Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

5) рішення Фастівського місьрайонного суду Київської області від 27 вересня 2013 року, справа № 1/381/36/13, суддя Бончев І.В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38072706

6) рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 08 жовтня 2014 року, справа № 2119/1–362/2011, суддя Шульга К. М.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40800752

Теза із рішень: «.виключно критична правова позиція у частині ставлення до визнавальних показань, отриманих під примусом і за відсутності захисника висловлена ЄСПЛ…».

7) рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2013 року, справа № 173/384/13-к, суддя Шевченко О. Ю.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30783350

Теза із рішення: «…Окрім того, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема рішення у справі «Максименко проти України» від 20 березня 2012 року зауважує також, що забезпечення обвинуваченому у вчиненні злочину безоплатної юридичної допомоги, що є однією з вищезазначених гарантій, здійснюється за двох умов: якщо така особа не має достатньо коштів для оплати юридичної допомоги та якщо інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така. При тому, що згідно з практикою Суду інтереси правосуддя в принципі вимагають забезпечення представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення свободи…»

8) рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 25 березня 2015 року, справа № 657/1595/14-к, суддя Шульга К. М.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43283841

Теза із рішення: «…Суд не бере до уваги надану стороною обвинувачення заяву ОСОБА_2 про зізнання у вчиненні злочину (т.1. а. п. 210), оскільки заява написана затриманим ОСОБА_2 за відсутності захисника. При цьому судом враховано висловлену Європейським судом з прав людини. виключно критичну правову позицію у частині ставлення до визнавальних показань, отриманих під примусом і за відсутності захисника»

Олександр Володимирович Смірнов проти України, № 69250/11, 13 березня 2014 року

Фактичні обставини справи: 5 грудня 2002 року заявника зупинили міліціонери на автовокзалі в місті Одесі та привезли до приймальника-розподільника, так як він не мав при собі документів, що посвідчують особу. До 23 грудня заявника утримували у цій установі, а також в ізоляторах тимчасового утримання в декількох містах: Каховці, Херсоні та Миколаєві. Його допитували без оформлення протоколу. В ході допитів заявника, з його слів, били та піддавали катуванню. 23 грудня заявник письмово надав слідчому Служби безпеки України в Миколаєві своє зізнання, а саме, що він поширював газету «Союз робочих депутатів» та інші друковані матеріали, а також, що він разом із іншими членами комуністичного руху підірвав смітник біля штаб-квартири СБУ в Києві в жовтні 2002 року. Того ж дня його затримали за підозрою у вчиненні терористичного акту та взяли згодом за рішенням суду під варту Заявникові роз’яснили право на захист. Він спершу попросив надати адвоката до його першого допиту, але за 15 хвилин після цього погодився давати покази без захисника. Заявник повторив своє попереднє зізнання. 26 грудня адвокат, найнятий матір’ю заявника, був допущений до справи. В лютому 2003 року заявника перевели до Одеського слідчого ізолятору. В місті Одесі його декілька разів допитували без присутності адвоката. В ході судового розгляду заявник частково визнав свою вину, водночас заявивши про неправомірні дії щодо себе з боку правоохоронців, однак кримінальну справу проти них так і не було порушено. 19 липня 2004 року Одеський апеляційний суд виніс обвинувальний вирок щодо заявника, призначивши йому 8 років позбавлення волі. В листопаді 2005 року заявника тимчасово привезли до Словя’носербської виправної колонії № 201 до переведення в іншу колонію у вересні 2007 року. Умови утримування в колонії були жахливими: недостатня житлова площа — на 13 м. кв знаходилося від 10 до 16 засуджених, співкамерники палили цигарки та при цьому була відсутня штучна вентиляція, а взимку температура повітря сягала 8 градусів по Цельсію, тому неможливо було відкрити вікно для провітрювання, щоб не замерзнути, також було погане освітлення, при якому не можна було ні читати, ні писати, та недостатнє харчування — мати постійно надсилала йому посилки з основними продуктами.

Суд встановив, що в ході засудження заявника національний суд спирався на перші покази заявника, надані без присутності адвоката, не дивлячись на те, що коли потім у нього з’явився захисник, він відмовився від цих показів, за таких умов праву заявника на захист було нанесено непоправну шкоду; фізичні умови утримування заявника в Слов’яносербській колонії складали принижуюче гідність поводження.

Представники заявника в Суді: юристи В. Черніков та Айгуль Муканова.

Суд визнав порушення статті 3 та статті 6 §§ 1, 3 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 59, 69 Конституції України 1996 року.

Основні тези::

«Право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального злочину на ефективний захист з боку адвоката, призначеного офіційно в разі необхідності, хоча й не абсолютне, але є однією з фундаментальних характеристик справедливого судового розгляду. Праву на захист, наноситься непоправна шкода, якщо компрометуючі заяви, зроблені під час поліцейського допиту без доступу до адвоката, використовуються для винесення обвинувального вироку» (§ 69)

Посилання: