Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

4. Надання медичної допомоги засудженим до арешту здійснюється орга­нами виконання покарань у порядку, передбаченому законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (детальніше — див. комен­тар до ст. 116 КВК України). Для медичного обслуговування засуджених в арештних домах організуються медичні частини. Також засудженим можуть надаватися додаткові платні лікувально-профілактичні послуги.

5. Правильна організація харчування є однією з важливих умов, які сприя­ють збереженню і зміцненню здоров'я осіб, які тримаються в установах вико­нання покарань, слідчих ізоляторах ДКВС і розглядається як один з вагомих елементів забезпечення прав людини. Норми харчування осіб, які тримаються в установах, норми заміни продуктів харчування, порядок застосування норм харчування та норм заміни продуктів харчування затверджені постановою КМ України від 16 червня 1992 р. № 336 «Про норми харчування осіб, які три­маються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кри­мінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Міністерства внутрішніх справ» (із змінами).

Засуджені до арешту забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за рахунок держави згідно із затвердженими нормами добового забезпечення продуктами харчування для осіб, які тримаються в приміщеннях камерно­го типу, виправних колоній максимального рівня безпеки та арештних домах (норма № 4):

Закінчення таблиці

Засудженим, які палять і забезпечуються продуктами харчування за нор­мою № 4, видається 6 цигарок VI класу на добу та 3 коробки сірників на мі­сяць (на одну особу).

6. Адміністрація арештного дому зобов’язана забезпечувати охорону здо­ров’я засуджених, розвивати матеріально-технічну базу і соціальну сферу арештних домів. Вона несе відповідальність за виконання встановлених санітар­но-гігієнічних і протиепідемічних вимог.

Стаття 54. Заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до арешту

1. За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосо­вуватися заходи заохочення у виді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення.

2. За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, за­суджених до арешту, можуть застосовуватися заходи стягнення у виді дога­ни або поміщення в карцер строком до десяти діб.

3. Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, за­суджених до арешту, регулюється цим Кодексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником. Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується за постановою начальника арештного дому.

1. Заохочення і стягнення використовують як інструмент стимулювання належної поведінки засуджених до арешту в період відбування покарання. За­охочення у даному разі розглядається як усунення окремих обмежень, пов’я­заних з покаранням. Єдиною підставою застосування до особи заходу заохо­чення є її сумлінна поведінка. Чесне ставлення до праці при цьому, на відміну від порядку виконання-відбування покарання у виді позбавлення волі, не ви­магається, хоча добросовісна участь у безоплатних роботах береться до уваги при вирішенні питання про заохочення.

2. Вид заохочення має відповідати характеру та тривалості сумлінної по­ведінки засудженого. Якщо засуджений під час відбування покарання допус­кав порушення встановленого порядку та має стягнення, то доцільно застосо­вувати до нього насамперед такий захід заохочення, як дострокове зняття ра­ніше накладеного стягнення.

3. Під сумлінною поведінкою розуміється точне й неухильне виконання за­судженим вимог режиму та правил поведінки, встановлених внутрішніх роз­порядком дня в установі. При цьому враховується й коректне поводження з представниками адміністрації арештного дому, іншими особами, які відвідують установу, а також з іншими засудженими. Накладені раніше стягнення, що бу­ли зняті або погашені у встановленому законом порядку, не перешкоджають оцінці поведінки засудженого як сумлінної.

4. Заохочення у виді подяки полягає в моральному схваленні вчинку лю­дини, у висловленні йому похвали за сумлінну поведінку. Зазвичай, подяку ого­лошують перед строєм засуджених або на зібранні.

5. Особливість такого заходу заохочення, як зняття раніше накладеного стягнення, полягає в тому, що при його застосуванні засуджений не отримує якихось пільг, а лише звільняється від тих обмежень, які він відчув у зв’язку з фактом застосування до нього стягнення.

6. Стягнення являє собою захід виховного впливу, що виражається у на­кладенні додаткових обмежень на засудженого. Єдиною підставою накладен­ня стягнення є порушення засудженим порядку та умов відбування покаран­ня, що означає невідповідність поведінки засудженого вимогам внутрішнього розпорядку, тобто, порушення режиму відбування покарання, встановленого в арештному домі. При цьому стягнення має відповідати характеру й тяжкості допущеного засудженим порушення.

7. Закон передбачає два види стягнення, що можуть бути застосовані до засуджених, які відбувають покарання у виді арешту: догана й поміщення в карцер строком до десяти діб.

Призначення стягнення у вигляді догани полягає в тому, щоб звернути увагу засудженого, який порушив вимоги режиму, на неприпустимість подіб­ної поведінки в подальшому. У застосуванні цього заходу стягнення виража­ється негативна оцінка адміністрації арештного дому поведінки засудженого. Засудженого попереджують, що в разі вчинення іншого проступку до нього буде застосоване більш суворе стягнення. Застосування стягнення у вигляді догани не пов'язане з якимись відчутними позбавленнями чи обмеженнями, як це має місце при реалізації інших заходів стягнення.

Догана оголошується в усній або письмовій формі. У першому випадку про її оголошення робиться запис в матеріалах перевірки за фактом вчиненого проступку. Заохочення може бути оформлене й у вигляді постанови чи нака­зу, витяги з яких обов'язково долучаються до особової справи засудженого.

8. Поміщення в карцер строком до десяти діб — досить суворий захід стяг­нення, про що свідчать умови тримання в карцері. Для виконання цього захо­ду в установах створюються спеціальні приміщення — карцери. Обладнання та розташування таких приміщень повинно виключати можливість заподіян­ня шкоди здоров'ю засуджених, але на час перебування в карцері правове по­ложення особи порівняно зі звичайними умовами відбування покарання у ви­ді арешту значно обмежується. У карцері передбачається одиночне тримання, до роботи засуджені не залучаються. При поміщенні в карцер засуджені не мо­жуть брати з собою особисті речі, за винятком предметів туалету (останні ви­даються виключно під час цієї процедури). Дострокове звільнення з карцеру в порядку заохочення законом не передбачається, але це може мати місце, якщо засуджений за станом здоров'я не може триматись у карцері.