, що не відповідають правилам належності та допустимості доказів, навіть якщо вони є правдивими (стаття 70 КАСУ).

Класифікація доказів

5. За зв'язком доказів із обставинами, що належить встановити, розрізняють:

1) прямі докази - вони однозначно вказують на наявність чи відсутність певної обставини (наприклад, висновок експерта чітко вказує на наявність бухгалтерської помилки у розрахунках податку);

2) непрямі докази - вони дозволяють зробити лише припущення про наявність чи відсутність тієї чи іншої обставини (наприклад, за висновком експерта не виключається, що причиною дорожньо-транспортної пригоди могла бути несправність гальмівної системи, але встановити це однозначно не видається можливим).

Практичне значення такого поділу полягає у тому, що якщо обставина доводиться лише непрямими доказами, їх у сукупності має бути достатньо, щоб зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність обставини і відкинути усі інші припущення.

Водночас наявність прямих доказів не виключає можливості їх спростування іншими доказами, як прямими, так і непрямими. Наприклад, твердження свідка про те, що заподіювачем шкоди здоров'ю позивача є саме відповідач - працівник міліції, можна спростовувати показанням іншого свідка про те, що відповідач у момент заподіяння шкоди позивачу перебував далеко від місця заподіяння шкоди (прямий доказ), або відеозаписом події, з якого можна припустити, що заподіювачем шкоди є все-таки інша особа, бо має дещо іншу статуру (непрямий доказ).