Розділ «Летунський відділ Галицької Армії»

6 червня 1919 р. почалася Чортківська офензива — контрнаступ Галицької армії проти поляків. Активну участь у ньому взяв і Летунський відділ, який був передислокований до містечка Теребовля. Механіки відділу спромоглися зібрати кілька нових літаків, відтак у 1-й сотні було тепер 5 боєздатних апаратів, у 2-й — 4. Під час Чортківської офензиви авіація Галицької армії здійснювала переважно розвідувальну роботу. Як свідчив у своїх спогадах сотник І. Фостаківський, здійснюючи тоді польот над Зборовом, пілот «Євський» (напевно, насправді Ф. Алєлюхін або М. Сєріков) підбив польській літак «Фокер». Польські історики підтверджують втрату літака, але свідчать, що його підбито вогнем з землі. Цей «Фокер» було захоплено українськими військами та згодом у цілком справному стані передано на озброєння Летунського відділу.

Льотчик Іван Жарський в уніформі Летунського відділу Галицької армії, фото 1919 р.

З колекції Юлії Олійник

Після закінчення Чортківської офензиви Летунський відділ було переведено до Гусятина, де він зазнав нового польського контрнаступу. Під тиском ворога Галицька армія мусила залишити рідну землю та відійти на територію Східної України. 16 липня 1919 р. Летунський відділ покинув Гусятин і за кілька днів прибув до Кам’янця-Подільського, де в той час розташовувалося управління Повітряного флоту УНР. Зважаючи на напружену бойову працю, яку вже півроку здійснював Летунський відділ Галицької армії, його персонал потребував відпочинку, а літаки — капітального ремонту.

З Камянця-Подільського 23 липня Летунський відділ відбув до містечка Шатава, де було полагоджено весь авіаційний парк Галицької армії. Тим часом Галицька армія та Дієва армія УНР почали спільний похід на Київ-Одесу. З 7 серпня 1919 р. Летунський відділ Галицької армії знову перебував на фронті. Спочатку він розміщувався у Шатаві, а потім — у Новій Ушиці. У наступі українських армій галицькі льотчики найбільше уславилися, коли точилася боротьба за оволодіння ст. Жмеринка.

І. Фостаківський так описав ці події: «За станцію Жмеринка, ключ до Києва і до Одеси, велися весь перший тиждень місяця серпня завзяті та криваві бої. Найбільшу втрату завдавали українським частинам большевицькі могутні панцерники, що під їх прикриттям большевицька піхота вискакувала до протинаступів там, де українські розстрільні йшли побідно вперед. Тому дня 7-го серпня дала Начальна Команда приказ летунським сотням вдарити всіми літаками на станцію Жмеринку, а головно виключити з бою ворожі панцерники, скинути на них бомби, попереривати залізничні рейки та скорострільним вогнем не дати їх направляти. Цілий день 7-го серпня кружляли літаки між Шатавою і Жмеринкою і, виконуючи приказ Начальної Команди, допомогли українській артилерії й піхоті зламати опір большевиків та заняти Жмеринку»126.

Особовий склад Летунського відділу Галицької армії поруч з літаками типу «ЛВГ» Ц.5 (на передньому плані) та «ДФВ» Ц.5 (на задньому плані), Шатава, 25 липня 1919 р. Фото з часопису «Літопис Червоної Калини»

Станом на 16.8.1919, коли Летунський відділ знаходився у Новій Ушиці, чисельність його становила:

1-а галицька сотня: 11 старшин, 69 козаків, 8 рушниць, 17 коней, 7 кулеметів, 1 легкове авто, 7 літаків;

2-а галицька сотня: 10 старшин, 71 козак, 20 рушниць, 6 коней, 5 кулеметів, 1 легкове авто, 3 літаки127.

Під час наступу українських армій на Київ-Одесу Летунський відділ здійснював майже винятково розвідувальні рейди в райони Старо-костянтинова, Вінниці, пізніше — Житомира, Бердичева та Києва. Зважаючи на швидке просування військ, Летунський відділ щоразу змінював місце дислокації: після Нової Ушиці була Вінниця, потім — Козятин. Після розвідувальних польотів вийшли з ладу ще три літаки, тому наказом командування Галицької армії від 27.08.1919 обидві сотні довелося реорганізувати в одну; її командиром залишився Осип Заславський 128. За цей час Летунський відділ поповнився лише одним літальним апаратом — радянським, якого підбили вояки з охорони Головного Отамана С. Петлюри (за іншими даними, цей літак було збито у повітряному бою одним із льотчиків Дієвої армії УНР). Після легкого ремонту літак виявився цілком придатним до виконання бойових завдань, і його було подаровано С. Петлюрою Летунському відділу Галицької армії, яким передано у розпорядження одного з найкращих пілотів — сотника Ф. Алєлюхіна.

31 серпня 1919 р. українські війська вступили до Києва, але того ж дня під тиском білогвардійців мусили залишити місто. 17 вересня Летунський відділ повернувся до Вінниці, звідки його літаки продовжували розвідувальну роботу на фронті. Щоправда, вже не так жваво, як навесні або в серпні 1919 р. Виконувалися лише поодинокі польоти. Приміром, відомо, що востаннє у складі Летунського відділу Галицької армії льотчик Микола Сєріков пілотував 12 жовтня 1919 р. У спогадах ветеранів Летунського відділу подано ще один тогочасний політ, зокрема І. Фостаківський писав: «Під кінець місяця вересня 1919 р., коли УГА з причини шаліючої серед її рядів страшної пошести жахливого сипного тифу знайшлася в безвихіднім положенні в „Чотирикутнику Смерти", Начальна Команда УГА вислала сот. Ш<епаровича> і пор. Хруща літаком до Відня в дипломатичній місії для рятування решти армії. По двох тижнях вертали згадані летуни з важними дипломатичними документами в Україну. Вони вистартували на летовищі в Асперн під Віднем, перелетіли Австрію, Угорщину, Карпати і, минаючи Бесарабію зближалися вже до Дністра. Мряки, що залягли Дністрову низину, змусили летунів знизити лет, а тоді румуни обстріляли літак, ушкодили мотор і примусили наших летунів приземлитися на румунськім боці, заледве кількасот кроків від берега Дністра. В безвихіднім положенні летуни підпалили літак і, відстрілюючися румунській граничній сторожі, добігли до Дністра та кинулися вплав через ріку. Обстрілювані дальше румунами доплили вони до українського берега і, хоч стратили літак, вернули до сотні з дипломатичними документами» 129.

У Вінниці Летунська сотня Галицької армії весь час мешкала у вагонах. За таких умов, зважаючи на епідемію тифу, переважна більшість особового складу сотні захворіла. Після того, як командування Галицької армії 6 листопада 1919 р. підписало мирну угоду з представниками Збройних сил Півдня Росії, дислокація галицьких частин була змінена. За ініціативою білогвардійського командування 17 грудня 1919 р. Летунську сотню було відправлено до Одеси, де знаходилася велика кількість авіаційних установ та військових частин. 21 грудня сотня прибула до Одеси та розташувалася на території авіаційної фабрики «Анатра» — за 5 км від Одеси. Командиром сотні у той час був Іван Фостаківський. З огляду на те, що всі літаки та обладнання були запаковані у ящики та люди мешкали у залізничних вагонах, жодної діяльності сотня не провадила. У січні 1920 р. командиром сотні було несподівано призначено сотника Рудольфа фон Кюгне, який прибув з Відня та вступив на службу до Галицької армії в якості найманця. Кюгне одразу усунув І. Фостаківського й А. Хруща, відкомандирувавши їх у розпорядження начальника Галицької збірної станиці в Одесі отамана В. Оробця.

До Одеси у цей час наближалися радянські війська, і білогвардійці почали терміново евакуйовувати місто. Наказ про від’їзд до Криму отримала й Летунська сотня. Щоб дістатись до одеського порту, їй треба було здолати кілька кілометрів залізницею. Для ешелону сотні місцеві залізничники «ніяк не могли знайти… паровоза», як писав про це у своїх спогадах І. Фостаківський. Сотня зосталася в Одесі, куди 5–6 лютого 1920 р. вступили частини РСЧА. До неї повернулися І. Фостаківський і А. Хрущ, а Р. Кюгне відбув до командувача радянською авіацією.

Зважаючи на те, що Галицька армія перейшла на бік більшовиків, Летунська сотня також невдовзі була зарахована до складу РСЧА та перейменована на 1-й Галицький авіаційний загін. Протягом кінця 1919 — початку 1920 р. особовий склад сотні значно змінився. По-перше, тут не лишилось жодного пілота-німця. Останній з них, чотар Фелікс Шепарович, помер від тифу. По-друге, за різних обставин з сотні вийшли майже всі колишні старшини 2-го Подільського авіаційного загону. Так, 10 жовтня 1919 р. білогвардійцями під містечком Монастирище було збито літак Федора Алєлюхіна, і хоча тоді між Галицькою армією та Збройними силами Півдня Росії існував мирний договір, білогвардійці вважали пілота військовополоненим і відправили його під арештом до Одеси.

19 жовтня 1919 р. наказом командування Збройних сил Півдня Росії дістав нове призначення сотник Н. Залозний. Його було відправлено на службу до білогвардійського 6-го авіаційного дивізіону, що дислокувався на Дону. Але вже навесні 1920 р., коли рештки білогвардійських військ були інтерновані у Грузії, відмовився їхати до Російської армії генерала П. Врангеля у Крим. Подальша доля Никандра Залозного невідома. Так само немає даних про те, як зникли зі складу сотні І. Шестаков та М. Іванів.

Поручик Микола Сєріков, чи не останній з числа «подольців», довго залишався у складі Летунської сотні та намагався всіляко уникнути білогвардійських «мобілізацій». У січні 1920 р. за наказом командира Летунської сотні поручика Сєрікова було відправлено до Севастополя, щоб придбати бензин для галицьких літаків. Саме тоді розпочалася евакуація білогвардійців з Одеси, а потім місто захопили червоні, тож повернутись до своїх M. Сєріков не зміг. Зрозумівши це, він попрямував до збірного пункту Галицької армії у Севастополі, аби зареєструватись там і уникнути мобілізації до білих. У вересні 1920 р. Миколу Сєрікова насильно мобілізували та в якості рядового призначили до одного з авіаційних підрозділів Російської армії генерала П. Врангеля. Участі у боях із червоними він не брав і по евакуації з Криму виїхав до м. Олександрія у Єгипті, де й помер у повоєнний час.

Похорони у Львові американського лейтенанта Е. Гравеса, який загинув під час авіаційної катастрофи 22.11.1919

Robert F. Karolevitz, Ross S. Fenn, Flight of Eagles. The story of the American Kosciuszko Squadron at the Polish-Russian War 1919–1920. — USA. — 1974

У грудні 1919 — січні 1920 р. майже знекровлена Летунська сотня раптово отримала несподіване поповнення. Звільнився з одеської в’язниці й одразу прибув до сотні Федір Алєлюхін. А з Кам’янця-Подільського до складу Летунської сотні на чолі з інспектором авіації сотником О. Єгоровим прибула велика група пілотів та інших фахівців Авіації УНР. Серед них — заслужені українські льотчики військовий старшина Сергій Федорів, сотник Митрофан Богомолов, хорунжий Юрій Арватов. Коли Летунська сотня увійшла до складу РСЧА, політруком до неї було призначено Івана Гулова з Москви. Командиром 1-го Галицького авіаційного загону став Антін Хрущ, його помічником — Олександр Єгоров.