Розділ 2 Політична влада і політична система

Політологія: наука про політику

Верховна Рада України: парадигми і парадокси. — К.: 1996.

Журавський В. Керівні органи Верховної Ради України // Держава і право: Збірник наукових праць. — Випуск 9. — К., 2001.

Мелащенко В. Конституційне право України. — К., 1994.

Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993. Концепція судово-правової реформи. — К., 1992.

Питання для повторення

♦ В чому суть і роль законодавчої влади?

♦ Що таке виконавча влада, яка її роль в суспільному житті держави?

♦ Яку роль відіграє судова влада?


Політична система суспільства


Починаючи з 50-х років ХХ ст., у політичній науці широко розповсюджується поняття політична система. Сама поява терміна відображає серйозні зміни, що сталися в політичній сфері, політичних відносинах, політичних явищах. До політичних відносин включено багато суб’єктів. Суб’єкти політики є індивідуальні та колективні, інституційно, організаційно оформлені і неінституційні, але всі вони взаємозв’язані і створюють стійку, цілісну сукупність відносин — політичну систему. Отже, політична система є сукупність відносин з приводу участі в політичній владі, в реалізації проблем політичної сфери. Політична система — складна, розгалужена сукупність різних політичних інститутів, соціально-політичних спільностей, форм взаємодії і взаємовідносин між ними, в яких реалізується політична влада, регулюються взаємовідносини соціальних спільностей, класів, верств, націй, держав і забезпечується існування суспільства в умовах певного соціального порядку, стабільності. Введення поняття політична система до соціально-політичного обігу і широке розповсюдження у другій половині ХХ ст. стало реакцією на емпіризм і неспівставлюваність політичної картини світу.


1. Сучасні теорії політичної системи


Визначення політичної системи

Констатації, що політичні відносини системні і що влада внутрішньо центрує їх, не досить для розуміння політики як реальності. Адже політика належить до найскладніших і основних суспільних утворень. I хоча поняття політика звичне і міцно увійшло в науковий обіг і повсякденний лексикон, все ж надто важко визначити, як виділити політичні відносини з сукупності суспільних відносин. Є багато тлумачень, пояснень і визначень політики: політика є мистецтво можливого; політика — наука державного управління; політика — економіка в дії; політика — мистецтво, яке прямим плетінням об’єднує права мужніх і розсудливих людей, насичуючи або збагачуючи їх життя одностайністю і дружбою, створює найпрекраснішу з тканин та ін., — все це обумовлене багатогранністю самого соціального явища і, відповідно, складністю його пізнання. Політика є сфера відносин між різними соціальними спільностями людей — класами, націями, соціальними групами і верствами. Виникнення політики обумовлене соціальною, етнічною, релігійною диференціацією суспільства. В політиці відображаються докорінні, довготривалі інтереси різних соціальних спільностей, пов’язані з задоволеннями їх потреб. Політика виступає інструментом регулювання, співпідкорення або примирення інтересів з метою забезпечення цілісності суспільного організму. Політика — це сфера взаємодії різних соціальних спільностей людей, форма спілкування, спосіб колективного існування людей та ін.

У процесі вивчення політики, політичної сфери, політичних відносин, політичної системи в соціальній філософії, в політичній науці сформувались певні підходи. Кожний з підходів під певним кутом зору розглядає політичні відносини, поглиблюючи розуміння механізму, за допомогою якого приймаються та реалізуються в суспільстві авторитетно-владні рішення, різні юридичні акти і документи.

У вивченні механізму політичної системи є два основні підходи: інституціональний та системний. З середини ХХ ст. використання системного та структурно-функціонального методів аналізу політики, визначення суті політичних відносин відкрило широкі можливості формування теорії політичної системи. Тоді в США, ряді країн Європи поява таких методів та підходів до аналізу політики, політичних відносин, політичних процесів та явищ, визначення політичної системи та її суті викликала своєрідний протест соціологів, політологів. З позицій біхевіоризму вважалося, що політика — дія людей в політичному житті, а не різні види політичних інститутів та владних структур, через які діють люди, і, по-перше, розглядали політичну поведінку особи, соціальних спільностей — основний об’єкт політики; по-друге, для розкриття суті і змісту політичної діяльності особи, соціальної спільності широко використовувались статистичні та кількісні формулювання; по-третє, розроблялись теорії, здатні з’ясувати, розкрити суть політичних подій, явищ, їх зміст, напрямок та ін. Для дослідження політики, політичних відносин, визначення і розкриття суті понять політичної системи в межах поведінківського підходу широко використовуються системний, інституціональний та структурно-функціональний підходи.

Інституціональний підхід дає можливість розглядати політичну систему як сукупність державних і недержавних інститутів соціальних і правових норм, за допомогою яких реалізуються політико-владні відносини. Предметом дослідження є уособлені, організаційно оформлені центри влади: держава, політичні партії, суспільні громадські об’єднання і підпорядковані їм структури, а також норми, що регулюють діяльність таких інститутів і їх взаємодії. Інституціональний підхід дає можливість детально вивчати окремі компоненти — організації, їх виникнення, розвиток, функціонування. Політична поведінка аналізується у тісному взаємозв’язку з існуючими політичними інститутами — установами і різними закладами. Основними елементами структури політичної системи у прихильників інституціоналізму є держава, політичні партії, суспільні, громадські організації і рухи. Проте не розглядались, не аналізувались неінституційні форми взаємодії (діяльність особи, малі соціальні групи, різноманітні об’єднання і групи інтересів, групи тиску та ін.). За таких умов політична система як цілісність втрачає своє значення.

З середини ХХ ст. з метою подолання правової й інституціональної обмеженості у визначенні суті і змісту політичної системи, всебічного розкриття змісту і механізму політичної діяльності, функціонування всіх компонентів і ланок політичної сфери в науці про політику стали застосовувати системний і структурно-функціональний методи. Вперше системний метод для вивчення суспільства, політичної сфери застосував американський політолог і соціолог Толкотт Парсонс. Запозичуючи ідею системи з біології, теоретично обґрунтовує концепцію соціальної системи, визначає чотири основні функціональні компоненти соціальної системи, які забезпечують збереження і виживання будь-якої системи. Основним предметом аналізу соціальної системи є не інститут, а соціальна взаємодія між індивідами і групами, які здійснюють певні політичні ролі. Політична взаємодія орієнтована на авторитетний розподіл цінностей в суспільстві, причому так, щоб досягти балансу інтересів і зберегти системи як єдину цілісність. Основні функціональні елементи політичної системи є: адаптація, досягнення мети, інтеграція, дотримання збереження моделі. По-перше, адаптація — специфічний різновид взаємодії політичних суб’єктів із середовищем, внаслідок і в ході якого відбувається пристосування вимог і потреб суб’єктів до навколишнього середовища відповідно до умов здійснення його політичних функцій. Функцію адаптації в соціальній системі забезпечують і економічні відносини. По-друге, досягнення мети. Функцію досягнення мети забезпечує політика, політичні відносини. По-третє, інтеграція, тобто з’єднання окремих різноманітних, розрізнених компонентів, наявність упорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними діячами — індивідами, соціальними спільностями, організаціями, об’єднаннями, державами та ін. В межах функції інтеграції здійснюється діяльність правових інститутів, владних структур, реалізуються норми, права і звичаї. По-четверте, дотримання моделі соціальної системи. Функція дотримання моделі соціальної системи сприяє утвердженню і реалізації системи вірувань, моралі, соціалізації (дії сім’ї, інститутів освіти, духовної і матеріальної культур та ін.). Звичайно, функція дотримання моделі соціальної системи діє і взаємодіє відповідно до дій інших функцій соціальної системи.

Системний аналіз дає можливість встановити, що будь-яка система, в тому числі і політична, визначається тим, що, по-перше, поділяється окремо на багато елементів, ланок, компонентів, сфер; по-друге, елементи, компоненти, сфери становлять єдине ціле; і, по-третє, система має межі. Головне при системному аналізі є не інститут і його функції, а соціальна взаємодія між індивідами і верствами, які здійснюють певні політичні ролі. Політичне життя є функціонуюча система, тобто між багатоманітними аспектами політики і політичними явищами існує відносно стабільний взаємозв’язок. Політична система орієнтована на авторитетний розподіл цінностей в суспільстві, причому так, щоб досягти балансу інтересів і зберегти систему як єдину цілісність. Кожний суб’єкт політичної системи прагне реалізувати свої інтереси за допомогою механізму політичної влади, але робить це в контексті системної інтеграції. Тому-то суть політичної взаємодії між індивідами, соціальними спільностями, організаційними структурами полягає в забезпеченні досягнення спільної мети. Досягнення спільної мети політичною системою відбувається в умовах, коли різні політичні суб’єкти переслідують протилежну мету, коли існує реальна нерівність контролю за політичними ресурсами, засобами і в розподілі політичного впливу. Взаємодія політичних впливів, складність компромісів між вимогами різних соціальних спільностей і обумовлює спільну мету, а спільний інтерес, усуває можливість довільного, стихійного формування спільної мети.

Системна теорія ділить процеси взаємодії суб’єктів політичних відносин на три цикли або стадії: введення (вхід), конверсія (перетворення) і вихід (виведення). Аналіз політичних дій ставить за мету з’ясувати обмін, дію політичних подій, явищ, що відбуваються в межах політичної системи, в політичній сфері, встановлює дію механізму, що забезпечує реалізацію суспільних проблем, задоволення потреб людей, уникає соціальних конфліктів і забезпечує динамізм і постійність самої політичної системи, стабільність суспільства. Вхід (введення) — це практично будь-яка подія, явище, що стосується політичної системи, є зовнішнім, впливає на систему і здатне її змінити. Конверсія (перетворення) — це процес підготовки і реалізації політичних проблем, потреб і інтересів людей, а на вихід (виведення) подаються імпульси різного роду. Це вимоги. Вимоги, що направляються в адрес владних структур і служать сигналом про наявність в суспільстві певних потреб. Вимоги є не що інше, як відображення думки про правомірність або неправомірність, справедливість або несправедливість рішень владних структур, пов’язаних із розподілом суспільних благ і використанням суспільних ресурсів та ін. Крім вимог, в політичну систему входить багато різноманітної інформації: сподівання, надання переваг тим чи іншим потребам, подіям, ціннісні настанови, настрої тощо. Межі системи рухомі: то розширюються, то звужуються. В суспільстві індивіди, соціальні спільності — суб’єкти ряду систем, їх елементів, сфер. Тому-то суб’єкти фактично реалізують різні ролі в багатоманітності систем, з якими пов’язані: політичній, економічній, соціальній, духовній, релігійній та ін. В політичній системі індивідууми, соціальні спільності і верстви — це, насамперед, громадяни, класи, піддані, обрані та ін. В періоди виборів межі політичної системи розсуваються, тому що люди втягуються в політичні події, беруть участь в різних формах політичної діяльності.

Модель політичної системи Девіда Істона

Для характеристики та формування моделі політичної системи суспільства канадський політолог Девід Істон вперше застосовує системний аналіз і досить переконливо розкриває можливість існування загальної теорії політичної системи в соціальній філософії, в науці про політику, розробляє концептуальну структуру теорії політичного життя суспільства, виділяє основні категорії і поняття теорії, що панує, методи і способи реалізації структури, концепції політичного життя.

Метод політичного аналізу, запропонований Девідом Істоном, має дві переваги. По-перше, показує, що політична система — не просто система взаємодії її структур, що постійно змінюється, функціонує, динамічно розвивається. Девід Істон аналізує процеси, що відбуваються в політичному житті суспільства, розкриває, по-друге, роль структури політичної системи в підтриманні безперервного її функціонування. Девід Істон визначає політичну систему як взаємодію владних структур, політичних інститутів, за допомогою яких в суспільстві авторитетно розподіляються цінності (матеріальні, духовні), і на такій основі попереджаються конфлікти між соціальними спільностями та індивідуумами — членами суспільства. Розглядаючи будь-яку політичну систему з позиції функціонування, Девід Істон виділяє дві основні функції політичної системи: політична система має бути спроможною розподіляти цінності в суспільстві; політична система має переконати членів суспільства прийняти розподіл цінностей матеріальних і духовних як необхідний, обов’язковий.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політологія: наука про політику» автора Горлач М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2 Політична влада і політична система“ на сторінці 10. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи