Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Ці справи адміністративні суди можуть розглядати виходячи з положень статей 8, 55 і 124 Конституції України, частини другої статті 4, статті 8 та пункту 1 частини першої статті 17 КАСУ. Детальніше про це див. пункт 10 коментарю до статті 17 КАСУ.

Позивач і відповідач

 22. Основними учасниками адміністративного процесу є сторони у справі: позивач і відповідач.

23. Позивачем, згідно з пунктом 8 коментованої статті, є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. Тобто позивачем може бути не тільки особа, яка вважає, що її право, свободу чи інтерес порушено у публічно-правових відносинах, і самостійно звертається з адміністративним позовом, а й особа, на захист прав, свобод чи інтересів якої адміністративний позов подано її представником, у тому числі і законним представником. Суб'єкт владних повноважень також може бути позивачем, якщо він звертається до адміністративного суду з адміністративним позовом на виконання своїх повноважень, або від його імені - представник, у тому числі і законний представник.

24. Відповідачем, згідно з пунктом 9 коментованої статті, є суб'єкт, до якого звернена вимога позивача. Найчастіше відповідачем в адміністративній справ є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його право, свободу чи інтерес і повинен усунути це порушення чи компенсувати шкоду. Особа, яка не є суб'єктом владних повноважень, може бути відповідачем лише за позовом суб'єкта владних повноважень і лише у випадках, визначених частиною третьою статті 50 КАСУ. Виняток з цього правила встановлено для окремих виборчих спорів, особливості провадження у яких визначено статтями 174 - 175 КАСУ, - відповідачем у них може бути особа, яка не є суб'єктом владних повноважень, за позовом такої ж особи.

 Усне і письмове провадження

 25. Розгляд адміністративних справ судом будь-якої інстанції може бути проведено у формі усного або письмового провадження. Усне провадження - це розгляд адміністративної справи у судовому засіданні із заслуховуванням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Однак для спрощення судової процедури, для зменшення судових витрат, коли немає необхідності заслуховувати осіб, які беруть участь у справі, КАСУ передбачає можливість письмового провадження. Як новому інституту письмовому провадженню дано визначення у пункті 10 коментованої статті - це розгляд і вирішення адміністративної справи без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів.

 26. У першій та апеляційній інстанціях письмове провадження може бути проведене за умови, що всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності (частина третя статті 122, стаття 197 КАСУ). Наприклад, у першій інстанції в порядку письмового провадження суд може розглядати прості справи, де документів від сторін і письмових доказів достатньо для ухвалення судового рішення по суті. Однак якщо суд дійде висновку про те, що адміністративну справу необхідно розглядати в судовому засіданні, то він призначає її до судового розгляду і може визнати обов'язковою особисту участь сторін чи третіх осіб у судовому засіданні.

В апеляційній інстанції справу доцільно розглядати в порядку письмового провадження, наприклад, якщо рішення суду першої інстанції оскаржене лише з мотивів неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права і потреби у повторному дослідженні доказів чи дослідженні нових доказів немає. Проте це не виключає усного провадження в апеляційній інстанції, якщо суду необхідно посилити доказову базу чи уточнити обставини за допомогою "людського фактору", тобто через пояснення чи показання учасників адміністративного процесу.

У касаційній інстанції діє інше правило - суд може розглянути адміністративну справу в порядку письмового провадження, якщо жодна з осіб, які беруть участь у справі, не заявила клопотання про вирішення справи за її участю в судовому засіданні (стаття 222 Кодексу). Таке правило пояснюється тим, що у касаційній інстанції суд не досліджує доказів, тому заслуховувати сторін, в принципі, немає потреби. Але в адміністративному судочинстві, на відміну від цивільного судочинства, особа не позбавлена права брати участь у розгляді її справи в суді касаційної інстанції, однак щоб його реалізувати, вона повинна заявити клопотання про розгляд справи з її участю. Аналогічне правило діє і при перегляді судових рішень Верховним Судом України за винятковими обставинами.

 Розумний строк 

27. Відповідно до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод справи мають бути розглянуті у суді протягом розумного строку.

У КАСУ вперше здійснено спробу на законодавчому рівні визначити поняття розумного строку. Так, згідно з пунктом 11 коментованої статті, розумним є найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

28. Правило про розгляд справи у розумний строк (але не більше двох місяців) міститься також у частині першій статті 122 КАСУ. Крім того, про розумний строк йдеться також у правилах про підготовку адміністративної справи до розгляду (частина друга статті 110) та проведення попереднього судового засідання (частина перша статті 111).

Таким чином, крім визначення граничних строків розгляду, КАСУ містить додаткову вимогу про необхідність дотримання розумного для кожного випадку строку. Це означає, що адміністративна справа у нагальних випадках має бути розглянута швидше, не чекаючи закінчення граничного строку. Тобто хоч у КАСУ і встановлені конкретні максимальні строки розгляду справи, їх дотримання не можна вважати єдиним критерієм для визначення розумності часу розгляду.

29. Визначення розумного строку у пункті 11 коментованої статті не поширюється на термін "розумний строк", вжитий у пункті 10 частини третьої статті 2 КАСУ, оскільки у другому випадку він є вимогою не до суду, а до суб'єкта владних повноважень. Але таке визначення можна використовувати за аналогією.

Постанова та ухвала

30. Основними видами судових рішень в адміністративних справах залежно від того, які питання через них вирішує суд, є постанова та ухвала. Постановою суд вирішує вимоги адміністративного позову по суті - вона усуває публічно-правовий спір, а ухвалою суд вирішує процесуальні питання.

31. Постановою, згідно з пунктом 12 коментованої статті, є письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову.

Різновидами постанов можна назвати: