Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44873512

Теза із рішення: «.В своєму рішенні «Москаленко проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що ризик того, що заявник примушуватиме свідків і потерпілого давати неправдиві показання має вимірюватися наявністю достатніх підтверджуючих даних…»

Анатолій Руденко проти України, № 50264/08, 17 квітня 2014 року

Фактичні обставини справи: заявник створив неурядову організацію та декілька місцевих газет в 2005–2006 роках. 16 листопада 2006 року Криворіжська транспортна прокуратура порушила відносно заявника кримінальну справу за підозрою у втручанні у ремонт газопроводу в липні того ж року. А 17 травня 2007 року відносно заявника була порушена ще одна кримінальна справа за підозрою у вимаганні у місцевого політика Б., а саме, що він начебто направив їй листа із вимогою сплатити йому 20 000 гривень, погрожуючи розповсюдити дискредитуючі дані про неї. Заявник також погрожував їй фізичною розправою при свідках. Дві вищеназвані справи були об’єднані. 4 червня 2007 року заявника затримали. Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу 6 червня виніс рішення про взяття його під варту, посилаючись на скарги потерпілої, а також на скарги її представника, на численні телефонні дзвінки від заявника з погрозами насильства, на можливість його втечі. Амбулаторна судово-психіатрична експертиза встановила 11 червня у заявника ознаки параноїдального розладу особистості з тенденцією до «формування маячних ідей». За три дні суд першої інстанції виніс ухвалу про проведення стаціонарної експертизи у Дніпропетровському неврологічному центрі з метою встановлення чи може заявник постати перед судом у справі про вимагання у Б… Апеляційна скарга заявника на рішення суду від 6 червня 2007 року про взяття його під варту була залишена без задоволення 15 червня того ж року. Відносно заявника 20 червня було порушено ще одну кримінальну справу за вимагання у С. 3000 доларів США в травні 2007 року. Заявника привезли до обласної психіатричної лікарні 27 червня в рамках обвинувачення заявника у вимаганні грошей у Б… Слідчий подав 25 липня клопотання до суду про продовження строку тримання заявника під вартою для проведення слідчих дій: завершення судово-психіатричної експертизи заявника, очної ставки між заявником та С., опитування деяких свідків.

Суд задовольнив прохання слідчого та підтвердив його мотивування. Експерти склали висновок 27 липня, згідно якого заявник ніколи не страждав від якого-небудь хронічного психологічного захворювання, а у нього лише відзначався параноїдальний розлад особистості, що не впливає на його здатність усвідомлювати та контролювати ситуацію. Заявник подав 9 липня 2007 року клопотання до суду про зміну йому запобіжного заходу на заставу в розмірі 20 000 гривень, однак суд 17 серпня відхилив це прохання. 25 грудня 2008 року суд першої інстанції призначив проведення заявникові знову судово-психіатричної експертизи в рамках розслідування справ про вимагання у С. та про втручання у ремонт газопроводу. Експертиза тривала з 30 січня по 26 лютого 2009 року. Висновок експертів був такий же як спершу встановила амбулаторна експертиза 11 червня 2007 року. Суд визнав заявника винуватим у вчиненні вимагання грошей у Б. та у втручанні у ремонт газопроводу, обвинувачення у вимаганні грошей у С. було знято за відсутності доказів, призначивши йому примусове лікування. Апеляційний суд 23 грудня 2009 року скасував вирок, так як він був винесений за відсутності заявника. 29 червня 2010 року суд задовольнив відмову заявника від декількох адвокатів та призначив йому державного захисника. В тому ж році 11 жовтня суд першої інстанції вкотре призначає судово-психологічну експертизу, яка підтверджує раніше поставлений йому діагноз. 5 квітня 2011 року із заявника було знято обвинувачення у втручанні в ремонт газопроводу та вимагання грошей у С… За три дні суд першої інстанції без присутності заявника визнав його винуватим у вимаганні грошей у Б., призначивши йому поміщення до психіатричної лікарні для лікування в стаціонарі загального типу. Судовий розгляд був призупинений до його одужання. Син заявника оскаржив це судове рішення. Однак апеляційний суд залишив його в силі 16 серпня того ж року. 14 вересня заявника перевели із слідчого ізолятору до Гейковської психоневрологічної лікарні у Дніпропетровській області. 22 березня 2012 року касаційний суд відхилив скаргу заявника, представлену його сином. Заявника виписали із лікарні 26 жовтня 2012 року. А 23 квітня 2013 року за його бажання його оглянули у Харківському обласному бюро судово-медичних експертиз, встановивши, що він не хворів на будь-яке психологічне захворювання, як на той момент, так і на час вчинення злочину. На запит адвоката заявника незалежний експерт виніс заключення, що дві експертизи, що встановили у нього психологічне захворювання, були науково необґрунтованими, а недопущення його до участі в судові засідання без обґрунтованих для цього медичних підстав.

Суд встановив, що тримання заявника під вартою у період з 17 серпня по 17 вересня 2007 року було незаконним, оскільки це не було підкріплено рішенням суду, що витікає із правового пробілу та є структурною проблемою в Україні; національна влада не обґрунтувала належним чином продовження тримання заявника під вартою протягом 3 років та 3,5 місяців; національне законодавство не передбачало можливості перегляду законності подальшого утримання під вартою після завершення судового слідства; суди не зобов’язані були пояснювати причини своїх рішень, що дозволяло затримання та визначення такого строку тримання під вартою; швидкість, з якою прохання про звільнення могло бути розглянуто, залежала від встановленої дати слухання.

Представник заявника в Суді: адвокат Михайло Тарахкало.

Суд визнав порушення статті 5 §§ 1 (с), (е), 3 та 4 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 19, 92, 93, 94, Кримінального кодексу України 2001 року, статті 156, 416, 419, Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, статті 3, 7, 19, 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» 2000 року, Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року.

Основні тези:

«Суд повторює, що відповідно до його усталеної практики особа не може вважатися «психічно хворою» та позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов; по-перше, об’єктивна медична експертиза повинна достовірно показати, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання…» (§ 99)

«…Значення терміну «психічно хворі» постійно еволюціонує, оскільки прогрес досліджень у психіатрії та гнучкість лікування розвиваються. Тим не менш, підпункт «е» пункту 1 статті 5 Конвенції не можна сприймати як такий, що дозволяє тримання особи під вартою лише через те, що її погляд чи поведінка відрізняються від норм, що переважають у суспільстві» (§ 102)

«…тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою…» (§ 103)

«…провадження щодо примусової госпіталізації особи до психіатричного закладу повинно обов’язково передбачати чіткі ефективні гарантії від свавілля з огляду на вразливість осіб, які страждають на психічні розлади, та потребу в наведенні дуже вагомих причин для виправдання будь-яких обмежень їхніх прав…» (§ 104)

«Суд зазначає, що можливість пацієнтів отримати інший висновок незалежних експертів-психіатрів — принцип, що також включений до Принципів ООН захисту осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги є важливою гарантією від можливого свавілля при прийнятті рішень стосовно продовження застосування примусового лікування» (§ 117)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–142421

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1416922601

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.