Розділ «Частина шоста ПРАВОВА ДЕРЖАВА І ПРАВОВА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА»

Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу). Вона зумовлена як індивідуальною, так і груповою правосвідомістю. Наприклад, низкою характерних особливостей відрізняється класична юридична правосвідомість, заснована на вірі в право і порядок, справедливість суду, тоді як для пострадянських країн властиві ознаки підміни правосвідомості етичними поглядами, поширення правового нігілізму, зневажливого ставлення до права і закону. Слід підкреслити, що протягом десяти років в українському суспільстві зроблено важливі, але тільки перші реальні кроки для утвердження принципів верховенства права, непорушності прав і свобод людини. Суспільна правосвідомість як результат розумової діяльності відповідного суб’єкта позначається на індивідуальній і груповій свідомості лише частково.

2. З погляду глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівні правосвідомості.

Побутова (емпірична) правосвідомість — найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання і значною мірою залежить від здобутої правової освіти. Як правило, вона має емоційний, поверховий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія, а емоційне сприйняття дійсності превалює над раціональним. Для людей з таким рівнем правосвідомості можуть бути характерними знання в загальних рисах окремих принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними, етичними настановами. Оскільки побутова правосвідомість формується на основі повсякденного досвіду особи, то вона передбачає встановлення лише зовнішніх зв’язків між правовими явищами, не зачіпаючи його сутності.

Професійна правосвідомість притаманна юристам-професіоналам. Вона формується внаслідок одержання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості, як правило, володіють не тільки спеціалізованими, конкретизованими знаннями чинного законодавства, а й вмінням, навичками його застосування. Разом з тим професійній правосвідомості внаслідок певної спеціалізації юристів властивий диференційований характер. Так, найвищий рівень правосвідомості серед юристів-практиків притаманний суддям, які в процесі відправлення правосуддя зустрічаються з найрізноманітнішими правовими і пов’язаними з правом явищами.

Для юристів рівень правової підготовки має вирішальне значення. Він є вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Цей рівень обумовлений як необхідністю знати і розуміти право, так і вмінням його застосовувати. Так, у процесі правозастосування існують окремі етапи (юридична кваліфікація діяння, тлумачення норм права тощо), кваліфіковано виконати які можуть тільки юристи.

Хоча професійній правосвідомості юристів властивий високий рівень розвитку, це не виключає можливості прояву деформації, наприклад, обвинувальний уклін у позиції прокурорсько-слідчих кадрів, формалізм тощо.

Наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної наукова правосвідомість передбачає не тільки наявність юридичної освіти, а й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер. Сутність та особливості наукової правосвідомості розкриваються також через співвідношення її структурних елементів — у ній правова ідеологія превалює над правовою психологією.

§ 3. Правосвідомість і право

Правосвідомість і право — взаємозумовлені явища, яким притаманні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової системи; виконують нормативні функції; регулюють суспільні відносини; обумовлюються одними соціально-економічними, політичними, ідеологічними, культурними та іншими чинниками. Все це визначає наперед їх єдність. Правосвідомість як важливий прояв права може здійснювати самостійне правове регулювання, що відбувається в разі відсутності інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами права. Наприклад, це може мати місце при додержанні права, застосуванні аналогії закону і аналогії права.

Разом з тим правосвідомість і право мають відносно автономний характер. Так, право є об’єктивним, реальним, інституційним утворенням, зміст якого становить система загальнообов’язкових, формально визначених норм і принципів, утілених у відповідні форми (джерела) права. Правосвідомість є суб’єктивним явищем, зміст якої становлять: правові ідеї, цінності, поняття; суб’єктивне ставлення до чинного права як феномену суспільного життя; уявлення людей про минуле чи бажане право; емоційні реакції на різноманітні правові явища та процеси, вчинки людей, особливо представників влади, та інші духовні елементи.

У певних історичних ситуаціях (післяреволюційні, перехідні періоди від одного типу правової системи до іншого), коли система права лише формується, правосвідомість стає основою усього механізму правового регулювання. Проте це тимчасове явище, правосвідомість може замінювати право тільки на початковому етапі його становлення.

Ці категорії істотно різняться і за рівнем та характером своєї структури. Якщо право має чітку структуру, тобто поділяється на окремі інститути, галузі, що у своїй сукупності утворюють єдину органічну систему, то структурні елементи правосвідомості (правова ідеологія і правова психологія) не утворюють подібної системи, оскільки правосвідомість за своєю природою не є цілісним, чітко структурованим утворенням.

Правосвідомість і право також різняться за механізмами своєї дії. Механізм дії правового регулювання, через який право впливає на поведінку суб’єктів права, втілений у складному юридичному інструментарії (норми права, суб’єктивні права і обов’язки, правові акти та ін.) і передбачає застосування державного примусу. Право регулює поведінку людей шляхом встановлення загальних, формально визначених зразків, еталонів поведінки — владних імперативів, що впливають на свідомість і волю людей. Як регулятор поведінки людей воно має об’єктивний характер, не є проявом свідомості окремої людини, груп людей. Дія правосвідомості полягає в загальній правовій оцінці соціальних фактів, судженнях про відповідність поведінки суб’єктів суспільних відносин нормам і принципам права. Свою регулятивну функцію правосвідомість здійснює через усвідомлення обов’язковості юридичних норм і принципів і разом з тим критеріїв правильності, соціальної виправданості поведінки (діяльності). Правосвідомість характеризується різноманітністю суджень, ставленням суб’єктів до права, оскільки одна людина може визнавати чинне право, інша — засуджувати, а третя — виказувати байдужість до нього. Аналогічний характер має правосвідомість окремих груп населення.

Право і правосвідомість — взаємопов’язані, але все ж відносно самостійні елементи правовій системі суспільства, що також різнить їх. Право — це нормативний елемент правової системи, з якого бере початок правове регулювання суспільних відносин. На відміну від нього правосвідомість як духовне утворення пронизує не тільки всі форми, стадії механізму правового регулювання, а й елементи правової системи.

Право і правосвідомість різняться і за часом своєї дії. Час дії норми права визначено нормотворчим органом, який видав відповідну норму. Право може змінюватись, але особливість його така, що воно може діяти тільки у встановлених межах. Правосвідомість безмежна в часі. Це надзвичайно мінливе явище. Вона існує поряд з чинним правом, охоплює своїм уявленням минуле і майбутнє право і має здатність впливати на процеси як правотворчості, так і правореалізації.

Право і правосвідомість перебувають у тісному взаємозв’язку. Так, правосвідомість залежить від права як могутнього засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвиткові тих чи інших правових уявлень. Її становлення і розвиток потребують знання і розуміння як права, так і інших правових явищ. У свою чергу правосвідомість теж впливає на право. Цей вплив відчувається у процесі як правоутворення, так і правореалізації. Конкретні шляхи і засоби цього впливу різноманітні. Усі потреби суспільства, усі суспільні відносини, що вимагають правової регламентації, перш ніж набути нормативного закріплення, стають предметом правосвідомості передусім суб’єктів правотворчих повноважень, які покликані формулювати норми права, приймати (видавати) нормативно-правові акти, вносити до них зміни, систематизувати їх.

Формою впливу правосвідомості на правоутворення є наукове прогнозування розвитку права. Форми прогнозування можуть бути різними: наукові публікації з обґрунтуванням необхідності в майбутньому прийняття певних законів, внесення до них змін; програмні заяви державних і політичних діячів відносно свого бачення розвитку певних сегментів права; висловлювання політичних партій та виборчих блоків з таких самих питань.

Впливає на правоутворення і така форма прояву правосвідомості, як планування законодавчої діяльності. Наявність плану надає змогу залучитися до законотворчого процесу всім зацікавленим суб’єктам, які мають змогу висувати свої пропозиції та зауваження до вже розроблених проектів нормативно-правових актів або пропонувати альтернативні проекти, що можуть бути використані при розробленні, обговоренні проекту закону.

Важливою формою впливу правосвідомості на правоутворення і законотворчість є розроблення концепцій окремих законів, інших нормативно-правових актів. Визначення в концепції мети правового регулювання, обґрунтування завдань, які слід вирішити в разі прийняття того чи іншого акта, розроблення структури акта, формулювання шляхів і напрямків регулювання суспільних відносин тощо — все це дає змогу суб’єкту правотворчих повноважень заздалегідь вивчити питання про зміст нормативно-правового акта, доцільність включення до нього тих чи інших нормативних приписів, спрогнозувати ефективність його регулятивного потенціалу і прийняти рішення про розроблення нормативно-правового акта або відкласти його на майбутнє.

Своєрідною за змістом формою впливу правосвідомості на правоутворення є її провідна роль на конкретних стадіях законотворчого процесу. При цьому значення того чи іншого виду правосвідомості має власну специфіку на кожній стадії. Для визначення шляхів формування права правова психологія дає «будівельний матеріал» у вигляді думок, почуттів, намірів людей відносно врегулювання певної сфери суспільних відносин. При розробленні законопроекту законодавець спирається на правосвідомість і враховує правову культуру народу, окремих соціальних груп, створює правові приписи, які б втілювали в собі очікувані суб’єктами суспільних відносин еталони і зразки поведінки.