Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосоване лише од­не дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржене у порядку, встановле­ному чинним законодавством. Якщо протягом року з дня накладення дисциплі­нарного стягнення працівника не буде піддано новому стягненню, він вважаєть­ся таким, що не має дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте достроково, до закінчення одного року.

Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до пра­цівника не застосовуються.

4. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправ­них робіт інспекція може застосовувати до засудженого застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 4 ст. 46 КВК). Одержавши повідомлення про порушення засудженим тру­дової дисципліни, працівники кримінально-виконавчої інспекції зобов'язані виїхати на підприємство, де спільно з адміністрацію вжити відповідних захо­дів. Перед накладенням стягнення перевіряються обставини та причини вчи­нення правопорушення, від засудженого обов'язково відбирається пояснення, відмова надати такі пояснення може служити перепоною до накладення стяг­нення. Стягнення може бути оскаржене до вищого керівництва, оскільки воно тягне за собою негативні правові наслідки — визнання засудженого таким, що ухиляється від відбування покарання.

5. За зразкову поведінку і сумлінне ставлення засудженої особи до праці інспекція може застосовувати такі заходи заохочення: а) подання до суду ма­теріалів щодо умовно-дострокового звільнення особи або заміни не відбутої частини покарання штрафом на підставі ч. 2 ст. 46 КВК України; б) зарахуван­ня часу щорічної відпустки у строк відбування покарання.

6. Заходи заохочення та стягнення застосовуються за постановою началь­ника кримінально-виконавчої інспекції. Вони оголошуються засудженому та заносяться до його особової справи.

7. Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від відбуван­ня покарання у виді виправних робіт, який відбув встановлену ст. 81 КК України частину строку покарання та сумлінними поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, або заміну не відбутої частини покарання штрафом готується інспекцією спільно із спостережною комісією або служ­бою у справах неповнолітніх. Характеристика засудженого і викладена в ній думка власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем його роботи враховуються при остаточному вирішенні цього питання.

Сумлінна поведінка засудженого — це наявність у нього заохочень, засто­сованих у порядку, визначеному ст. 46 КВК України, свідоме і бездоганне до­тримання умов відбування покарання, позитивний приклад поведінки та ви­конання ним усіх покладених на нього обов'язків. Не можна вважати сумлін­ною поведінкою лише формальний факт відсутності у засудженого не знятих або погашених у встановленому порядку заходів стягнення, оскільки дотри­мання порядку та умов відбування покарання є обов'язком засудженого.

Сумлінне ставлення до праці — це чесне виконання засудженим своїх тру­дових обов'язків, покращення кількісних і якісних показників виконуваної ро­боти (підвищення робітничої кваліфікації, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, суворе додержання правил техніки безпеки тощо), прагнення засудженого до перевиконання встановлених норм виробітку або зразкового виконання робіт, а також відшкодування збитків, заподіяних злочином, і на­дання матеріальної допомоги сім'ї або виплати аліментів.

8. Сам факт відбуття засудженим визначеної ст. 81 КК України частини строку покарання ще не є підставою для обов'язкового застосування умовно- дострокового звільнення, а визначає лише мінімальний строк, який закон вста­новлює необхідною умовою для розгляду питання про можливість застосуван­ня зазначеної заохочувальної норми, і після відбуття засудженим цієї частини строку покарання відповідно до ч. 3 ст. 154 КВК України на кримінально-ви­конавчу інспекцію покладено обов'язок в місячний термін розглянути питан­ня про можливість представлення особи до умовно-дострокового звільнення. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 81 КК України, особу може бути звільнено і від додаткового покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді виправ­них робіт до особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, не засто­совується. Можливість заміни виправних робіт штрафом у порядку заохо­чення не можна ототожнювати з нормою ст. 82 КК України, оскільки вона поширюється тільки на засуджених до позбавлення і обмеження волі. Для вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання у виді виправ­них робіт штрафом на підставі ст. 46 КВК України відбуття певної частини строку покарання не є обов’язковим, значення має лише характеристика за­судженого.

9. До суду за місцем відбування засудженим покарання у виді виправних робіт надсилається подання разом з особовою справою, характеристикою за­судженого від власника підприємства, копією облікової картки, довідкою про відбутий строк покарання на день направлення матеріалів.

10. Щоб зарахувати час щорічної відпустки у строк відбування покарання засудженого, необхідна думка трудового колективу і характеристика від влас­ника підприємства. За десять днів до надання особі щорічної відпустки і наяв­ності підстав працівник інспекції виносить мотивовану постанову про це та перерахування підприємством утриманих коштів із заробітку засудженого за час відпустки в дохід держави. Постанова негайно направляється на підпри­ємство, оскільки заробітна плата за час відпустки виплачується не пізніш як за три дні до її початку (ст. 21 Закону України «Про відпустки»), а копія по­станови долучається до особової справи засудженого.

Щорічна відпустка, незалежно від форми власності підприємства, нада­ється строком не менше 24 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про від­пустки»), і в цьому разі до строку відбуття покарання зараховується один ка­лендарний місяць.

11. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді ви­правних робіт, інспекція надсилає прокуророві матеріали, що свідчать про ухи­лення, для вирішення питання про притягнення його до кримінальної відпові­дальності відповідно до ч. 2 ст. 389 КК України.

Ухиленням вважається: 1) невиконання встановлених обов’язків; 2) пору­шення порядку та умов відбування покарання; 3) вчинення проступку, за який її було притягнуто до адміністративної відповідальності; 4) допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Порушником визнається також засуджений, який не з’явився без поваж­ної причини до інспекції або зник з метою ухилення від відбування покаран­ня, а також який виїхав без дозволу інспекції за межі України.

Самовільне залишення засудженим роботи повинно також розцінюватись як ухилення від відбування покарання, і може тягти не лише накладення на нього стягнення, а й притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК України.

12. При підготовці подання прокуророві про вирішення питання щодо при­тягнення засудженої особи до кримінальної відповідальності в ньому вказу­ються конкретні факти ухилення засудженої особи від відбування призначе­ного судом покарання (кількість прогулів; час, протягом якого засуджена особа не приступила до роботи або не з’являлася без поважної причини до інспекції; заходи впливу, які застосовувалися до неї; наявність у засудженої особи адмі­ністративних стягнень тощо). Разом з поданням до прокуратури направляються: а) копія вироку; б) копія облікової картки; в) довідка про допущені по­рушення і вжиті заходи впливу; г) довідка про відбутий строк покарання на день направлення подання до прокуратури; д) інші матеріали, що свідчать про ухилення.

13. Якщо місцезнаходження засудженого до виправних робіт невідоме, або він зник з місця постійного проживання, а також у разі неприбуття після звіль­нення з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця проживання, працівники органу виконання покарання опитують рідних, сусідів, знайомих (встановлюють його можливе місцеперебування за межами місця проживан­ня), співпрацівників засудженого з метою встановлення його зв’язків та мож­ливого місцезнаходження; надсилають запити до ЖЕД, селищної, сільської або міської ради, проводять перевірки за обліками органів внутрішніх справ для ви­явлення засудженого серед затриманих або заарештованих, перевіряють ме­дичні установи і морги — чи не стала засуджена особа жертвою нещасного ви­падку або злочину.

Якщо протягом місяця після закінчення початкових розшукових заходів місцеперебування засудженого залишається невстановленим, інспекція направ­ляє до органу внутрішніх справ подання з усіма необхідними матеріалами для здійснення подальшого розшуку. За наявності достовірних даних про те, що засуджений залишив своє постійне місце проживання з метою ухилення від відбування покарання, орган виконання покарання направляє прокуророві по­дання для вирішення питання про порушення кримінальної справи за ухилен­ня від відбування покарання. Зниклим з місця проживання вважається засу­джений, місцезнаходження якого не встановлене протягом 30 днів у результаті проведення початкових розшукових заходів.