Розділ «Частина перша НАУКОЗНАВЧИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА»

Розглядаючи другу складову предмета теорії держави і права, зазначимо, що державно-правові закономірності — це об’єктивно існуючі, можливі для пізнання загальні правила, за якими відбуваються формування, розвиток і функціонування державно-правових явищ. Вивчення даних закономірностей розкриває необхідний, постійний та істотний зв’язок цих явищ між собою та з іншими соціальними феноменами. Але слід враховувати, що дія державно-правових закономірностей не має характеру абсолютної фатальності. В суспільній практиці не виключаються окремі, у тому числі випадкові, відхилення від закономірностей. Закономірним, наприклад, є наявність у державно-організованому суспільстві своєї території. Це притаманно практично кожній державі. У той же час монгольська середньовічна держава постійної території не мала. Крім того, як правило, державно-правові закономірності є варіативними (тобто мають декілька варіантів розвитку), оскільки здійснення цих закономірностей може бути скореговано умовами певного суспільства, країни, цивілізації. Так, значна соціальна напруга, що мала місце у розвитку держав Європи та Північної Америки наприкінці ХІХ — початку ХХ ст., в деяких випадках призвела як до революційної зміни державного ладу (як, наприклад, у Російській імперії у 1917 р.), так і до ухвалення соціальних законів, подолання значного економічного розшарування у суспільстві і врешті- решт винайдення соціального компромісу (країни Західної Європи, США та ін.)[2].

До закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави і права, які вивчає загальна теорія держави і права, можна віднести, зокрема, закономірності формування права і виникнення державності, а також зміни історичних типів права і держави; закономірності розвитку форм права і держави та їх елементів і видів; закономірності дії державного механізму, механізму правового регулювання, створення режиму законності і правопорядку тощо. При цьому теорія держави і права абстрагується від стану і розвитку права і держави окремих країн, а також від закономірностей функціонування конкретних юридичних інститутів. Перші становлять предмет історико-юридичних наук, а другі вивчаються галузевими дисциплінами. Теорія ж держави і права розглядає тільки найбільш загальні державно-правові закономірності.

До структури предмета загальної теорії держави і права належать також основні юридичні поняття. Загальна теорія держави і права розробляє поняття основних правових і державних явищ та процесів, знання про які є необхідним теоретичним та методологічним фундаментом як для прикладних юридичних наук, так і безпосередньо для юридичної практики. Поняття юридичних категорій, що мають всезагальний характер, становить головний понятійний ряд загальної теорії держави і права. Це такі поняття, як право, держава, їх типи, форми, функції, суверенітет, державний апарат, норми права, принципи права, правосвідомість, правовідносини, законотворчість, правозастосування і под. Використання спільних для всієї юриспруденції понять забезпечує внутрішню узгодженість і, найголовніше, ефективність юридичної науки, законодавства, права в цілому.

§ 4. Функції загальної теорії держави і права

Функції загальної теорії держави і права — це головні напрямки її впливу на державно-правову дійсність та розвиток інших юридичних наук. Специфіка теорії держави і права полягає в тому, що ця наука має як функції, притаманні юридичній науці в цілому, так і функції, властиві лише для теорії держави і права.

Серед функцій теорії держави і права, що є спільними для всіх юридичний наук, можна виділити такі.

Пізнавальна (гносеологічна) функція спрямована на здобуття і розширення наукових знань про державно-правові явища, їх характерні риси, сутність, форми, принципи, інститути тощо. Ця функція найвиразніше проявляється на початковому етапі дослідження державно- правових явищ при описанні та з’ясуванні їх ознак і має першорядне значення для юридичної освіти. Треба також розуміти, що процес пізнання держави і права є невпинним, оскільки протягом історії людства ці явища перманентно розвиваються і змінюються, що вимагає постійного оновлення уявлень про державно-правову дійсність.

Евристичну функцію загальної теорії держави і права спрямовано на встановлення закономірностей розвитку та функціонування права і держави. Якщо спостерігається повторюваність тих чи інших державно-правових явищ або процесів, наука фіксує цю повторюваність як тенденцію. Висновок про постійність та стійкість існування певних тенденцій, їх істотність для державно-правової дійсності означає перетворення тенденцій на закономірність. Так можна, наприклад, оцінити розширення демократичних прав людини і громадянина та гарантій їх здійснення за рахунок положень, закріплених у міжнародних документах. Протягом певного часу дане відкриття було тенденцією розвитку цих прав, але зараз набуло таких масштабів, які дозволяють характеризувати цей процес як закономірність. Реалізація евристичної функції передусім є свідченням розвитку як загальної теорії держави і права, так і юридичної науки в цілому, гарантією від їх зайвої догматизації.

Функція наукового передбачення полягає в науковому прогнозуванні шляхів подальшого розвитку державно-правової дійсності, проміжних та кінцевих результатів цього розвитку. Наприклад, дослідження зв’язку держави і права з нинішнім розвитком в Україні ринкових відносин дає підстави для прогнозування подальшого зростання сфери приватної власності, обмеження державного втручання у господарські відносини, збільшення питомої ваги стосунків між господарюючими суб’єктами, що засновані на договірних відносинах, скорочення у перспективі державного апарату. Крім того, виконуючи функцію наукового передбачення, загальна теорія держави і права виявляє проблеми, які постануть перед правом і державою у майбутньому, аби скорегувати і направити еволюцію цих явищ у потрібному суспільству напрямку.

Функція допомоги практиці пов’язана зі службовою роллю загальної теорії держави і права, пізнавальна діяльність якої спрямована не тільки на формування теоретичного фундаменту юридичної науки, а й на вирішення суто практичних питань. Зокрема, розробляючи вчення про систему нормативно-правових актів, теорія держави і права здатна одночасно розробляти пропозиції щодо вдосконалення системи законодавства. Для того, щоб встановити зв’язок між різними юридичними явищами, правильно витлумачити правову норму, застосувати аналогію права чи закону, правники звертаються саме до загальнотеоретичних положень. Важко переоцінити значення цієї функції як для юридичної науки, так і для права в цілому, оскільки юриспруденція, яка прямо чи опосередковано не виконує практичної функції, не має соціальної цінності, а право, що не спирається на наукове підґрунтя, не може ефективно виконувати практичну роль регулятора суспільних відносин.

Ідеологічно-виховна функція. Загальна теорія держави і права є системою поглядів на державу і право. Зміст цих поглядів залежить від ідейної основи уявлень про державно-правові явища і може вельми відрізнятися. В умовах демократичного суспільства такими ідеями є верховенство права, примат прав і свобод людини і громадянина, законність і правопорядок як основа соціального буття, розбудова правової і соціальної держави тощо. На підставі цих ідей теорія держави і права орієнтує учасників суспільних відносин на повагу до прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, неухильне виконання вимог законодавства, взаємну відповідальність людини і держави, підвищення правової культури та ін.

До функцій загальної теорії держави і права, які відображають особливості її наукового статусу та специфіку предмета, слід віднести узагальнюючу, інтеграційну та методологічну функції.

Виконуючи притаманну їй узагальнюючу функцію, теорія держави і права акумулює і систематизує висновки, зроблені іншими юридичними дисциплінами. Наприклад, аналізуючи дані історичних наук про розпад первіснообщинного ладу в деяких країнах, теорія держави і права узагальнює відомості про соціальні норми, які діяли у первісному суспільстві, а також про процес формування права, його особливості і етапи, причини та шляхи виникнення держави. Використовуючи положення галузевих наук про норми права, загальнотеоретична наука створює вчення про норму права, її структуру, спеціалізовані норми права тощо.

Узагальнюючи наукові розробки окремих наук, теорія держави і права здатна забезпечувати свого роду «обмін» теоретичними здобутками між різними юридичними науками. Наприклад, вчення про правовідносини «визріло» усередині науки цивільного права, після чого було використано теорією держави і права для перенесення відповідних загальнотеоретичних узагальнень в інші галузі юридичної науки.

Для загальної теорії держави і права властива також інтеграційна функція. У процесі її реалізації відбувається інтеграція юридичних явищ і положень інших юридичних наук у загальнотеоретичні поняття, що мають абстрактний характер, а також формулюються їх визначення, основні риси і загальні закономірності розвитку та функціонування. Ці поняття та їх визначення становлять каркас усієї юридичної науки, оскільки в концентрованій формі виводять спільні, найістотніші риси та ознаки головних державно-правових явищ.

Загальна теорії держави і права виконує й методологічну функцію. Як уже зазначалося, положення про закономірності розвитку державно- правових явищ, що розробляються цією наукою, її теоретичні конструкції та наукові прогнози є методологічною основою для дослідження усіма іншими юридичними науками своїх предметів. Непересічне значення має єдина для всієї науки система юридичних понять, розроблена теорією держави і права. Без наукових категорій форми права, системи права та її складових, правовідносин, їх суб’єктів та об’єктів, юридичного факту, правопорушення тощо галузеві юридичні науки не зможуть плідно виконувати свої наукові завдання. Крім того, єдиний понятійний апарат є необхідною передумовою і складовою успішної законотворчої, правозастосовної, інтерпретаційної та іншої юридичної діяльності.

Контрольні запитання

1. Назвіть риси теорії держави і права як юридичної науки.

2. Назвіть елементи предмета теорії держави і права.

3. Наведіть приклади загальнотеоретичних понять і закономірностей, що охоплюються предметом теорії держави і права.