Розділ «8. Технології навчання»

Однією з передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є реалізація ідей Болонського процесу. Його учасниками є 48 країн (2010). Болонський процес спрямований на зближення і гармонізацію освітніх систем країн Європи з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти, на підвищення конкурентоспроможності і привабливості європейської вищої освіти, сприяння мобільності студентів, полегшення їх працевлаштування, забезпечення високої якості навчання. Однією з умов приєднання до нього є впровадження кредитно-трансферної (кредитно-модульної) системи організації навчального процесу (КТСОНП).

Кредитно-трансферна система організації навчального процесу (КТСОНП) - модель організації навчального процесу, яка грунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).

Важливими завданнями підготовки фахівців в умовах кредитно-трансферної технології навчання є забезпечення якісної ступеневої освіти, її особистісної орієнтації, створення умов для оновлення змісту і форм організації навчально-виховного процесу, запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій, формування системного педагогічного мислення, професійної самосвідомості.

Теоретичні основи КТСОНП

Самостійна та індивідуальна робота і самоосвітня діяльність студентів в умовах КТСОНП

Робота у вищій школі на сучасному етапі реалізації ідей Болонської угоди спрямована переважно на інтенсивну інформатизацію, мобілізацію потенціалу системи самоорганізації навчання, які забезпечують формування в майбутніх фахівців цілісного досвіду педагогічної діяльності, самореалізацію професійних якостей. Це вимагає перегляду традиційних уявлень про розвиток особистості педагога, реалізації випереджувальних технологій його професійної підготовки. Усвідомлення суті та закономірностей самостійної пізнавальної діяльності, оволодіння високим рівнем її організації - один із шляхів удосконалення педагогічного процесу у вищій школі.

Для розуміння співвідношення між самостійною, індивідуальною роботою та самоосвітою студентів необхідно враховувати основні підходи до визначення цих понять у педагогічній науці. Самостійну роботу характеризують як форму організації навчальної роботи; вид навчання; метод навчання (Ю. Бабанський). Результати аналізу психолого-педагогічної літератури свідчать про невпорядкованість, розбіжності та багатогранність підходів до визначення сутності й структури самостійної пізнавальної діяльності. Незважаючи на відмінності в деяких аспектах, вони мають спільну ознаку: тлумачать самостійну роботу як специфічний вид діяльності студентів або засіб досягнення навчальних цілей.

В умовах кредитно-трансферної системи організації навчання у вищій педагогічній школі проблема формування досвіду самостійної діяльності студентів залишається малодослідженою. Ознайомлення з висновками теоретичних напрацювань учених, практичним досвідом підготовки студентів, з досвідом роботи вчителів дало змогу виявити основну суперечність: між об'єктивним зростанням потреби у вихованні "активного вчителя", здатного самостійно аналізувати, оцінювати і регулювати власну діяльність, усвідомлювати перспективи саморозвитку, і недостатнім рівнем сформованості рефлексивних механізмів у випускників педагогічних ВНЗ, слабким розумінням сутнісних вимірів власної діяльності і суб'єктивних станів, тобто відсутністю психологічної і теоретичної готовності до самостійної пізнавальної діяльності.

Підготовку майбутніх фахівців слід спрямовувати на формування здатності до самостійної діяльності на всіх етапах процесу навчання: цільовому; процесуальному; результативному; під час аудиторних занять (індивідуальних, групових і фронтальних); в позааудиторний час, коли студент здійснює науково-дослідну роботу, готується до семінарських та лабораторних занять" працює над контрольними та курсовими роботами, з різними джерелами інформації.

Під самостійною роботою в широкому значенні розуміють будь-яку діяльність особистості зі здійснення поставлених перед нею цілей без безпосередньої участі керівника. У цьому визначенні наголошено на діяльній стороні особистості, спрямованої на досягнення цілей самостійно. Будь-який вид занять, що створює умови для зародження самостійної думки, пізнавальної активності студента, пов'язаний із самостійною роботою. Тому її характеризують як сукупність самостійних діяльностей в умовах аудиторії або поза її межами, в контакті з викладачем чи за його відсутності. Однак часто самостійну роботу студентів трактують як навчальну діяльність, здійснювану за межами аудиторії в час, вільний від обов'язкових навчальних занять, без участі викладача.

Самостійна робота - діяльність студентів, яка полягає в самостійному визначенні мети, завдань, засобів їх досягнення на основі пізнавальних потреб та інтересів; виборі власного пізнавального шляху, спрямованого на створення творчого освітнього продукту; аналізі результату.

Під час організації навчальної самостійної роботи викладач ставить перед студентами цілі, пов'язані з необхідністю засвоєння навчального матеріалу, і пропонує їм самостійно, тобто без безпосередньої його участі, досягнути цих цілей. Залежно від задуму він визначає час здійснення самостійної роботи в процесі навчальних занять, узгоджує її з іншими видами навчальної діяльності, пропонує конкретні завдання, проводить інструктаж щодо їх виконання, з'ясовує повноту, глибину та обсяг обов'язкового виконання завдань, здійснює допоміжні заходи (консультації, спостереження, співбесіди та ін.) з опосередкованого управління діяльністю студентів і діагностики якості самостійної роботи.

Індивідуальна робота - форма організації навчального процесу, яка забезпечує реалізацію творчих можливостей студента через індивідуально спрямований розвиток здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність.

Індивідуальні заняття проводяться під керівництвом викладача у встановленому порядку (регламентований час, розклад) з урахуванням потреб і можливостей студента. Завдання викладача під час таких занять полягає не лише в перевірці та оцінюванні вивченого студентом, а й коригуванні його дій, допомозі організувати процес самостійного оволодіння знаннями. Індивідуальні заняття здійснюються в процесі консультацій із навчальних питань, творчих контактів, під час ліквідації академза-боргованості, виконання індивідуальних завдань тощо.

Ефективність індивідуальної роботи залежить від стану суб'єктів цього процесу, їхньої мотивації, педагогічної майстерності викладача, рівня використання інформаційних технологій тощо. Лише за високих показників можливий перехід навчання в новий стан, який характеризується як діяльність самонавчання студента (викладача). Правильно організована індивідуальна робота формує в студентів свідомі самостійні навчальні дії, вони відчувають себе вільними від зовнішніх обставин, обирають зручний темп роботи і спосіб виконання завдання, активно використовують для досягнення цілей усі засоби, розуміючи, що тільки від власних дій залежить результат.

Самоосвіта - специфічний вид діяльності, яку особистість здійснює добровільно з метою задоволення пізнавальних потреб чи покращення своїх особистісних якостей або здібностей.

У цьому трактуванні самоосвіти теж наголошено на її діяльній стороні, однак ця діяльність здійснюється відповідно до задумів самої особистості. Це означає, що цілі самоосвіти, засоби їх досягнення людина обирає сама чи сприймає як власні. Відмінність між самоосвітою і самостійною роботою полягає в тому, що самоосвітня діяльність відбувається під керівництвом викладача і без його участі під час виконання самостійної роботи.

Самостійна, індивідуальна роботи та самоосвіта особистості є складними видами її діяльності, які можуть бути пов'язані між собою, збігатися на певних етапах розвитку або загалом. Самостійна та індивідуальна роботи за умови позитивного ставлення і повного розуміння студентами їхніх цілей можуть стати самоосвітньою діяльністю. Щойно мета самостійної роботи перестає бути метою студента, відбувається зворотний перехід від самоосвіти до самостійної та індивідуальної роботи. Шляхом таких взаємопереходів можна підвищити рівень готовності особистості до самоосвіти, особливо тоді, коли домінують вектори руху від самостійної роботи до самоосвіти. Для того щоб забезпечити трансформацію самостійної роботи в самоосвітню діяльність, необхідно сформувати у студентів позитивне ставлення до професійно значущих цілей, високий рівень знань, умінь самостійно працювати з джерелами інформації, організаційно-управлінські уміння й навички.

Незважаючи на різні підходи до визначення сутності самостійної, індивідуальної робіт і самоосвіти, їхні структури містять однакові компоненти: суб'єкт, об'єкт, мету, зміст, засоби, результат. Отже, продуктивність цих видів діяльності залежить від сформованості їхніх структурних компонентів: мотиваційно-ціннісної сфери (ставлення до них, усвідомлення їхньої значущості); розробленості змісту самостійної, індивідуальної роботи та самоосвітньої діяльності на кожному з етапів їх здійснення; операційного компонента (використання методів і прийомів самостійної роботи під час аудиторних і позааудиторних занять); результативного (сформованість якостей самостійності, самоорганізації, самоконтролю, саморегуляції). Ці компоненти можуть бути і критеріями визначення рівнів сформованості готовності до самостійної і самоосвітньої діяльності.

Однак, попри вагому частку в навчальному навантаженні самостійної, індивідуальної робіт та самоосвітньої діяльності, їх організації не приділяється належної уваги. На думку деяких викладачів і методистів, немає потреби у застосуванні спеціальних методів і прийомів підвищення навчальної активності студентів, оскільки сам зміст і організація занять відповідають цьому завданню. Викладачі часто перебільшують значення педагогічної майстерності, логіки викладу змісту дисципліни і недооцінюють процеси його внутрішнього сприйняття. Часто кількість і обсяг завдань на самостійну роботу і кількість контрольних заходів визначає викладач за принципом "чим більше, тим краще"; необгрунтовано оцінюючи складність завдань і час, необхідний для виконання. Деякі завдання для самостійної роботи мають репродуктивно-пасивний характер, сформульовані у вигляді фрази "законспектувати...", "прочитати...", "повторити матеріал з теми...", "виписати формулювання термінів..." тощо. Для розвитку самостійності та навчальної активності доцільно використовувати завдання типу "дослідити...", "систематизувати...", "узагальнити...", "обґрунтувати..." тощо. Не завжди узгоджені в часі терміни представлення результатів виконання завдань з різних дисциплін, що призводить до нерівномірності розподілу самостійної роботи студентів у семестрі і навчальному році. Це призводить до формального виконання самостійної роботи, списування, зниження пізнавальної активності студентів тощо.