TextBook В політичній системі важливим регулюючим елементом виступають політичні і правові норми. Політичні і правові норми і принципи становлять нормативну основу політичної влади і політичного життя. Норми регулюють політичні відносини, надаючи їм упорядкованості, визначаючи бажане і небажане, дозволене і недозволене з позиції управління політичної системи. Якщо ж політичні норми діють та реалізуються у вигляді принципів та установ, що регулюють діяльність політичних інститутів і громадян як суб’єктів політичного життя, то правові норми, право — одна з нормативних систем, що регулює відносини в суспільстві, дії та поведінку людей, функціонування об’єднань і державних органів. Право закріплюється в офіційних документах держави: встановлюючи загальну форму відносин, право визначає і міру свободи людей, їх об’єднань, державних органів у взаємовідносинах між ними і гарантії свободи. Право і правові норми спрямовані на забезпечення стійкості, організованості, оптимальних умов функціонування суспільного організму.
Специфіка і роль права, правових норм в житті суспільства і його суб’єктів обумовлені тісним зв’язком з державою і характером зв’язку. Саме у цьому відмінність права від інших нормативних систем, що регулюють суспільне життя: норм моралі, релігії, традиційних стереотипів поведінки та ін. Тільки держава спроможна забезпечити через механізм влади управління, правосуддя, розробку і реалізацію єдиних, загальнообов’язкових, чітко визначених типових масштабів для взаємовідносин і поведінки в суспільстві, порушення яких невигідне, тягне за собою державні заходи впливу та покарання. Але, як і в кожному суспільстві, в Україні є і такі соціальні сили, які дотримуються інших, аніж панівні, політичних принципів і норм, які у випадку їх реалізації дестабілізують існуючу політичну систему. Через політичні і правові норми та принципи одержують офіційне визнання і закріплення певні соціальні інтереси та політичні устрої. За допомогою політичних та правових принципів та норм політико-владні структури інформують суспільство, соціальні групи, окремих індивідів, вірогідну опозицію, обґрунтовують політичні рішення, що приймаються, і визначають своєрідну модель поведінки всіх учасників політичного життя. Суб’єкти політичного життя, політичного керівництва і управління, закріплюючи в принципах і нормах заборони і обмеження, погодженість інтересів і заохочення ініціативи, чинять регулюючий вплив на політичні відносини, а через них і на інші види суспільних відносин. Природно, йде формування політичної свідомості і поведінки суб’єктів політичної діяльності, вироблення у них настанов, відповідних принципам політичної системи.
Встановлення зв’язку між інститутами політичної системи та координацію їх дій здійснює в структурі політичної системи інформаційно-комунікативна сфера (політичні комунікації). Політичні комунікації — поняття, що відображає процес взаємодії політичних суб’єктів на основі обміну інформацією і безпосереднього спілкування людей, а також засоби та способи духовної взаємодії. Та абсолютизація ролі комунікації спостерігається і в ряді теорій технологічного визначення — концепція інформаційного суспільства, комп’ютерної демократії (Девід Белл, Збігнєв Бжезинський та ін.), де комунікації розглядаються як соціокультурне джерело влади, суть людино-машинного діалогу та політичний розвиток. Інформаційно-комунікативна сфера охоплює канали передачі відомостей, інформації уряду (процедура слухання справ на відкритих засіданнях Кабінету Міністрів, комісій по розподілу, конфіденційні консультації із зацікавленими організаціями, об’єднаннями та ін.), а також засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо та ін.). Наявність певного обсягу знань та інформації, особливо в сфері політичного життя, має величезне значення для оцінки громадянами дій і подій, що відбуваються в політичній, економічній і соціальній сферах суспільства.
Функції політичної системиФункції політичної системи, механізм її дії детально і послідовно аналізував американський політолог Габріель Алмонд, підкреслюючи, що всі системи здійснюють два базових набори функцій — функції входу і функції виходу. Визначаючи зміст набору функцій входу, Габріель Алмонд виділяє з них чотири: політична соціалізація і залучення людей до участі в політичному житті, процес, у ході якого індивіди і соціальні спільності, шари та групи формулюють свої вимоги, що відповідають їх реальним або удаваним інтересам, і переносять вимоги до центру політичної боротьби або до сфери прийняття політичних рішень (артикуляція інтересів); агрегування інтересів, тобто процес, у ході якого політичні партії висувають багато однорідних окремих вимог, що пред’являються урядовим структурам, і політичні комунікації. Виділяється і три функції виходу: розробка норм-законів, застосування норм і законів і контроль за дотриманням норм. Але якщо функції входу реалізуються переважно неурядовими структурами і сферами, то функції виходу — вже прерогатива уряду.
Функція політичної соціалізації та залучення людей до участі в політичному житті суспільства властива всім сучасним політичним системам, сприяє поширенню серед всіх людей суспільства духу участі в політиці. На відміну від демократичних країн, де функція соціалізації і залучення людей до участі в політичному і суспільному житті реалізується неурядовими, недержавними структурами, хоча і там очевидний вплив державних структур на процес соціалізації, в тоталітарних і авторитарних суспільствах функція соціалізації та політизації, фактично, є прерогативою держави, тому що всі органи і учасники політичної соціалізації (школа, молодіжні об’єднання, засоби масової інформації та ін.) контролюються державою та культивують «дух насильства». Внаслідок розповсюдження «духу насильства» в політичному, суспільному житті, в демократичних суспільствах індивідуум перетворюється з суб’єкта на громадянина, але процес політизації і перетворення суб’єкта на громадянина в країнах тоталітарних, авторитарних режимів буде відсутній. У сучасних умовах в Україні процес політичної соціалізації і залучення людей до участі в політичному житті виходить з-під контролю держави. Повільно, тяжко вирішується в сучасних умовах в Україні і основне завдання процесу політичної соціалізації — створення нової політичної культури.
Функція артикуляції інтересів у країнах з демократичним режимом, де існує офіційна повага громадянської думки і прихильність доктрині свободи асоціацій, об’єднань, організацій по інтересах, розглядається як зв’язуюча ланка між громадянином та державою. В середині 80-х років в Україні специфічно йшов процес, в ході якого індивіди та соціальні спільності, верстви та групи формували свої вимоги, що відповідали їх реальним інтересам. Люди виражали інтереси, не адекватні інтересам комуністичної партії, хоча і вважалося, що комуністична партія — єдиний виразник всіх соціальних інтересів людей. Справжні соціальні спільності, верстви зі своїми інтересами, що відповідають їх реальному становищу, тоді були відсутні, а висування і формування інтересів, що відповідають реальному становищу в суспільному житті соціальних спільностей, по суті, здійснювала правляча політична партія. В сучасних умовах в Україні формуються групи інтересів, проявляється і артикуляція інтересів, що виходить з-під влади держави та політичних партій. I якщо політична система спроможна артикулювати, тобто формувати реальні інтереси соціальних спільностей, різних соціальних груп, то вона здатна й агрегувати їх, тобто перетворювати вимоги на альтернативи державної політики, реалізувати практично.
Політичні комунікації — процес передачі інформації і переконань. Встановлення зв’язків між інститутами політичної системи та координацію їх дії здійснює в структурі політичної системи інформаційно-комунікативна сфера (політичні комунікації). Політичні комунікації — поняття, що відображає процес взаємодії політичних суб’єктів на основі обміну інформацією і безпосереднього спілкування людей, а також засоби і способи духовної взаємодії. Абсолютизація ролі комунікації є в ряді теорій технологічного визначення — концепція інформаційного суспільства, комп’ютерної демократії (Девід Белл, Збігнєв Бжезинський), де комунікації розглядаються як соціокультурне джерело влади, суть людино-машинного діалогу і політичного розвитку. Політолог Карл Дойч подає політичну систему як специфічну комунікативну систему, розкриває не тільки самий процес формування і внесення до свідомості політичної інформації, але і показує соціальні результати введення нової інформації в політичну систему. Охоплює інформаційно-комунікативна сфера і канали передачі відомостей, інформації уряду (процедура слухання справ на відкритих засіданнях Кабінету Міністрів, комісій з розподілу, конфіденційні консолідації з зацікавленими організаціями, об’єднаннями та ін., а також засоби масової інформації). Наявність певного обсягу знань та інформації, особливо в сфері політичного життя, має величезне значення для оцінки громадянами дій та подій, що відбуваються в економіці та соціальній сфері. В сучасних умовах в Україні поведінка громадян в суспільстві визначає закони, розроблені в процесі нормотворчості. Звичайно процес нормотворчості включає ряд етапів: формування політики і вибір спільної мети, розробку рішень і конкретних правил для досягнення мети. Таку функцію виконують законодавчі, а також виконавчі і судові органи. Прийняттям законів не вичерпується державна політика. В процесі прийняття рішень важливу роль грає функція «застосування норм», яку виконують не тільки виконавчі органи і адміністративні структури, але нерідко й законодавчі, а також виконавчі і судові органи влади.
Засоби масової інформаціїСпецифічна і роль засобів масової інформації в політичній системі суспільства, тим більше, їх значення, авторитет і вага в політичному житті суспільства помітно зросли, особливо в сучасних умовах. Засоби масової інформації, що їх інколи буденно називають четвертою владою в суспільстві, забезпечують суб’єктам політики великі можливості для реалізації мети політики, служать певним соціальним силам, виступають могутнім фактором обґрунтування необхідних для політичних лідерів сил, базою, основою політичних відносин, пропаганди вироблених політичних і правових норм, правил і принципів, внесення в індивідуальну і масову суспільну свідомість не тільки суті пропагованих норм та правил, але й потрібного ставлення до суспільного договору з приводу політичної влади. Засоби масової інформації виступають одним із важелів здійснення політичної соціалізації особи: за допомогою різних методів і способів допомагають особі формувати свою політичну орієнтацію і погляди на явища навколишнього світу. Без особливої взаємодії громадян держави неможливо уявити нормальне підтримання функціонуючої системи. На найранішіх етапах надбання особою через засоби масової інформації політичної соціалізації людина навіть не усвідомлює, що їй дають сигнальний урок, з якого вона виносить знання про те, хто повинен мати право здійснювати функції влади та управління над нею.
Процес політичної соціалізації особи триває постійно, протягом життя людини. В демократичній політичній системі суспільства засоби масової інформації пропонують людині горизонтальний вибір політичних альтернатив, багаточисленних форм і типів політичної участі. Різні групи інтересів (політичні партії, громадські та релігійні конфесії та ін.), зрозуміло, якщо діють в межах консенсусу, що забезпечує державну і національну єдність, формують ті чи інші пріоритети і погляди людини в політиці, забезпечуючи умови для динамічного і експериментально-пошукового функціонування політичної культури суспільства.
Політика реалізується на міжнародній арені і у внутрішньому житті суспільства, опосередковано залежить від становища економічної, індивідуально-особистої, соціальної сфер. Соціальне середовище поділяється на економічне, культурне і суспільне. Складові частини політичної системи частіше виділялись доцільно тим чи іншим теоретичним уявленням про її суть. Габріель Алмонд підкреслював роль діючих осіб політичної системи, маючи на увазі важливість взаємодії різних видів і зразків політичної поведінки людей. Девід Істон бачив у політичній системі дії сукупності соціально-політичних спільностей та інститутів (індивідів, груп тиску, політичних партій, державних та громадських установ). Але незалежно від конкретного змісту цінностей та пріоритетів будь-якої політичної системи, всі вони передбачають наявність у структурі інституційних, нормативних, функціональних, комунікативних компонентів. Інституціональні компоненти — це сукупність політичних і неполітичних інститутів, формувань суспільства (державних, партійних, громадських). Максимальне навантаження в здійсненні влади і політики бере на себе, звичайно ж, держава. Особлива роль у політичному процесі належить політичним партіям, групам інтересів, які формують політичну інфраструктуру суспільства. Разом із тим на дієвість і становище політичної системи звичайно впливають і інститути, що діють переважно в неполітичній сфері. Особливо велика роль соціальних інститутів неполітичної сфери: засобів масової інформації, церкви та ін.
Типи політичних системВ сучасній науці про політику існують різні класифікації політичних систем, визначаються їх різні форми і типи в залежності від критерію поділу. Багато політологів і соціологів виділяють моделі правління, використовуючи два основних критерії: ступінь централізації влади і владних структур (поділ в залежності від числа учасників процесу прийняття рішень) і тип цінностей. Політичні системи поділяються на тоталітарні і ліберально-демократичні, тоталітарні та авторитарні і демократичні; конституційні та тоталітарні, традиційні та сучасні. В сучасному світі виділяється чотири основні типи політичних систем: англо-американська, континентально-європейська, доіндустріальна та частково індустріальна політична система, тоталітарна політична система.
Англо-американська політична система діє в Англії, США, Австралії, Канаді, характеризується гомогенністю культури: політичну мету і засоби її досягнення поділяють всі. Свобода особистості, масовий добробут та безпека більшості населення ставляться над усе. Глибоко диференційована в політичній системі структура політичних інститутів і ланок: кожна політична партія, соціальна спільність, прошарок мають конкретну мету і здійснюють свої функції. Для англо-американської політичної системи характерна висока стабільність, розподіл влади та ін.
Континентально-європейська політична система властива Німеччині, Італії, Франції, характеризується змішаною політичною культурою, співіснуванням нових та старих політичних культур. Франції, поруч з традицією представницької влади, властиві плебісцитарна традиція, схильність до популізму та ін., а також введення форм прямої демократії (в періоди Наполеона, де Голля). Характерна для континентально-європейського типу політичної системи і багатопартійність: політичні партії виступають з різною ідеологією і стійкими національними традиціями, що мають значний вплив у суспільстві. Багато елементів у структурі і змісті континентально-європейської політичної системи властиві і політичній системі сучасної України.
В багатьох доіндустріальних або частково індустріальних країнах Азії, Африки та Латинської Америки існують і функціонують різні політичні системи з властивою їм змішаною політичною культурою: суміш західних цінностей, етнічних традицій, релігійних. Суміш політичної культури в політичних системах доіндустріальних і, окремо, індустріальних країн дуже відрізняється від змішаної політичної культури політичних систем країн Західної Європи, поєднуючи найнесподіваніші протилежності. Тут же нечітко поділяються влади. Часто законодавчі функції використовують управлінські, владні структури і армія. Законодавчі органи втручаються в судові процеси та ін. Тут сильний і особистий авторитет, панування якоїсь однієї політичної партії, що узурпує владу. Широко використовується насилля. Обмежена участь населення в політичному житті країни.
Тип тоталітарних політичних систем властивий фашистській Італії, нацистській Німеччині, франкістській Іспанії, а також, до початку 90-х років XX ст., народно-демократичним країнам Східної і Центральної Європи (Албанія, Румунія, Болгарія, Польща та ін.). В тоталітарних суспільствах будуть відсутні незалежні соціальні спільності, верстви, що прагнуть різними засобами впливати на владні структури з метою задоволення їх вимог та інтересів — економічних, соціальних, культурних, етнічних, територіальних, галузевих, релігійних та ін. Політичні комунікації суворо контролюються центром. Характерна і надзвичайна централізація влади, і високий ступінь насилля. Проте багато політологів висловлюють думку, що побудована на абсолютному примусі і насиллі політична система немислима. В сучасному світі найбільш поширеними виділяються серед політичних систем демократичні, тоталітарні, авторитарні. За характером політичного режиму виділяють традиційні і модернізовані, консервативні політичні системи.
3. Формування політичної системи і державності України
Політична система в Україні — той необхідний механізм, за допомогою якого і здійснюється повновладдя та суверенітет народу. В реальній політичній практиці часто окремі політичні партії, політичні лідери присвоювали і присвоюють функції народного представництва, наслідок чого — відчуження політичної влади від тих, кому влада по праву повинна належати. Ось чому визнання інститутів, відносин і норм, завдяки яким забезпечується управління суспільством, відображає інтереси в політичній свідомості та політичній культурі, їх виражають і утверджують політичні партії та ін. Політична система суспільства — це система відносин і установ, що включають, по-перше, державу і владні інститути та структури; по-друге, соціально-класову структуру суспільства, тобто сукупність соціальних спільностей і верств — суб’єктів політичної діяльності; по-третє, політичні відносини всіх соціальних спільностей, класів, верств і груп — рухомої, динамічної структури політичної системи; по-четверте, виростаючу з політичних відносин політичну організацію суспільства, що охоплює всі стабільніші політичні установи суспільства, управлінську частину політичної системи. Влада може здійснюватися від імені народу, може бути владою для народу, але не може бути владою самого народу. I демократія реалізовувалася лише поки як «уряд, схвалений народом», але не як правління народу.
Особливості політичної системи сучасної УкраїниСпецифіка або системні якості лежать в основі різних типів політичних систем. Особливості системи політичних інститутів сучасної України визначаються в межах різних типів. По-перше, відносна стабільність (на поверхні) системи здатна легко трансформуватися в нестабільність через поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, в тому числі і всередині державного механізму, а також між різними регіонами. По-друге, система з відносно низьким темпом соціальних процесів і недостатньою сприйнятністю соціальних новин.
Самостійна політична система сучасної України молода, фактично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування. Історичні традиції державної суверенності України практично не пов’язані з процесом реалізації сучасних проблем суспільства. По-третє, політичній системі України властиві централізованість з деякими елементами регіоналізації та децентралізації. Система не здійснює повністю комплекс функцій, необхідних для забезпечення нормального функціонування сучасного цивілізованого суспільства. По-четверте, сучасна політична система України — перехід від неправового до правового типу політичної системи, в якій методи нормативного правового регулювання переважають над методами використання безпосередньо вольових актів органів політичної влади. Для більшості населення політична система легітимна. Політична система сучасної України діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації — політичної та соціальної. Причому надзвичайність обставин склалася в усіх сферах суспільства: а) в природному (фізичному та біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, що зберігає панування нерозумних моделей природокористування (в промисловості та сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат; б) у господарюванні прогресуючою виступає тенденція деградації найважливіших структур життєдіяльності соціуму; в) в сфері культури (зокрема, в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної культури відповідно до передових, прогресивних стандартів та потреб прискореного соціального розвитку, спостерігається дальша ерозія масової «практичної моралі», значна частина населення все ще перебуває під впливом «культурного шоку», пов’язаного зі швидкими змінами панівних офіційних міфів і відсутністю чіткої національної ідеї; г) не сформована система ефективних відносин України з іншими державами і міжнародним співтовариством.
Особливістю політичної системи сучасної України є перехід до впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних конфліктів, миролюбність і неагресивність, позбавлення власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів. Сучасна політична система ще поки не здатна забезпечити зростання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Політична система є світська, на відміну від атеїстичної або релігійної. I ще. Політична система України етатизована (одержавлена), з не досить високим інтелектуальним рівнем політики, з переважанням певних соціальних прошарків реформованої традиційної номенклатури, нової номенклатури — сил, що включаються в контроль над «каналами розподілу» і «нуворишів», здатних «стимулювати в необхідному для них напрямку діяльність політиків і бюрократичного апарату». Сучасну політичну систему України можна назвати перехідною від соціалістичної до капіталістичної або перехідною від казармового (недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, доповненого деякими рисами неокапіталізму, але не перехідною до демократичного соціалізму. В сучасній Україні існує і специфічний «змішаний» політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних чистих різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократичного. Передбачити напрям подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер еволюції залежить від величезної кількості факторів, і внутрішніх, і зовнішніх.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політологія: наука про політику» автора Горлач М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2 Політична влада і політична система“ на сторінці 13. Приємного читання.