Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

5. За встановленим порядком, засуджений відбуває весь строк покаран­ня в одному арештному домі. Введення подібних жорстких правил про місце відбування арешту пояснюється, головним чином, необхідністю не допуска­ти економічно невиправдане переміщення засуджених; має значення і досить короткий строк покарання. Але ч. 3 ст. 50 КВК України встановлює й певні винятки з цього загального правила. Зокрема, переведення засудженого з од­ного арештного дому до іншого допускається у разі його хвороби або для за­безпечення його особистої безпеки, а також за інших виняткових обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даному арешт- ному домі.

6. Якщо засуджений заявляє про те, що його життю та здоров’ю загрожує небезпека з боку інших засуджених, адміністрація арештного дому, перевірив­ши таку заяву, у разі необхідності може прийняти рішення про доцільність пе­реводу такого засудженого до іншого арештного дому. З проханням про пере­ведення засудженого до іншого арештного дому начальник арештного дому звертається до апарату регіонального управління, яке і надає дозвіл (наряд) на етапування особи в інший арештний дім даного регіону (а в разі переведен­ня до іншого регіону такий наряд видається за запитом регіонального управ­ління ДДУПВП. Крім цього, в разі необхідності та з метою захисту засудже­ного від можливих посягань на його життя з боку іншого засудженого чи запо­бігання вчиненню ним нового злочину, або за наявності медичного висновку за вмотивованою постановою начальника установи його можуть тримати в оди­ночній камері. Іншими винятковими обставинами можуть бути стихійне лихо, епідемія, введення в районі розташування арештного дому надзвичайного стано­вища (наприклад, участь у масових безпорядках, груповій непокорі або хуліган­ських діях, наслідки пожеж, повеней, землетрусів, а також інших подій техно­генного характеру, що призвели до неможливості перебування всіх засуджених або їх частини у приміщенні арештного дому).

7. До засуджених, якщо вони чинять фізичний опір працівникам устано­ви, проявляють буйство або здійснюють інші насильницькі дії, з метою запо­бігання заподіянню ними шкоди оточуючим або самим собі допускається за­стосування спеціальних засобів відповідно до вимог чинного законодавства України.

Стаття 51. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту

1. Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які ра­ніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.

2. На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кри­мінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

3. Засудженим до арешту забороняється:

побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів або ін­ших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи;

одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (пере­дач), що містять предмети одягу за сезоном.

4. Засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

5. Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до однієї го­дини, а неповнолітнім — до двох годин.

6. За виняткових обставин засудженим до арешту може бути надано пра­во на телефонну розмову з близькими родичами.

1. У частині 1 статті, що коментується, знайшов своє відображення прин­цип окремого тримання в місцях ізоляції різних категорій засуджених. Дане положення дозволяє створити умови для реалізації відносно засуджених до арешту принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарання, а та­кож обмежити негативний вплив одних засуджених на інших. Але перелік ка­тегорій засуджених до арешту, що повинні ізолюватися від інших, наведений у даній статті, не є вичерпним — коригується на практиці. Приміром, у Прави­лах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачається, що засуджених розміщують у камерах з дотриманням таких умов: чоловіків — окремо від жінок; неповнолітніх — окремо від усіх інших категорій засудже­них; засуджених, яких уперше притягнуто до кримінальної відповідальнос­ті, — окремо від осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності; засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, — окремо від засуджених, які раніше не відбували покарання в місцях позбавлен­ня волі; засуджених, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юсти­ції та правоохоронних органах, — окремо від інших засуджених; іноземних гро­мадян і осіб без громадянства, як правило, — окремо від інших засуджених. При розміщенні засуджених у камерах також обов’язково враховуються рекомен­дації соціально-психологічної служби установи.

2. Такою, що раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, визнається особа, яка раніше або взагалі не притягувалася до такої відпові­дальності, або кримінальна справа стосовно неї припинена з реабілітуючих під­став чи судом винесено виправдувальний вирок. Особи, які засуджувалися за вчинення злочину обвинувальним вироком суду та були звільнені від відбу­вання покарання, не є такими, що не притягувалися до кримінальної відпові­дальності. Аналогічно, такими не є й особи, судимості яких знято чи погашено у встановленому законом порядку.

3. При запровадженні окремого тримання засуджених, які раніше працю­вали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, потріб­но керуватися положеннями Закону України «Про державний захист праців­ників суду і правоохоронних органів». При цьому вказівка Закону «раніше працювали» свідчить, що особа визнається колишнім працівником правоохо­ронного органу незалежно від строку роботи та часу звільнення. Як визначено у ст. 2 цього Закону, правоохоронні органи — це органи прокуратури, внут­рішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи дер­жавної податкової служби, органи й установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Відповід­но до Закону, захисту підлягають працівники суду і правоохоронних органів, зазначених у частині першій цього пункту, а також співробітники кадрового складу розвідувальних органів України, працівники Антимонопольного комі­тету України та уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів і фон­дового ринку України, які беруть безпосередню участь відповідно у: а) розгляді судових справ у всіх інстанціях; б) провадженні й розслідуванні кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення; в) оперативно-розшуковій і розвідувальній діяльності; г) охороні громадського порядку і громадської безпеки; ґ) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов орга­нів дізнання і попереднього слідства та прокурорів; д) контролі за переміщен­ням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин че­рез державний і митний кордони України; е) нагляді й контролі за виконан­ням законів.

4. Громадянство особи (чи відсутність будь-якого громадянства) встанов­люється відповідно до паспорту, що є в особовій справі, а в разі його відсут­ності — вирішується за вироком суду чи іншими матеріалами.

5. При визнанні особи такою, що раніше відбувала покарання в місцях позбавлення волі, визначальне значення має саме факт перебування в цих установах, не залежно від погашення або зняття судимості за цим засу­дженням.

6. Засуджені до покарання у вигляді арешту тримаються в умовах суворої ізоляції. Остання виключає вільне спілкування засуджених з особами, що пе­ребувають поза межами арештного дому. Це стосується як особистого спілку­вання, так і спілкування з допомогою засобів зв'язку. Ізоляція також виклю­чає вільне переміщення засудженого як у межах арештного дому, так і поза ни­ми, за винятком приміщень, де особа перебуває постійно чи з нею провадиться виховна робота.

7. Засуджені до арешту несуть обов’язки і користуються правами, які вста­новлені законодавством України, з обмеженнями, що передбачені для цієї ка­тегорії засуджених, а також випливають з вироку суду та встановлені КВК України для відбування покарання даного виду. Зокрема, засуджені до арешту мають право: на щоденну прогулянку тривалістю одна година, а неповноліт­ні — до двох годин; на восьмигодинний сон у нічний час; мати при собі і збері­гати в камері особисті предмети й речі, перелік яких установлено цими Прави­лами; одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості; витрача­ти на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати; в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релі­гійною літературою; звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до держа­вних органів, громадських організацій і до службових осіб; користуватися на­стільними іграми; мати побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи в установленому кримінально-виконавчим за­конодавством порядку; користуватися книгами, журналами й газетами з біб­ліотеки установи.

8. Пропозиції, заяви і скарги засуджених надсилаються, згідно з вимогами ПВР УВП, за належністю і вирішуються в установленому законом порядку. Пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокуророві, Уповноваженому Верхов­ної Ради України з прав людини, перегляду не підлягають і не пізніш як у до­бовий строк надсилаються за належністю, а якщо вони подані в неробочі чи святкові дні, — то не пізніше доби з їх завершення. Про результати розгляду пропозицій, заяв і скарг засудженим оголошується під розпис на супровідно­му листі чи зворотному боці відповіді.