Розділ III ПРАВА НА ЗЕМЛЮ

Умову про термін договору слід формулювати однозначно, з урахуванням положень ст. 18 ЗУ "Про оренду землі", за якою договір оренди землі "набирає чинності після його державної реєстрації''. Очевидно, що лише після державної реєстрації може починатися і строк оренди. Тому бажано уникати фіксованих дат, а прив'язувати перебіг строку оренди до дати державної реєстрації.

П. 6. розділу X "Перехідні положення" ЗКУ передбачає, що "при переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фер­мерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону" (тобто, очевидно, в межах передба­ченого законом максимального строку оренди - 50 років).

Певні особливості може передбачати законодавство про вільні економічні зони. Напри­клад, ст. 10 ЗУ "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" від 24.12.1998 передбачено, що "орган господарського розвитку спеціальної економічної зони може передавати ці земельні ділянки в оренду на строк до 60 років, але не більше ніж: до кінця строку існування спеціальної економічної зони ".

До частини четвертої. Положення коментованої частини є новелою, внесеною до чин­ного законодавства ЗУ № 509-VI від 16.09.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву". Встановлення можливості "відчуження" права оренди спрямовані на перетворення цього права на речове. Внесені зміни не встановлюють механізму набуття права оренди у разі його "відчуження", що зводить регулятивний вплив внесених змін до нуля. Враховуючи положення ст. 126 ЗКУ, а також ст.ст. 6, 16 та ін. ЗУ "Про оренду землі", за якими право оренди виникає лише на підставі договору оренди, слід зробити висновок, що договір про "відчуження" права оренди сам по собі не спричиняє виникнення права оренди у набувача. Натомість, на його виконання необхідно укласти договір оренди із орендодавцем. Якщо йдеться про "первинне" набуття права оренди, договір про "відчуження" права оренди може розглядатися хіба що як якийсь попередній договір, в силу якого в орендодавця виникає обов'язок укласти договір оренди з "покупцем".

Вважаємо також, що відчуження права оренди орендарем іншій особі є тим більше неможливим. І справа не лише в тому, що коментована норма веде мову лише про "влас­ника" ділянки. Насправді, причина в тому, що договір про "відчуження" права оренди між орендарем та третьою особою встановлював би обов'язки для орендодавця, що стороною договору не є. Це неможливо. Крім того, "вторинний" продаж суперечить ч. 5 коментованої статті щодо суборенди земельних ділянок.

Посилання у коментованій частині на неможливість відчуження права оренди у випадках, встановлених законом, має на увазі положення ст. 8-1 ЗУ "Про оренду землі", де заборонене "відчуження" права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності.

До частини п'ятої. Умови та порядок надання земельних ділянок у суборенду детально регламентуються ст. 8 ЗУ "Про оренду землі".

До частини шостої. Поза всяким сумнівом, орендодавцями земельних ділянок можуть бути їх власники. Положення коментованої частини, за якими до орендодавців віднесені "уповноважені особи" власників, є некоректним, оскільки навіть якщо договір підписує уповноважена особа, права і обов'язки виникають для довірителя, і стороною договору, орендодавцем є саме він.

Коло суб'єктів, що уповноважені розпоряджатися землями державної та комунальної власності, описане у ст. 4 ЗУ "Про оренду землі". Слід враховувати, що на даний момент не здійснено розподілу земель на землі комунальної і державної власності, тому землі комунальної власності не сформовані. Тому на даний час діють норми п. 1 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону, п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, що надають право здавати землі державної власності в межах населених пунктів місцевим радам, а за межами - органам виконавчої влади. Щодо проблем у застосуванні п. 12 розділу X див. коментар до цього пункту.

Повноваження щодо передачі в оренду земельних ділянок державної власності деталізовані ст. 122 ЗКУ (див. коментар).

До частини сьомої. Законом, на який робиться посилання у ч. 6 ст. 93 ЗКУ, є ЗУ "Про оренду землі". Щодо особливостей оренди земельних ділянок при комплексній реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду див. ЗУ "Про ком­плексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду" від 22.12.2006. Зокрема, ст. 17 Закону передбачає істотні особливості обчислення розміру орендної плати.

Стаття 94. Право концесіонера на земельну ділянку

   1. Для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому цим Кодексом.

   2. Види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом.

До частини першої. Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про концесії", концесія - це "надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи орга­ном місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на ство­рення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику". Перелік об'єктів концесії наведений у ст. 3 Закону і не містить прямої згадки про можливість концесії земельних ділянок. Натомість, ч. 5 ст. З ЗУ "Про концесії" передбачає, що для здійснення концесійної діяльності земельні ділянки надаються в оренду (див. ст. 93 ЗКУ та коментар до неї). Таке саме правило передбачено й у коментованій нормі.

М.М. Бахуринська звертає увагу на неузгодженість земельного та концесійного законо­давства, що виражається у розриві між процедурами надання земельної ділянки в оренду та надання об'єкту у концесію. Зокрема, це призвело до того, що, наприклад, Концесійний договір на будівництво та експлуатацію нової автомобільної дороги Львів-Краковець від 23.12.1999 був підписаний без укладення договору оренди та відведення відповідної земельної ділянки. Для уникнення подібних ситуацій висловлена слушна пропозиція внести зміни у законодавство, що передбачали б можливість використання земельної ділянки на титулі концесії відповідно до концесійного договору[248].

До частини другої. Ч. 2 ст. 94 ЗКУ передбачає можливість надання земельних ділянок у концесію, проте лише у випадках, обумовлених законом. На сьогодні закон таких випадків не встановлює, і діє загальне правило ч. 1 ст. 94 ЗКУ. Аналогічне правила закріплене і у ч. 5 ст. 3 ЗУ "Про концесії".

Таким чином, на сьогодні концесія не є окремим різновидом права землекористування

Стаття 95. Права землекористувачів

1. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: