Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає коло осіб, які мають право на судовий захист в адміністративних справах у разі порушення їхніх прав, свобод та інтересів. Стаття також встановлює загальні вимоги до суду, що здійснює адміністративне судочинство і надає судовий захист.

Правова основа статті

2. Право на судовий захист передбачено статтею 55 Конституції України:

"Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб".

Пункт 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також покликаний гарантувати право на судовий захист:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".

Статтею 6 Закону України "Про судоустрій України" "усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону".

Зміст права на судовий захист та його суб'єкти

3. Право на судовий захист передбачає не лише ухвалення правосудного судового рішення, яким суд поновлює чи в інший спосіб надає захист порушеним правам, свободам чи інтересам особи, а й реальне виконання цього рішення.

4. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

5. Право на судовий захист в адміністративних справах мають як громадяни чи юридичні особи України, так і іноземці (громадяни або піддані інших держав), особи без громадянства та іноземні юридичні особи (частина четверта коментованої статті). В окремих випадках право на судовий захист мають і суб'єкти владних повноважень (наприклад, у спорах щодо компетенції).

Загальні вимоги до суду, що надає судовий захист

6. Відповідно до частини першої коментованої статті суд повинен бути незалежним і неупередженим. Вимога незалежності передбачає спроможність суду здійснювати правосуддя, не піддаючись будь-якому втручанню, насамперед з боку інших гілок влади.

Вимога неупередженості означає, що судді повинні бути вільні від особистих прихильностей чи упереджень. Тільки конкретні обставини у справі, встановлені на підставі доказів, і право можуть лягти в основу правосудного вирішення справи, але не особисті уподобання чи неприязнь судді до учасників процесу.

Для забезпечення дотримання цих вимог передбачено правила відводу (самовідводу) суддів (статті 27 - 28 КАСУ).

Право на розгляд справи компетентним судом

7. Кожен має право на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена КАСУ (частина друга коментованої статті). Це означає, що адміністративний суд, до підсудності якого віднесено справу, не має права створювати перешкоди для доступу до суду чи в інший спосіб позбавляти особу права на розгляд її справи. Так само ні цей суд, ні будь-який інший судовий чи несудовий органи не мають права змінювати підсудність конкретної справи, за винятком передачі справи з одного адміністративного суду до іншого у випадках та в порядку, що визначені статтею 22 КАСУ.

8. Залишення заяви без руху, повернення заяви, відмову у відкритті провадження, передачу справи з одного адміністративного суду до іншого у випадках, встановлених КАСУ, не можна розглядати як позбавлення особи права на розгляд її справи в компетентному суді.