Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України. Це не стосується органів судової влади. Тому не можуть застосовуватися:

1) положення статті 18 Закону Української РСР "Про мови в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 року про те, що судочинство може здійснюватись національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості або мовою, прийнятною для населення даної місцевості;

2) положення статті 12 Конституції Автономної Республіки Крим про те, що в Автономній Республіці Крим як мова судочинства за клопотанням учасника провадження використовується російська мова як мова більшості населення Автономної Республіки Крим.

4. Коментована стаття аналізувалася Конституційним Судом України на предмет її відповідності Конституції України, зокрема, чи не відбулося звуження існуючого змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина. Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 15 КАСУ відповідає Конституції України.

5. Положення статті про можливість використання іншої мови у судочинстві ґрунтуються на вимогах Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, ратифікованих Україною, про те, що:

1) у судовому провадженні у справах, які стосуються адміністративних питань, необхідно дозволяти подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин, у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів, якщо це, на думку судді, не перешкоджатиме належному відправленню правосуддя;

2) дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, не повинна заперечуватися виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини.

Ці вимоги повинні враховуватися судом при застосуванні положень статті.

6. Зміст коментованої статті узгоджується зі статтею 10 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року.

Застосування мов в адміністративному судочинстві

7. Здійснення судочинства державною мовою означає, що суд спілкується з учасниками адміністративного судочинства українською мовою. За загальним правилом, учасники адміністративного процесу також повинні спілкуватися в межах адміністративного процесу українською мовою. Це стосується як усного, так і письмового спілкування (через складання процесуальних документів).

8. Частина друга статті встановлює виняток із загального правила: якщо особи, які беруть участь у справі не володіють або недостатньо володіють державною мовою, то вони мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача.

Якщо особа послуговується недержавною мовою, суд за наявності клопотання будь-якої з осіб, які беруть участь у справі, повинен зажадати перекладу державною мовою. Суд має право вимагати перекладу і з власної ініціативи. Таким чином, особа може користуватися недержавною мовою без перекладу державною мовою, якщо ця мова є цілком зрозумілою для суду та усіх учасників адміністративного процесу. Це випливає із ратифікованих положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

У разі необхідності перекладу конкретний перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням особи, яка бере участь у справі і якій він необхідний, та за її рахунок або призначається з ініціативи суду (частина друга статті 68 і частина перша статті 92 КАСУ).

9. Інший виняток із загального правила встановлений частиною сьомою статті 65 КАСУ: користуватися в суді рідною або мовою, якою він володіє, має право також свідок, даючи показання. Свідок може користуватися в суді іншою мовою, ніж українська, якщо він не володіє або недостатньо володіє державною мовою. При цьому свідку у разі необхідності забезпечується перекладач за рахунок особи, яка бере участь у справі і заявила клопотання про виклик свідка, або за рахунок Державного бюджету України у разі звільнення її судом від оплати цих витрат або зменшення їх розміру.

10. Ступінь володіння державною мовою для вирішення питання про залучення перекладача визначає сама особа, яка бере участь у справі. Якщо суд виявить, що особа недостатньо володіє державною мовою, суд повинен запропонувати їй запросити перекладача або призначити його з власної ініціативи.

11. Судові документи, тобто документи які складаються судом чи службовцями апарату суду (судові повістки, судові рішення, виконавчі листи, журнал судового засідання, протоколи про вчинення окремих процесуальних дій тощо), повинні бути складені державною мовою. У суду немає обов'язку забезпечити переклад цих документів мовою, якою користується особа, що не володіє державною мовою. Переклад судових документів для такої особи здійснюється перекладачем відповідно до домовленості між ними.

12. Державною мовою повинні викладатися також документи, що надають особи, які беруть участь у справі. У разі надання документів іншою мовою суд з власної ініціативи або за клопотанням особи, яка бере участь у справі, може зобов'язати особу, що подала такий документ, надати його переклад державною мовою. Це необхідно, якщо зміст цього документа внаслідок викладення недержавною мовою є незрозумілим для суду чи будь-кого з осіб, які беруть участь у справі.

Гарантії права на судовий захист осіб, які не володіють або недостатньо володіють мовою судочинства

13. З пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає обов'язок держави забезпечити особі реальну можливість користуватися послугами перекладача, зокрема й у разі малозабезпеченості (це питання особливо актуальне у справах щодо захисту прав біженців). Якщо така можливість не буде забезпечена, це можна розглядати як порушення права на справедливий суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.