Розділ ІІ ЗЕМЛІ УКРАЇНИ

Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, обмежуються нормою "безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановленню] законом для ведення особистого селянського госпо­дарства." П. "б" ч. 1 ст. 121 ЗКУ, ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про особисте селянське господарство" встановлює таку норму на рівні 2 га.

До частини восьмої. Системне тлумачення коментованої норми свідчить про те, що у ній мається на увазі виключно можливість передачі "у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій", певних земельних ділянок т.з. "загального користування", але аж ніяк не об'єктів, розташованих на цих ділянках (господарських дворів, насаджень, споруд, водойм тощо), як буквально сказано у статті.

Коментована частина має відсильний характер і сама по собі не є підставою для передачі земель. Сама ж передача можлива в загальному порядку або шляхом викупу ділянок під об'єктами нерухомого майна (ст. 128 ЗКУ), або шляхом відчуження на конкурентних засадах (глава 21 ЗКУ). Можливий також перехід права власності на ділянки під нерухомим майном у разі його відчуження (див. ст. 120 ЗКУ та коментар до неї).

До частини дев'ятої. Коментована частина передбачає формування у процесі приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій т.з. резервного фонду у розмірі до 15 % "площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій". При цьому місце розташування таких земель визначається "за погодженням" із особами, що мають право на приватизацію. Спосіб такого погодження закон не визначає. Як видається, згоду мають надати не менш ніж половина від загальної кількості осіб, що мають право на приватизацію. Практично, крім розташування земель, погоджується і їх площа.

Станом на 01.04.2006 резервний фонд становив 3271,4 тис. га[105].

До частини десятої. Землі резервного фонду спеціально призначаються для перерозподілу, насамперед - в порядку приватизації. Землі резервного фонду не є окремою категорією земель (ст. 19 ЗКУ), вони належать до ЗСГП. їх також слід відрізняти від земель запасу. Землі запасу - це землі, "які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб" (ч. 2 ст. 19 ЗКУ), у той час як землі резервного фонду - це землі, залишені у державній власності при приватизації земель сільськогосподарських підприємств (ст. 25 ЗКУ). Також землі резервного фонду формувалися в Україні під час передачі земель у колективну власність (відповідно до ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 p.). Хоча землі резервного фонду можуть перебувати у запасі, вони також можуть бути надані в користування і у цьому випадку до земель запасу не належатимуть.

Науково-технічною радою Держкомзему України 21.08.1998 схвалено Рекомендації щодо порядку перерозподілу земель резервного фонду з метою використання їх за цільовим призначенням. Вони можуть бути застосовані у частині, що не суперечить чинному ЗКУ.

Стаття 26. Використання земельних ділянок з меліоративними системами

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазна­чених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.

Коментована стаття регламентує порівняно вузьке коло відносин - щодо ділянок з меліоративними системами, що "одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств". Формально стаття не стосується величезних площ земель з меліоративними системами, що були передані у колективну власність та згодом розпайовані.

Поняття меліоративної системи законодавчо визначене у ст. 1 ЗУ "Про меліорацію земель".

На початку 2002 р. в Україні налічувалося 5283 тис. га земельних ділянок з меліоративними системами, що становить 12,7 % усіх сільськогосподарських угідь. Основна частина зрошуваних земель зосереджена в зоні Степу. В Автономній Республіці Крим зрошувані землі становлять 29,2 % орних земель, у Херсонській області - 25,6, Запорізькій - 13,4, Одеській - 11,2, Миколаївській - 11,1 %. Осушених земель найбільше у західних областях та зоні Полісся: у Рівненській - 41%, Львівській - 39 %, Волинській — 38 %, Закарпатській - 37 % та Івано-Франківській - 31 % орних земель[106]. З цих земель лише мізерна частина припадає на приватизовані землі державних та комунальних сільськогосподарських підприємств.

Поза сумнівом, існує необхідність забезпечення комплексного, ефективного та раціонального використання меліоративних систем як єдиного цілого. Саме на це спрямовані положення коментованої статті, які вимагають використовувати земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, "спільно на підставі угоди". Спеціальних вимог щодо форми таких угод закон не встановлює, тому вона визначається згідно із загальними положеннями ст.ст. 205-209 ЦК України.

Проте ефективність даної норми є незначною. Досягнення угоди десятками та сот­нями власників з суперечливими інтересами є проблематичним. Крім того, складність судового процесу за участю десятків та сотень сторін ставить під сумнів доцільність його ініціювання.

Слід також зважати, що під час паювання земель та майна колективних сільськогосподарських підприємств меліоративні системи не паювалися (п. 21 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів КСП, у тому числі реорганізованих, затвердженої ПКМ від 28.02.2001 №177). Оскільки у разі ліквідації КСП існувала можливість переходу меліоративних систем у власність членів КСП, що була серйозною загрозою для їх цілісності, змінами до ЗУ "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (п. 8 ст. 31 в ред. від 20.02.2003) було передбачено, що меліоративні системи в складі іншого майна, що не підлягало паюванню, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому KM України (див. ПКМ від 13.08.2003 №1253 "Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житло­вого фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників"). Таке рішення призвело до утворення ситуації, коли на приватних землях знаходяться комунальні меліоративні системи. На жаль, у цій ситуації власники вбачають більшу вигоду у здаванні труб системи на металобрухт, ніж в її утриманні.

Як результат, протягом останніх років скоротилися площі меліорованих земель, погіршився їх екологічний стан. На масивах зрошення спостерігається підтоплення (15-20 %), вторинне осолонцювання (30-40 %), засолення (6-9 %). Близько 70 % площ зрошується водою 2 і третього класу (обмежено придатною і непридатною). Осушені землі характе­ризуються частим спрацюванням торфового шару (і навіть виходом на поверхню пісків, що підстилають торф). У більшості випадків це спричинено надмірною вагою просапних культур і відсутністю подвійного регулювання водного режиму[107]. Площа зрошуваних сільськогосподарських угідь, на яких необхідно здійснити комплексну реконструкцію, становить 491,5 тис. га, або 24,2 % усіх зрошуваних земель. Відновлення осушувальної мережі необхідно виконати на площі 175, 4 тис. га[108].

Для забезпечення ефективного та еколого-безпечного використання меліорованих земель 02.11.2006 Державним комітетом України по водному господарству та Міністерством аграрної політики України було видано спільний наказ №206/638 "Про Порядок використання меліоративних фондів і меліорованих земель". Як видається, положення затвердженого наказом Порядку матимуть обмежений ефект, оскільки або повторюють існуючі вимоги законодавства, або не забезпечені механізмом примусового забезпечення.

Таким чином, задовільна правова база для спільного використання земель з меліоративними системами відсутня. Чинне законодавство, що визначає правовий режим земельних ділянок з меліоративними системами (ЗУ "Про меліорацію земель", ДБН В.2.4-1-99 "Меліоративні системи та споруди" тощо), на жаль, не розраховано на ситуацію, коли земельні ділянки із меліоративними системами поділені на дрібні "клаптики". На наш погляд, ефективне використання земель за таких умов взагалі неможливе. Потрібно законодавчо заохочувати концентрацію земель з меліоративними системами в обмеженого кола власників (або хоча б користувачів) і не допускати подрібнення таких земель у майбутньому.

Стаття 27. Збереження права на землю сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств

Сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські господарства, які об'єднуються в асоціації та інші організаційно-правові форми, зберігають право на свої земельні ділянки, якщо інше не передбачено договором.