Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

Предмети, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, ви­лучаються і здаються на зберігання до звільнення засудженого або знищу­ються, про що складається відповідний акт.

Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому по­рядку, забезпечується адміністрацією колонії.

1. У теорії кримінально-виконавчого права режим позбавлення волі (як основний засіб виправлення та ресоціалізації засуджених за ст. 6 КВК Украї­ни) прийнято визначати як порядок відбування, порядок виконання даного покарання, порядок тримання засуджених, уклад їх життя чи правопорядок, встановлений в колонії. Оскільки термін «порядок» зазвичай тлумачиться як послідовність тих чи інших дій, правила, за яким здійснюється що-небудь, то в цьому значенні режим визначає послідовність процесу виконання-відбування покарання чи правила, за якими здійснюється цей процес. Режим позбавлен­ня волі уособлює як порядок виконання, так і порядок відбування покарання. Провідні вчені не обмежуються розумінням режиму виключно як інституту позбавлення волі, а визначають режим покарання (в даному випадку — позбав­лення волі) як встановлену кримінально-виконавчим законодавством сукуп­ність правил поведінки засуджених (режим відбування покарання) і заходів, що здійснюються органами й установами виконання покарань, спрямованими на досягнення цілей покарання (режим виконання покарання). Це визначен­ня режиму дозволяє розглядати режим не тільки у вузькому значенні (як ін­ститут позбавлення волі), а й дає можливість вести мову про режим виконання-відбування інших видів покарань, наприклад режим арешту, режим обме­ження волі, режим виправних робіт, режим позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, режим тримання в дисциплінарно­му батальйоні та ін.

2. Частина 2 статті, що коментується, закріплює: режим у колоніях має зво­дити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на волі, це повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідо­мленню людської гідності. У зв’язку з цим необхідно зауважити, що наведене положення дещо відрізняється від цілей режиму, закріплених у міжнародних нормативно-правових актах. Так, Європейські тюремні правила вказують, що режим, застосовуваний в місцях позбавлення волі, повинен: а) забезпечувати умови життя, сумісні з людською гідністю та нормами, прийнятими в суспіль­стві; б) звести до мінімуму негативні наслідки ув’язнення та різницю в ув’яз­ненні й на волі з тим, щоб ув’язнений не втратив почуття самоповаги або осо­бистої відповідальності; в) підтримувати та укріплювати зв’язки з рідними і громадськістю в інтересах ув’язнених та їх сімей; г) надавати можливість ув’я­зненим розвивати навички та нахили, що допоможуть їм успішно включитись у життя суспільства після звільнення.

3. Режим встановлює правила поведінки суб’єктів і учасників процесу ви- конання-відбування покарань, їх права та обов’язки. Норми режиму також за­безпечують порядок реалізації правообмежень, прав та обов’язків відповідних суб’єктів і учасників цього процесу. Отже, режим у колоніях не тільки охоп­лює всі правила поведінки засуджених, а й відображає сутність і зміст пока­рання у виді позбавлення волі, оскільки саме в ньому відображається кара, тобто сукупність правообмежень, які застосовуються до засуджених. Водночас, оскільки режим встановлює і взаємовідносини адміністрації та засуджених, за­суджених між собою, проведення виховної роботи, залучення до праці тощо, ним охоплюються також правила поведінки, що не виражають кару.

4. Сфера впливу режиму позбавлення волі поширюється на: суб’єктів ви­конання покарання — адміністрацію органів і установ виконання покарань; суб’єктів відбування покарання — засуджених; учасників кримінально-вико­навчої діяльності — тобто тих осіб, що причетні до цього різновиду діяльності, мають контакти з адміністрацією і засудженими, однак не наділені повноважен­нями реалізації кари, застосування примусових заходів. Зазначені положення дають підстави для твердження, що територіально дія правил, встановлених ре­жимом, поширюється не тільки на територію установи виконання покарань та слідчого ізолятора, айна територію підприємств установ виконання покарань та на прилеглі до них території, на яких установлені режимні вимоги.

5. Зміст режиму позбавлення волі складає процес реалізації прав та обо­в’язків учасників кримінально-виконавчих відносин в частині виконання та відбування цього виду покарання. Інакше кажучи, це сукупність вимог, пев­них правил режиму, узятих в динамічному аспекті, що мають обов’язковий ха­рактер як для засуджених, так і для персоналу та інших осіб. Отже, режим по­збавлення волі складають порядок і умови виконання й відбування покарання. Саме тому, до основних вимог режиму в місцях позбавлення волі відносять ті, що покликані забезпечити перш за все належні умови та порядок виконан­ня покарання у виді позбавлення волі. Відповідно до ст. 102 КВК України ни­ми є ізоляція засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов’язків; реалізація їхніх прав і законних інтересів; безпека засудже­них і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умов тримання засуджених залежно від виду колонії; зміна умов тримання засу­джених.

6. За частиною 1 ст. 102 КВК України найважливішою вимогою режиму виконання позбавлення волі є ізоляція засуджених. Оскільки позбавлення во­лі є ізоляцією від суспільства, то саме в ній і знаходить свій вираз зміст пока­рання у вигляді позбавлення волі. Поряд з цим фізична ізоляція засуджених в установах виконання покарань не означає їх повного відриву, вилучення з суспільства. З точки зору соціологічної, ізоляція тягне за собою вилучення за­судженого до позбавлення волі з певного кола суспільних правовідносин і од­ночасне включення його у ті суспільні відносини, які виникають у зв’язку з виконанням цього покарання. Засуджений зберігає свою суб’єктивність, зали­шається учасником відповідного кола суспільних правовідносин. Позбавлен­ня волі тягне ізоляцію засудженого від звичайного суспільного середовища, від сфери вільної життєдіяльності, в якій громадяни в установленому порядку користуються правами, свободами і можливостями. Найбільш важливим еле­ментом ізоляції при позбавленні волі є істотні обмеження в спілкуванні засу­дженого з особами, що перебувають на волі, за межами виправно-трудової уста­нови. Без ізоляції засуджених і похідних від неї обмежень не може бути, власне, позбавлення волі.

Ізоляція осіб, позбавлених волі, забезпечується системою охорони кримі­нально-виконавчих установ, яка включає: варту, місце її розташування, пости, де чатові виконують свої обов’язки, сектори спостереження та ведення обстрі­лу, маршрути руху чергової зміни, інженерно-технічні засоби охорони, пости вартових собак і т. ін.

7. У спеціальній літературі визначається, що охорона — це комплекс захо­дів, спрямованих на забезпечення ізоляції засуджених і недопущення вчинен­ня ними втеч та інших злочинів; запобігання проникненню на територію уста­нов сторонніх осіб та заборонених до використання засудженими предметів; забезпечення зберігання матеріальних цінностей установ виконання покарань. Охорону осіб, позбавлених волі, здійснює відділ організації охорони установи виконання покарань, основними функціями якого є: охорона й оборона об’єктів кримінально-виконавчої установи; здійснення пропускного режиму на об’єк­тах, які перебувають під охороною; конвоювання засуджених із колонії на виробничі об’єкти й назад, охорона їх під час виконання робіт; зустрічне конвою­вання за автомобільними маршрутами, а також екстрене конвоювання.

8. Поряд з охороною режим включає і цілодобовий нагляд за засуджени­ми. Нагляд є системою заходів, спрямованих на забезпечення відбування та виконання кримінального покарання у виді позбавлення (обмеження) волі шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у міс­цях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку проти­правних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених і безпеки персоналу установ.

Нагляд за засудженими в установах виконання покарань здійснюється в порядку, установленому ДДУПВП, та включає: забезпечення виконання засу­дженими встановлених кримінально-виконавчим законодавством правил по­ведінки; проведення перевірок наявності засуджених у місцях їх проживан­ня та праці; контроль за станом інженерно-технічних засобів охорони; обшуки приміщень і особистих обшуків засуджених, а також огляд території колонії; вилучення предметів, виробів і речей, збереження яких засудженим забороне­но; здійснення встановленого пропускного режиму між житловою та виробни­чою зонами, ізольованими дільницями колонії, цехами та іншими об’єктами; контроль за дотриманням засудженими порядку пересування по колонії; до­тримання встановленого зразка одягу, правил санітарії та гігієни; забезпечення порядку і контролю за проведенням побачень і телефонних розмов засуджених; перегляд, перевірка і вручення посилок, передач і бандеролей; забезпечення порядку відбування дисциплінарних стягнень у дисциплінарних ізоляторах, ПКТ чи одиночних камерах, застосування до засуджених заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї; контроль за дотриманням персоналом та іншими особами встановленого порядку взаємовідносин із засудженими тощо.

Згідно з Концепцією реформування кримінально-виконавчої служби, за­твердженої постановою КМ України від 11 липня 1991 р. № 88, у системі ви­конання покарань було утворено служби організації охорони, а також нагляду і безпеки, до складу яких входить понад 20 тисяч осіб рядового і начальницько­го складу. Відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-вико­навчу службу України», для виконання завдань щодо «забезпечення правопо­рядку, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань; забезпечення безпеки засуджених, персоналу і громадян, які перебувають на території установ виконання покарань; забезпечення охо­рони, ізоляції та нагляду за засудженими, здійснення заходів щодо розшуку осіб, які вчинили втечу з установ виконання покарань; участі у боротьбі з те­роризмом у межах своїх повноважень» у складі ДДУПВП функціонує управ­ління охорони, нагляду і безпеки, яке організовує, координує і контролює слу­жбову діяльність підпорядкованих підрозділів, утворених для виконання ви­щезазначених завдань. У складі управління охорони, нагляду і безпеки діють: відділ організації охорони; відділ інженерно-технічних засобів охорони, озбро­єння і спеціальних засобів; відділ організації нагляду і безпеки; відділення організації нагляду і безпеки у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання; служба пожежної безпеки і чергова частина.

За даними ДДУПВП, на сьогоднішній день вказані завдання виконуються персоналом 110 відділів охорони виправних колоній. Для охорони установ та інших об’єктів ДКВС України призначаються озброєні варти. Як правило, охо­рону об’єктів здійснюють чатові методом стеження зі спостережних вишок або інших місць несення служби. Одним з основних напрямків службової діяль­ності відділів охорони завжди було і залишається завдання забезпечення про­пускного режиму на об’єктах, що охороняються, проведення заходів щодо його покращення та недопущення проникнення до установ виконання покарань за­боронених до використання засудженими предметів.

9. Однією з основних режимних вимог є дотримання засудженими, персо­налом та іншими особами певних встановлених правил. Її досягнення вимагає звернення до передумов поведінки людини, джерел її діяльності, потреб, що спонукають до певного виду діяльності. Сучасні теорії мотивації будуються на двох основних поняттях — «потреба» та «винагорода», яка в даному випад­ку виступає в ролі стимулу. Виходячи з цього дотримання засудженими, пер­соналом або іншими особами вимог режиму (позитивна поведінка) можна за­безпечити передусім позитивними й негативними стимулами. До їх числа від­носять стимули у значенні «засоби впливу на людину у формі покарання чи заохочення, а так само загрози застосування покарання чи обіцянки заохочен­ня», які можуть змінити поведінку людини. Відповідні стимули передбачені в нормах кримінально-виконавчого та іншого законодавства, а також відомчих нормативно-правових актах. Одні з них є негативними, наприклад загроза за­стосування стягнення; інші — позитивними, наприклад можливість умовно-до­строкового звільнення, отримання винагороди тощо.

Заохочувальні заходи та міри стягнення, що можуть бути застосовані до персоналу кримінально-виконавчої системи, підстави та порядок вживання, ви­значені у Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу», Дисциплінарному статуті ОВС України та інших актах. Стосовно інших осіб, які вступають у контакт із засудженими та персоналом, — стимулювання їх поведінки визначається КВК України, а також іншими законодавчими актами (зокрема, порушення громадського порядку в установі виконання покарань тягне за собою відповідальність, визначену КУпАП).

З метою підтримки належного порядку в установах виконання покарань і стимулювання засуджених до правослухняної поведінки до них застосовуєть­ся розгорнута система заходів заохочення та стягнення, перелік яких наведено у статтях 130 та 132 КВК України.

Заходи заохочення, що можуть бути застосовані до засудженого, є окреми­ми разовими актами морального стимулювання до подальшої позитивної по­ведінки. Їх можна умовно поділити на дві групи: а) заходи морально-організа­ційного стимулювання та б) заходи матеріально-грошового стимулювання. До заходів морально-організаційного стимулювання можна віднести: подяку; нагородження похвальною грамотою; надання додаткового короткостроково­го або тривалого побачення; дозвіл на додаткову телефонну розмову; достро­кове зняття раніше накладеного стягнення; збільшення до двох годин трива­лості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого конт­ролю колоній і ПКТ типу виправних колоній максимального рівня безпеки. Заходи розглядуваного характеру складають більшу частину заходів заохо­чення. В умовах місць позбавлення волі вони мають вельми важливе значення для засудженого не тільки як разові пільги, а й як стимул до подальшої зміни умов тримання у кращій бік, аж до можливості умовно-дострокового звіль­нення.

Заходи матеріально-грошового стимулювання — це грошова премія; наго­родження подарунком; дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і пред­метів першої потреби в сумі до п’ятнадцяти відсотків мінімального розміру за­робітної плати. Ці заходи є немаловажними для засуджених, особливо у досить несприятливих умовах, що склалися з ресурсним забезпеченням виправних установ.

Перелік заходів стягнення, що мають характер негативного стимулу для за­суджених, визначений у ст. 132 КВК України. Їх можна поділити на дві основні групи: а) заходи стягнення, що носять разовий характер, або триваючі віднос­но нетривалий період; б) заходи стягнення, пов’язані з тривалою зміною по­рядку та умов тримання засуджених. До перших слід віднести: попередження; догану; сувору догану; призначення на позачергове чергування по прибиран­ню приміщень і території колонії; дисциплінарний штраф у сумі до двох міні­мальних розмірів заробітної плати; поміщення засуджених чоловіків, які три­маються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п’ятнадцяти діб, а засудже­них жінок — до десяти діб; на строк до п’ятнадцяти діб, засуджених, які трима­ються в ПКТ виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу.