Розділ «ПІСЛЯМОВА»

Обери собі життя, щоб жить. Біблія

Терплячий читач, дійшовши до заключного розділу, може зауважити: «Все про минуле та про минуле. Невже в бесідах з тибетським українознавцем жодного разу не поставало питання про майбуття України?» Звичайно, що поставало.

— Добре! — намагався я не раз перебити розповідь Гуру. — «Біблійне минуле» народу Тувал ви окреслили, а яке ж його «біблійне майбуття»?

— «Біблійного майбуття» немає. Така вже особливість Святого Письма, — була відповідь. — Часовий обрій біблійних пророцтв обмежений початком XXI століття, точніше — 2003 роком. Живемо в самісінькому «кінці часів», до якого віднесені, з яким пов'язані основні події новітньої історії (головні з них — крах світового комунізму й «відновлення храму», тобто повернення Східної Європи до святинь християнства).

— А далі?

— А далі будуть нове Небо й нова Земля, що постануть за Судним днем. І, певна річ, великий народ Тувал займе гідне місце в майбутньому світі. Хоча це й не просте завдання. Для його розв'язання потрібно, в першу чергу, чітко сформулювати національну (не націоналістичну!) ідею і діяти. Знаєте, яка, на мій погляд, найнагальніша проблема стоїть перед вами — українцями? Визначитися! Знайти, нарешті, власний вектор руху!

Тепер ці слова Гуру я згадую досить часто. Адже Самден мав рацію, не можна залишатися народом з розпливчастими цілями, розірваним менталітетом, невиразним уявленням про своє призначення.

Щоб зайняти гідне місце на авансцені світу, бути головою, а не хвостом у людському поступі, українцям потрібно визначитись в історичному плані. Світ повинен знати — ми Богом позначений народ, і не тільки предки наші, а й ми, Русь-Україна. Ми — нащадки далеких аріїв.

Дуже вдалий образ України містить у собі пісня Івана Мазепи про чайку, що «вивела чаєняток при битій дорозі». Так, земля України — це бита дорога людства. Майже уся Євразія ходила цим шляхом, і багато було хижаків, які намагалися «зварити у каші» наших пращурів, як отих пісенних чаєняток. І варили… Але, зрештою, вистояв наш народ. Тому не тільки велику руїну, а й велику нашу історію, нашу славу повинен бачити кожний чесний хроніст минулого.

Вкрай важливо чітко сформулювати свої державницькі пріоритети. Рішуче взяти курс на побудову самостійної, незалежної держави. Цей політичний лозунг потрібно викарбувати на скрижалях, у свідомості кожного, хто живе на землі України.

Українцям потрібно визначитись у своєму соціально-економічному розвитку. Доки можна сидіти між двома стільцями і безперестанку перетягувати канат? Не можна одночасно йти до Європи і мріяти про Союз, не можна проводити «напівприватизацію», як не можна бути «напіввагітною». А якщо йдемо до Європи, то де ви там побачите радянську владу і колгоспні, по суті, форми ведення господарства?

Нарешті Україні потрібно визначитися в новій світовій ситуації, коли відбувається перехід людства до нової — постіндустріальної — цивілізації. Виникають нові «баланси сил» між народами і расами.

Якщо вузловою проблемою XX століття було протистояння тоталітарного Сходу й вільного, ринкового Заходу, то проблемою проблем XXI століття буде протистояння мусульманського фундаменталізму і християнсько-демократичного світу. В Біблії про це прямо не йдеться (є лише натяки), а от у манускриптах, що зберігаються в тибетських монастирях, такі віщування є. І справа не в антагонізмі християнства й мусульманства. За своєю суттю ці релігії не антагоністичні, а, навпаки, споріднені, мають спільних святих. Майбутнє царство справедливості, за вченням Магомета, має ґрунтуватися на союзі Ісуса й Махді. Хто такий Махді? Це прямий нащадок Магомета, котрий багато віків перебуває в «утаєнні» і з явиться на Землю разом з Ісусом Христом. Так от, фундаменталізм, як і будь-який екстремізм, справа зовсім не Божа, а, так би мовити, суто людська, минуща. І тут можуть бути ускладнення для України.

Придивіться до козака Мамая на знаменитій народній картинці. Він символізує український народ. Сидить «самодостатній» козак (все в нього є — і кінь, і обладунки, і сало, й «до сала», й чудові шаровари), і сидить він на своїй землі, під рідним небом. Але вгорі цієї картинки ви побачите зображення Сонця й Місяця, бога Дня й бога Ночі. Що то означає? Десь я вичитав, що то характеризує українців, мовляв, як присмеркову націю. Та ж ні! Цей символ — стик двох світів — великої і важкої місії нашого народу, що розпочалася за доби запорожців. Така місія триватиме і в складному, суперечливому XXI столітті. Чи не найважливішим у ньому буде чинник протистояння Росії й мусульманського світу? Адже очевидно, що в арабському світі зріє, набрякає, темнішає величезна хмара фундаменталізму, мусульманського екстремізму.

Погляньте на карту. Величезна територія Росії, як на фундаменті, лежить на мусульманському світі, Пакистан, Афганістан, Іран, Азербайджан, Дагестан, Чечня, Інгушетія, Туреччина, Ірак, мусульмани Балканського півострова — ось «підчерев'я» Росії. А Україна між ними. Ви розумієте? Знову контактна зона двох величезних світів.

Куди ж податися? А туди, куди подалися Фінляндія і Польща у 1918 році, куди подаються нині Литва, Латвія, Естонія — до Європи. Це справжній дім для України, як і для Фінляндії, котра, подавшись до нього, зберегла чудові відносини з Росією. Не можна Україні залишитися самотньою у майбутньому, надто складному й суворому, світі. Добра з'явилася пісня «Вставай, Україно, вставай':.. іди до сім'ї європейських народів, у їхній економічний і політичний простір, приєднуйся до їхніх союзів і угод…

«Обери собі життя, щоб жить» [Єз. VII. 59], — говориться у Книзі Книг людства. Це важливо усвідомити кожній окремій людині і народові в цілому. Не дай Боже нам зупинитись на рівні волання і спогадів про героїчне минуле.