Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

8) рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 10 квітня 2015 року, справа № 524/10401/ 14-к, суддя Обревко Л. О.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43534729

Теза із рішення: «…Суд враховує вимоги п. п. 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини (рішення Європейського суду «Шалімов проти України», «Боротюк проти України», «Харченко проти України») згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення…»

9) рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області, справа № 695/1421/13-к від 19 червня 2014 року, суддя Синецька Л. А.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43469074

Теза із рішення: «Зазначені висновки узгоджуються і з рішенням Європейського суду з прав людини з цього приводу у справах «Невмержицький проти України» та «Шалімов проти України». У випадку не зміни обвинуваченому ОСОБА_2 міри запобіжного заходу з тримання під вартою на іншу, більш м'яку, викладені міркування є достатніми для того, щоб у випадку звернення ОСОБА_2 до Європейського суду з прав людини суд дійшов висновку, що відносно нього мало місце порушення статті 5 § 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року в зв’язку з порушенням розумних строків тримання під вартою та п.1 ст.6 Конвенції у зв'язку з тривалістю провадження, за що відповідальність нестиме держава Україна з присудженням на користь обвинуваченого справедливої сатисфакції, яка підлягатиме стягненню з держави Україна..»

10) рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2012 року, справа № 1–178/11, судді: Татаурова І.М., Вохмінова О. С. та Антонюк В. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27385893

Теза із рішення: «…Так, у справі «Шалімов проти України» від 04 березня 2010 року встановлено порушення п.1 статті 6 Конвенції щодо п’ятирічного кримінального переслідування заявника правоохоронними органами та судами Донеччини та порушення за п. 3 статті 5 Конвенції через тримання його під вартою протягом майже чотирьох років…»

11) рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 серпня 2014 року, справа № 11 сс/796/1352/2014, судді: Боголюбська Л. Б., Бєлан Н. О. та Дзюбін В. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40189656

Теза із рішення: «.Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 04 березня 2010 року в справі «Шалімов проти України» та в рішенні від 20 грудня 2012 року в справі «Титаренко проти України» визнав порушенням статті 8 Конвенції ненадання особі, яка тримається під вартою, побачення з родичами, та зазначив, що відповідно до положень ч. 1 статті 12 Закону України «Про попереднє ув'язнення» дозвіл на побачення з родичами може бути наданий слідчим або суддею, але ці положення не зазначають з достатньою чіткістю межі та спосіб здійснення дискреційних повноважень, наданих органам державної влади щодо обмеження спілкування осіб, що тримаються під вартою, з їхніми сім'ями. Вищезазначені положення не вимагають від цих органів наведення будь-якого обґрунтування їхнім дискреційним рішенням та навіть ухвалення формальних рішень, які можна було б оскаржити, а отже вони не містять будь-яких гарантій проти свавілля та зловживання. Суд вважав, що за таких обставин не можна стверджувати, що втручання в право на повагу до сімейного життя особи, що тримається під вартою, було здійснено «згідно із законом», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції…»

12) рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 липня 2015 року, справа № 11-сс/775/63/2015, судді: Савкова С. В., Шика В. В. та Музикант С. Л.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46955358

Теза із рішення: «.питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватись в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти…»

Свобода зібрань та об'єднань

Вєренцов проти України, № 20372/11, 11 квітня 2013 року

Фактичні обставини справи: 17 серпня 2003 року заявник від імені місцевої громадської організації «Вартові закону» повідомив міського голову про свій намір щовівторка пікетувати з 10.30 до 13.00 приміщення прокуратури Львівської області в період з 17 серпня 2010 року по 1 січня 2011 року. Метою пікетування було привернути увагу до корупції в органах прокуратури. 5 жовтня виконавчий комітет міської ради звернувся з позовом про заборону пікетування до Львівського окружного адміністративного суду. У вівторок 2 жовтня заявник повідомив міську раду та розпочав мирне пікетування. Працівники міліції намагалися затримати заявника, але побачивши, що ведеться відеозйомка, відпустили. 13 жовтня позов міської ради було задоволено та заявникові заборонили з 17 жовтня проводити пікетування. Рішення було оскаржене. Того ж дня заявника викликали до міліції та звинуватили в адміністративних правопорушеннях: злісній непокорі працівникам міліції та порушенні порядку та організації проведення пікетування. Заявника утримували в камері без їжі до 15.00 наступного дня. Перед тим, як привезти заявника до суду, міліціонери склали новий адміністративний протокол: злісна непокора законним вимогам працівників міліції та порушення порядку організації й проведення пікетування. Заявникові не надали можливості ознайомитися із матеріалами справи. Під час судового розгляду він клопотав про забезпечення йому юридичного представництва, однак суд відмовив у зв’язку з тим, що він є правозахисником, тому може захищати себе сам. Суд визнав заявника винуватим, призначивши стягнення у вигляді трьох діб адміністративного арешту. 18 жовтня о 18.00 заявника звільнили з-під варти. Заявник одразу оскаржив постанову суду про заборону пікетування, посилаючись на статтю 39 Конституції України, яка дозволяє проведення пікетування після сповіщення влади і будь-які обмеження цього права можуть бути встановлені лише судом. Апеляційний суд відхилив скаргу заявника.

Суд встановив, що втручання у право заявника на свободу мирних зібрань не було передбачено законом; за відсутності чіткого та передбачуваного законодавства, що визначає правила проведення мирних демонстрацій, немає потреби окремо розглядати, чи можна вважати накази працівників міліції законними та передбачуваними; відмова в задоволенні клопотання заявника про юридичне представництво є незаконною та свавільною і подальше представництво його у апеляційній інстанції не могло виправити ситуації, так як на той момент він уже відбув весь строк адміністративного арешту; національні суди проігнорували доводи заявника в його скаргах, зазначивши лише, що вони спростовуються незазначеними матеріалами справи та сукупністю доказів у справі;

Представник заявника в Суді: юрист Володимир Яворський.