Розділ «Летунський відділ Галицької Армії»

У жовтні 1918 р. Німеччина та Австро-Угорщина, зазнавши поразки у Першій світовій війні, мусили вдатися до мирних переговорів. В обох країнах почалися революції, наслідком яких стало повалення монархічного ладу. Австро-Угорщина розпалалася на кілька національних держав, однією з яких була незалежна Польща. За обопільним рішенням представників Антанти та переважної більшості австрійських і польських політиків, до складу Польщі мала увійти Східна Галичина, заселена майже суто українцями. У відповідь на таку постанову у Аьвові було зорганізовано українську Національну раду, а слідом за нею — військовий комітет, який у разі потреби мав би збройним шляхом розв’язати питання політичної приналежності етнічно української території. Мирні політичні переговори про долю Східної Галичини не мали результату, тож у ніч на 1 листопада 1918 р. у Аьвові українці місцевої австро-угорської залоги підняли збройне повстання. Проти них одразу виступили члени місцевої Польської організації військової та поляки — мешканці міста. Почалися вуличні бої, у яких невдовзі взяли участь поляки-добровольці з інших територій Польщі. У своїй боротьбі з поляками галичани сподівалися на допомогу уряду П. П. Скоропадського, але гетьман, щодалі більше втрачаючи владу, вже мало чим міг зарадити.

У результаті виснажливих тритижневих боїв на вулицях Аьвова українським військам під тиском переважаючих сил ворога довелося відступити з міста. Однак українські частини розпочали облогу, а військовий секретаріат новоствореної Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) вдався до організації Галицької армії.

Однією з важливих складових армії ЗУНР мала стати авіація, яка в останній рік Першої світової війни у всіх арміях світу досягнула великого розвитку. На території Східної Галичини до 1 листопада 1918 р. розташовувалися дві авіаційні частини австро-угорської армії: 17-а запасна авіаційна рота на аеродромі біля с. Гуречко під Перемишлем та 4-й авіаційний парк у Львові. Коли почалася збройна боротьба у Львові, особовий склад цих частин, який об’єднував переважно австрійських або польських фахівців, вороже поставився до українських військ. Так, саме на базі 4-го авіаційного парку вже 4 листопада 1918 р. почалося формування перших польських авіаційних частин.

Старшини Летунського відділу з дружинами.

Зліва направо: сотник Петро Франко, поручик Василь Костів, четарь Микола Сєріков, хорунжий Михайло Іванов, дружина сотника І. Шостакова, дружина сотника Н. Залозного, сотник Никандр Залозний, сотник Джамбулат Кануков, сотник Іван Шестаков.

Фото з часопису «Літопис Червоної Калини»

Нещодавно виявлені у львівських архівах документи та спогади поляків-авіаторів дають можливість у подробицях відтворити події, які відбувалися у небі над Львовом протягом листопада 1918 р. Як твердили польські мемуаристи, серед льотчиків 4-го авіайційного парку не було поляків, але більшість механіків, солдатів-охоронців і працівників інших допоміжних служб належали до цієї нації. 31 жовтня 1918 р. командир 4-го авіаційного парку офіцер-чех Малат зібрав усіх військовослужбовців і повідомив про те, що Австро-Угорщина припинила своє існування, й на її місці постали нові національні країни. Льотчики-австрійці та представники інших національностей з 4-го авіапарку наказали своїм механікам готувати літаки до вильоту — протягом наступних днів вони збиралися відлетіти на батьківщину. Однак механіки-поляки, зібравшись увечері в казармах, вирішили перешкодити цьому й на ранок наступного дня розбірали мотори майже в усіх літаках. Один з авіаторів (за словами мемуариста, українець) намагався погрожувати механікам пістолетом, але його було негайно роззброєно. Так само сталося й з іншими офіцерами-неполяками.

Тим часом у Львові спалахнули вуличні бої між українцями та представниками польської нації. За таких умов поляки, що служили в 4-му авіаційному парку, зорганізували його охорону й повідомили про своє становище штаб Польської організації військової. До авіапарку почала зголошуватись польська молодь з Левандівки (передмістя Львова, де розташовувався авіапарк), з якої одразу було організовано загони охорони.

2 листопада на Левандівку прибули польські офіцери: льотчик Стефан Бастир та льотчик-дозорець Владислав Торунь, призначені командирами 4-го авіапарку. Але, зважаючи на те, що загрози авіапарку з-боку українців у ту мить не було, Бастир і Торунь поклали на вантажівку 40 рушниць, 4 ящики набоїв та знятий з літака кулемет і відправились штурмувати залізничний вокзал92.

4 листопада 1918 р. поручик Стефан Бастир повернувся на Левандівку та віддав наказ механікам негайно збирати наявні літаки. У той же час українське командування, дізнавшись про захоплення авіапарку поляками, кинуло проти них кілька загонів добровольців. Протягом дня 5 листопада навколо авіаційного парку точилися запеклі бої, проте наступ українських підрозділів було відбито. Під кулями механіки спромоглися зібрати літак марки «Ефак» № 52–52, призначений для С. Бастира. Доки тривала ця робота, під керівництво польського офіцера прибули ще два пілоти-поляки: Євген Роланд і Стефан Стец. Останній вважався австро-угорським асом, на його рахунку було 8 збитих італійських апаратів.

Літак Бастира було дороблено лише 6 чи 7 листопада 1918 р. (як свідчив у своїх спогадах старший механік авіапарку Леопольд Кітхофер), а інші потребували для збирання ще більше часу. Цілком несподівано польський авіаційний підрозділ поповнився німецьким «Фокером» Д-7. Ця машина, пілотована німцями, здійснювала перельот за маршрутом Київ-Відень й мала на борту важливу дипломатичну пошту. Не знаючи про останні події у Львові, німецькі пілоти здійснили посадку для дозаправки на території авіапарку, але потрапили в полон до поляків. «Фокер» Д-7 одразу було передано у розпорядження Стефана Стеца. Наступного дня на Левандівці з’явився ще один німецький літак із Києва, проте пілот, побачивши озброєних людей, устиг злетіти. Приблизно 10 листопада пілоту Євгену Роланду також було передано літак — щойно зібраний «Бранденбург» № 27–47.

Старшини польського авіаційного відділу у Львові — учасники боротьби з Галицькою армією, 1919 р. Фото з фондів ЦДІА ум. Львові

Перший в історії польської авіації польот стався 6 (можливо, 7) листопада 1918 р. «Ефак» № 52–52, пілотований Стефаном Бастиром (льотчиком-дозорцем був Януш де Беаурін), зробив кілька кіл над Львовом. Потім пілота було викликано до штабу польських оборонців Львова, де він отримав наказ негайно відлетіти до Кракова, аби просити військової допомоги. Наступні події у небі Львові докладно описані у приватних записках Стефана Бастира, які вдалося виявити у львівських архівах (пер. з польс. Я. Т.):

«<початок тексту втрачено> кулемет не дали, але ген. Розвадовський наказав 8/ХІ вилетіти з Беау (тобто Беауріном. — Прим. Я. Т.). 12–50 <вилетіли> з Кракова й о 4-05 були ми у Львові. Покликали до роботи пару механіків, які працювали в парку. Стец із Роландом глузують, що ми нічого не зробили. Відповідаємо, що війська на апараті не могли з собою забрати, і тільки ген. Розвадовський віддав наказ виступати в моїй присутності і Беауріна. 8-го командування наказало перевезти посла проф. Стронського до Кракова. Вилетів з ним Стец, над Перемишлем отримав пробоїну в бензобак і під Ланцутом сів через брак бензину. їде потягом до Кракова. 11/ XI або 12/ХІ прилетіло 3 ап.<арати> з Кракова. З ними Стец з пор. Шмідтом спостерігачем, ппор. Богуш з полковником Сікорським (який очолив оборону Львова. — Прим. Я. Т.), підхорунжий з пор. Кубалою. Привозять кулемети. Стец оповідає про переговори Стронського.

Надходить наказ бомбардувати Старе Село, але кілька днів не можна виконати його через негоду. 18/ХІ польот з наказами до Перемишля, зголошуюсь до ген. Бійака. Отримую відомості, що 19/ХІ пполк. Токаржевський вирушає до Львова з допомогою. Сам пполк. Токаржевський розробляє план виїзду і віддає накази військам. Разом із залізним підрозділом, кавалерією, піхотою та артилерією — близько 1200 людей.

Молоді поляки, які наприкінці 1918 р. вступили добровольцями до польського авіаційного відділу у Львові, літо 1919 р.

Фото з фондів ЦДіА у м. Львові

21/ХІ або 22 звільнення Львова. Отримуємо наказ бомбардувати Високий Замок і Цитадель. Розвідка позицій артилерії і піхоти на Цитаделі, Замку і горі Яцка. Зв’язок між авіацією та піхотою за допомогою світлових ракет не вдався. Пор. Торунь і Бастир скинули 3 бомби на Цитадель і частину бастіону. Спостерігачі Кубала і Шмідт із пілотами Стецем і Роландом не хотіли бомбити, остерігаючись, що бомби впадуть на місто. Того самого дня вилітаю ще 4 рази з пор. Торунем, скидаючи бомби на Старе Село та руський панцирний потяг (українські війська Бастир називав «руськими» та «русинами». — Прим. Я. Т.). Допомагаємо операції нашого панцирного потягу розвідками, під час яких пор. Торунь стріляє з кулемета. У той же день пор. Стец і Кубала двічі вилітають з бомбами на Старе Село. Русини відступають. Стец летить до Кракова, з Кракова до Варшави і потім через Краков вертає до Львова. Був у Пілсудського. Тоді саме запрацювали наші верстати і склади. Рубчинський очолює верстати, П. Вейде — склади. П. Вейде обладнує верстати, і вони швидко починають працювати. Тігер, поручик маринарки, австрійський льотчик, організовує загін оборони аеродрому та канцелярію, запроваджує військовий порядок і дисципліну, займається упорядкуванням парку й кухні, створює пожежну частину та налагоджує її діяльність, набирає багато людей. З радістю спостерігаємо результати праці. Робітники допомагають один одному. Верстати працюють щоразу краще. Попри те, що немає офіцерів-техніків, авіаторів та інших фахівців, зосталось лише кілька робітників, які раніше працювали в авіації, однак достатньо жертовності в роботі і щирого бажання. Незважаючи на перешкоди, все вдається. Тігер, Торунь, Вейде, Кубала, Рубчинський зайняті від 7 ранку до пізнього вечора. Стец літає до Варшави з Торунем. Роланд хворий. Так триває до 2/ХІІ»93.

Щоправда, С. Бастир не розповів про подію, яка спричинила «хворобу» льотчика Роланда. У спогадах учасників листопадових боїв у Львові докладно описується випадок, який стався 13 листопада 1918 р., коли для бомбардування та розвідки вилетіли пілот Роланд і льотчик-дозорець Беаурін. Під час виконання бойового завдання їх машину було посічено кулями та підбито українськими вояками, які влучно стріляли з землі. Літак був настільки пошкоджений, що не зміг досягти летовища, впав прямо на Левандівці й ущент розбився. Екіпаж вижив, але льотчик Роланд дістав важку контузію, Беаурін теж був контужений і мав два поранення в руку. Рани останнього не загоювалися, і його невдовзі було евакуйовано до Кракова.