Розділ «Частина шоста ПРАВОВА ДЕРЖАВА І ПРАВОВА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА»

Причини правового нігілізму можуть бути різними. Так, поширення нігілістичних поглядів на право пояснюється історичними чинниками. Україна протягом тривалого часу входила до складу Російської імперії і СРСР, де порушення прав і свобод людини, створення репресивного законодавства, недосконалість правосуддя і його залежність від виконавчої влади були нормою життя. В ті часи не людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а влада вважалася найвищою соціальною цінністю, що кваліфікувалася як одна із визначних засад російської радянської історії. Внаслідок цього право і закон розглядалися як другорядні щодо держави явища. Теоретичним підґрунтям правового нігілізму тривалий час була ідея про буржуазний за своєю сутністю характер держави і права, які приречені на відмирання після перемоги соціалістичної революції, та диктатуру пролетаріату як владу, що не може бути пов’язаною або обмеженою законом.

На етапі переходу України від тоталітарного минулого до демократичного устрою суспільного і державного життя певний розвиток нігілістичних поглядів на право зумовлений політичними, економічними та соціальними кризовими явищами, незавершеністю конституційної, адміністративної, правової і судової реформ, невідлагодженістю механізму реалізації прийнятих законів, розвитком правового ідеалізму тощо.

Розвитку нігілістичних поглядів та настанов, особливо серед молоді, нині істотно сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, художній літературі та інших сферах мистецької діяльності.

«Переродження» правосвідомості обґрунтовано визнається одним з найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йому притаманна максимальна ступінь викривлення правових ідеалів, свідченням чого стає свідоме вчинення людиною умисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких найчастіше виступають жорстокість, користь та ін. Особливу небезпечність становлять такі види «переродження» правосвідомості, наслідком яких є організована злочинність і корупція, що завдають значної шкоди процесу реалізації принципів верховенства права, недоторканності основних прав і свобод людини, становлення демократичної, правової держави, підвищення рівня правової культури особистості і суспільства в цілому.

В Україні, яка стала на шлях просування до демократичної, правової державності, де діють принципи верховенства права і правового закону, боротьба з деформацією правової свідомості має розглядатися як пріоритетний напрямок діяльності компетентних державних органів і суспільства в цілому. На рівні державної політики повинен бути розроблений комплекс спеціальних засобів протидії деформації правосвідомості, зокрема правовому нігілізму. До таких напрямків слід віднести: завершення конституційної, правової, адміністративної, судової реформ; подолання політичної та економічної кризи; підвищення ролі та ефективності суду; вдосконалення організації та забезпечення ефективності функціонування системи правоохоронних органів; організацію системи правового виховання і освіти, ефективну профілактику правопорушень; якісну підготовку і перепідготовку юридичних кадрів та ін.

Контрольні запитання

1. У чому полягає відмінність між суспільною і масовою правосвідомістю?

2. У чому полягає відмінність між професійною і науковою правосвідомістю?

3. Чим відрізняється правова свідомість від інших видів свідомості?

4. У чому полягає вплив правосвідомості на процес право- творчості?

5. Який з видів деформації правосвідомості є найбільш небезпечним? Чому?

Розділ 32 Правова культура суспільства

§ 1. Поняття правової культури. Види та типи правових культур

З правовою державою нерозривно пов’язаний такий феномен, як правова культура, котру слід розглядати як одну з найважливіших передумов і необхідну умову формування демократичної, правової держави. Від рівня правової культури суспільства безпосередньо залежать усвідомлення сутності правових явищ і процесів, розуміння закономірностей і тенденцій їх розвитку. Високий рівень правової культури суспільства, адекватне відображення в ній потреб і закономірностей суспільного розвитку є запорукою правильної постановки мети у праві, успіху в правовому регулюванні, спрямованому на її досягнення.

Категорія «правова культура» є однією з якісних характеристик правової системи країни, яка посідає надзвичайно важливе місце в загальній теорії права. Існують певні труднощі щодо визначення цього поняття. Така ситуація пояснюється, зокрема, тим, що ні у філософії, ні в інших суспільних науках немає однозначного підходу до розуміння феномену культури — на сьогодні існують понад 250 її дефініцій. Багатоманітність визначень даного явища пояснюється, по-перше, тим, що правова культура може розглядатися стосовно як суспільства в цілому, так і його окремих груп, а також особистості; по-друге, відмінним розумінням дослідниками змісту таких базових категорій, як «право» і «культура».

У цілому в науці сформувалися три основні підходи до цього поняття:

1) антропологічний, згідно з яким культура — це сукупність усіх благ, створених людиною;

2) соціологічний, за яким культуру слід сприймати як сукупність усіх духовних цінностей;

3) найширший — філософський, згідно з яким культура є певним історичним рівнем розвитку суспільства, творчих сил та здібностей особистості.

Всі ці підходи певною мірою використовуються правовою наукою.