Розділ 4. ГЕОПОЛІТИЧНІ І ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ БІЛОРУСІ ТА МОЛДОВИ

Росія зацікавлена у використанні військової і прикордонної інфраструктури Білорусі навіть за умови гіпотетичної зміни її зовнішньополітичної орієнтації. Втрата стратегічних військових об'єктів у Білорусі здатна завдати національній безпеці Росії збитків, що їх можна порівняти з тими, яких вона зазнала на початку 1990-х pp. у Латвії, коли змушена була ліквідувати РЛС в Скрунді вартістю близько 2 млрд дол. Без союзу з Мінськом РФ автоматично втратить стратегічно важливий форпост на західному напрямку, кордони НАТО наблизяться до Смоленська, Пскова і Санкт-Петербурга, а доля Калінінградського анклава стане ще більш невизначеною.

Важлива Білорусь для Росії також і економічно. І не лише тому, що товарообіг між двома країнами перевищив 20 млрд дол. (за цим показником Білорусь поступається лише Німеччині, Нідерландам, Італії, КНР і Україні), але й через те, що білоруський ВПК фактично складає єдине ціле з російським і є частиною машинобудівного комплексу, сформованого ще в СРСР. У співпраці зі 120 білоруськими виробничими підприємствами і конструкторськими бюро російський оборонний комплекс виробляє понад 1,6 тис. видів продукції спеціального призначення. Крім того, понад 8 тис. білоруських і російських підприємств пов'язані між собою взаємними поставками, а майже 70 % зовнішньоторговельних операцій Росії з країнами ЄС здійснюється через білоруський транспортний коридор (підприємства концерну "Бєлнафтохім" щорічно перекачують до Європи 85 млн т нафти, а PAT "Газпром" транспортує через Білорусь близько 30 % експортованого газу). Щоправда, значною є й залежність білоруської економіки від постачання російських енергоносіїв: зі споживаних щороку Білоруссю близько 21 млрд куб. м газу і 19 млн т нафти, лише 13-15 % становлять власні ресурси. Видобування нафти (близько 1,8 млн т) покриває потреби країни на

20 %.

Зовні може здатися, що Білорусь - єдиний надійний плацдарм Росії у Східній Європі, країна, у якій Москва має всеосяжний вплив на економіку і політику. Це лише почасти так. Перебуваючи при владі з 1994 p., О. Лукашенко жорстко контролює ситуацію у своїй країні. Коли ж відносини з Росією погіршуються, він віртуозно демонструє готовність до стратегічного переорієнтування. У минулому так бувало не раз, і завжди така гра приносила свої плоди. Вона посилювала позиції Мінська на переговорах із Москвою і давала можливість домагатися від росіян поступок: чергових фінансових дотацій і знижку в ціні на постачання енергоносіїв. Це у свою чергу дозволяло білоруському президентові розвивати економіку Білорусі і зміцнювати в країні свою особисту владу.

У результаті цього економічна ситуація в Білорусі багато років залишалася стабільною, що в очах багатьох мешканців країн пострадянського простору створювало особливу привабливість режимові. Платою за цю політику стали майже некапіталізована економіка, неконкурентоспроможна продукція, а також посилення економічної, енергетичної та політичної залежності Білорусі від Росії. Але в умовах, коли Москва демонструє готовність жорстко відстоювати свої позиції на пострадянському просторі, розглядаючи країни з колишнього СРСР як зону історичного впливу Росії, Мінськ не може не тривожити дедалі більша залежність від свого партнера по Союзній державі.

Щодо відносин Білорусі з іншими сусідніми державами, їх розвиток є неоднорідним. Взаємини з Україною, що регулюються Договором про дружбу, добросусідство та співробітництво від 17 липня 1995 р. та українсько-білоруським договором про державний кордон від 12 травня 1997 р., є доволі динамічними і харахтеризують невпинним зростанням товарообігу між державами. Взаємини Білорусі з іншими сусідніми державами - Литвою, Латвією та Польщею, залишаються доволі суперечливими, однак це не стосується їх економічної складової. Так, наприклад, товарообіг Білорусі з Литвою становить 700 млн дол. на рік, що свідчить про зацікавленість Литви в розширенні економічних зв'язків з Білоруссю, адже велика частка доходної частини її бюджету формується за рахунок транзиту вантажів. Білоруські вантажі, зокрема, становлять 20 % усіх вантажів, що їх перевозить Литовська залізниця і 25 % вантажів, що відправляються Білоруссю через Клайпедський морський порт у Литві.

Взаємини Білорусі й Латвії, попри те, що територія останньої є важливим транзитним коридором для транспортування білоруської продукції до Європи, розвиваються, з погляду офіційного Мінська, "не так динамічно через жорстку орієнтацію Латвії на Європейський Союз і майже цілковите виконання нею його вимог". Білорусько-польські відносини до 2010 р. були досить напруженими і супроводжувались взаємними висилками дипломатів, критикою режиму О. Лукашенка польською стороною, утисками в Білорусі Союзу поляків Білорусі тощо. Незважаючи на це, товарообіг між двома державами постійно зростає.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що білоруська влада виявилась здатною оптимально використовувати переваги геополітичного становища своєї країни і робити несподівано сильні ходи в пошуках союзників, а також опиратися зовнішньому тиску. Президент Білорусі досить уміло використовує суперечності між впливовими на міжнародній арені державами (такими як США, КНР, Росія тощо), здобуваючи для своєї держави політичні та економічні дивіденди. Показовою в цьому сенсі є нормалізація співпраці Білорусі з ЄС та МВФ у 2008-2010 рр., що збіглося з припиненням постачання російських енергоносіїв до Білорусі за пільговими цінами. У результаті поновлення відносин з Брюсселем Білорусь отримала запрошення до участі у виконанні програми ЄС "Східне партнерство", а співпраця з МВФ дозволила отримати кредити на суму 1,5 млрд дол.

Однак спостерігаючи за неадекватною реакцією чинної білоруської влади на протести опозиції щодо результатів президентських виборів 19 грудня 2010 р., більшість аналітиків схильна вважати, що репресивні заходи О. Лукашенка стосовно опозиції означають повернення Білорусі на російські геополітичні рейки після нетривалого потепління відносин із Заходом.

Географічне розташування, національний склад населення та історичне минуле Республіки Молдова

Молдова - країна, розташована у Південно-Східній Європі. На півночі, півдні і сході межує з Україною, на заході - з Румунією. Молдова, більша частина якої розташована між річками Дністер і Прут, має родючі ґрунти, придатні для сільського господарства і виноградарства. У Молдові, де проживають здебільшого православні народи, між мешканцями обох берегів Дністра немає ні етнічних, ні релігійних протиріч. У складі населення країни, що становить понад 4,5 млн осіб, переважають молдовани (65 %), а найчисельнішими національними меншинами є українська (14 %), російська (13 %) і гагаузька (3,5 %).

Сучасна Молдова охоплює більшу частину території, що має історичну назву Бессарабія, та землі на лівому березі Дністра, на яких у 1924 р. було утворено Автономну Молдавську Соціалістичну Радянську Республіку (АМСРР) у складі УРСР. Загалом територія сучасної Молдови становить менше половини її історичної території. Упродовж багатьох століть Молдова потерпала він численних війн, головною причиною яких було її важливе розташування - на історичному шляху між Європою та Азією. Римляни, гуни, татари, турки, угорці, німці та ін. народи проходили через цю землю, як через "ворота" між Карпатами і Чорним морем.

Починаючи з X ст., землі історичної Молдови перебували під впливом Київської Русі, на межі XII-XIII ст. входили до складу Галицько-Волинського князівства, після столітнього панування татар (середина XIII - перша половина XIV ст.) молдовські землі захопили угорці, але в 1359 р. в результаті повстання на чолі з Богданом було створено самостійне Молдавське князівство, що об'єднувало східну частину сучасної Румунії - Мунтенію та історико-географічні землі - Бессарабію і Буковину. Державу очолював господар, що правив за допомогою ради феодалів (бояр). На думку дослідників, тоді ж, у XIV ст., сформувалась молдавська народність, оскільки перша згадка про молдаван, як етнічну групу, датується 1391 р. Найбільшого розквіту середньовічне Молдавське князівство досягло за правління Стефана III (1457-1504).

Від початку XVI ст. Молдавське князівство опинилося під протекторатом Туреччини. У 1711 р. під час Прутського походу московського царя Петра І проти Туреччини Молдова попросила Росію взяти її під свій протекторат, однак невдалий похід Петра І не дав змоги здійснити цей задум. У результаті - Оттоманська Порта посилила свій протекторат над Молдовою.

У 1774 р. унаслідок Кючук-Кайнарджійського мирного договору між Росією і Туреччиною Росія отримала право виступати на захист населення Молдавії і Валахії. За Ясським мирним договором Росії і Туреччини 1791 р. кордони Росії впритул наблизились до території Молдови. У 1812 p., згідно з Бухарестським мирним договором між Росією й Туреччиною, Бессарабію було включено до складу Росії.

Після падіння монархії в Росії в лютому 1917 р. національний рух у Молдові очолила Молдавська національна партія. На скликаному за її ініціативою Військово-молдавському з'їзді у жовтні 1917 р. було утворено Сфатул церій (Крайову раду), що увійшла в тісні контакти з лідерами Української Центральної Ради, Румчеро-ду та командуванням Румунського фронту (а через нього - з державами Антанти). 2 грудня 1917 р. Сфатул церій оголосила Бессарабію Молдавською Народною Республікою (МНР) та утворила виконавчий орган - Раду Генеральних Директорів.

Від самого початку свого існування територія МНР стала об'єктом військового протиборства Фронтвідділу Румчероду, підтриманого радянсько-більшовицькою Росією, та румунських військ. Скориставшись німецько-австрійською окупацією України, Північної Бессарабії та лівобережної Молдови, Сфатул церій, за сприяння країн Антанти, 9 квітня 1918 р. ухвалила рішення про "умовне", а в грудні 1918 р. - про "безумовне" приєднання Бессарабії разом з Північною Буковиною (населеною здебільшого українцями) і Трансильванією (де переважали угорці) до складу Румунії. Лівобережна Молдова в кінці 1918 - 1919 pp. почергово перебувала під управлінням Української Директорії, військ Антанти, денікінців, Червоної Армії. У лютому 1920 р . тут остаточно встановилася радянська влада. Спочатку ця територія входила до складу Одеської і Подільської губерній, а 12 жовтня 1924 р. на ній було утворено АМСРР у складі Української PCP (столицею було м. Балта, потім - Тирасполь).

29 червня 1940 p., за умовами таємних додатків до радянсько-німецького договору від 23 серпня 1939 p., Бессарабія була анексована СРСР. Аккерманський, Ізмаїльський та Хотинський повіти Бессарабії, населені переважно українцями, увійшли до складу Української PCP, решта - до складу створеної на базі АМРСР Молдавської PCP.

Під час Другої світової війни територія Молдавської PCP перебувала в зоні окупації румунських військ, а в 1944 р. знову повернулася до складу СРСР. Під впливом політики перебудови в СРСР у Молдові в другій половині 1980-х pp. розпочалося національно-державне відродження. Наприкінці 1980-х років політична ситуація в Модавській PCP стала вкрай напруженою. Першим кроком до дестабілізації ситуації в Молдові послужило створення в липні 1988 р. Народного фронту Молдови, що фактично став виразником антирадянських ідей та прорумунських настроїв. Саме під впливом цих настроїв Верховна Рада Молдавської PCP у червні 1990 р. прийняла постанову про засудження і скасування дії "пакту Молотова-Ріббентопа", зокрема, його таємної статті, що передбачала передачу Радянському Союзу території між Дністром і Прутом (тобто Бессарабії), окупованої Румунією в 1918 р. Унаслідок цієї передачі, як відомо, у серпні 1940 р. була утворена Молдавська PCP. Таким чином, рішення депутатів означало, що вони скасовують акт передачі Радянському Союзу, тобто де-юре повертають її до складу Румунії і тим самим ліквідують Молдавську PCP. Отже, законодавці Молдови своїми руками ліквідували власну державу. Перетворитись на румунську провінцію Молдавській PCP завадило існування СРСР.

"Великого об'єднання" № 2 (перше датується 1918 p.) у "Великій Румунії" не сталося, зате сталося інше. У серпні та вересні 1990 р. були утворені, відповідно, Гагаузія і Придністровська Молдавська республіка (ПМР), що виникли як протест проти намірів об'єднання Молдови з Румунією. 27 серпня 1991 р. Молдова проголосила незалежність, яку того самого дня визнала Румунія. Проте існування ПМР і Гагаузи утримало політичне керівництво Молдови від спроб об'єднання з Румунією.