Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Усі інші судові рішення формально не є обов'язковими для врахування при розгляді подібних справ. Однак цілком зрозуміло, що суд вищої інстанції слідуватиме своїй позиції, яку вироблено під час розгляду подібних справ, і скасовуватиме рішення, у яких суди нижчого рівня необґрунтовано відійшли від цієї позиції. Якщо суди одного рівня своїми рішеннями допускатимуть різне застосування закону у тотожних питаннях, це безумовно завдаватиме шкоди авторитету судової влади. Виправленню таких ситуацій слугуватиме діяльність судів вищих інстанцій.

Відповідальність за невиконання судових рішень

11. Невиконання судового рішення є підставою для:

1) відповідальності, яку встановлено статтями 87 - 88 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року (штраф)63, - за невиконання боржником - фізичною чи юридичною особою рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі, а також за невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами;

2) адміністративної відповідальності відповідно до частини першої статті 1856 КУпАП від 7 грудня 1984 року (штраф)64 - за залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само за несвоєчасну відповідь на окрему ухвалу суду;

3) кримінальної відповідальності відповідно до статті 382 ККУ (штраф, обмеження волі, позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю)65 - за умисне невиконання службовою особою судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Крім того, якщо невиконання судового рішення є порушенням трудових (службових) обов'язків, це є підставою для дисциплінарної відповідальності залежно від суб'єкта - згідно з вимогами статті 147 КЗпПУ від 10 грудня 1971 року, статті 14 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року, статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року та інших законів.

Невиконання судового рішення, якщо цим особі завдано шкоду, є підставою для цивільної відповідальності. Шкоду, яку завдано невиконанням судового рішення, належить відшкодовувати за загальними правилами глави 82 ЦКУ.

Рекомендована література

Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Авер'янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін. - Харків: Видавництво "Право"; К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - С. 651 - 652.

Стаття 15. Мова, якою здійснюється адміністративне судочинство

1. Адміністративне судочинство здійснюється державною мовою.

2. Особи, які беруть участь у справі та не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

3. Судові документи складаються державною мовою.

(положення статті 15 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.04.2008 р. N 8-рп/2008)

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає порядок використання мов під час здійснення адміністративного судочинства і спрямована на забезпечення кожному учаснику адміністративного процесу, суду будь-якої інстанції, громадськості сприйняття змісту процесуальних дій, доказів та судових документів.

Правова основа статті

2. Зміст коментованої статті обумовлений вимогами статті 10 Конституції України про те, що державною мовою в Україні є українська мова.

3. Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).