— по-друге, в її складі було три літаки-винищувачі «Ньюпор» (№№ 2844, 3374, 5039), пілотовані льотчиками-наддніпрянцями Залозним, Алєлюхіним та Сєріковим, а також два важких апарати типу «ЛВГ» (№№ 9806, 15960), на яких літали пілоти, загартовані в австро-угорській армії: Найгавзер, Масікевич та Кубш.
Чи не найцікавішим в історії Летунського відділу Галицької армії є питання про повітряні бої з поляками. Перший командир відділу Петро Франко у своїх спогадах (опублікованих 1937 р.) ні словом не торкається цієї теми, окрім одного випадку: «Я мав з польськими літаками тільки одну стрічу над Львовом. Вправді я розпочав обстріл із скоростріла на безнадійно велику віддаль але противник скоро знизився…»109.
За твердженням польських дослідників, у небі в районі Львова польські та українські льотчики зустрічалися тільки один раз — 29 квітня 1919 р. Причому, начебто, у цьому зіткненні польський пілот Стефан Стец здобув перемогу над українським авіатором, що летів на літакові типу «Ньюпор». Згадка про цей двобій є й в українських джерелах. Зокрема про це писав ветеран Летунського відділу, льотчик-дозорець Рудольф Земик, спогади якого було опубліковано 1922 р.: «До першого воздушного бою прийшло аж із кінцем квітня. Наші два літаки відлетіли на розвідку лінії Львів-Перемишль, урудував чет. Шепарович і бул. Кліш, а другим, боєвим літаком, що його завданням було ставити охорону першому літакові перед нападом ворожих, кермував пор. Рульфер. Коли оба наші літаки заявилися наді Львовом, пустилося за ними навздогін зовсім відважно 8 польських літаків, та заатакували їх цілою силою. Наш боєвий літак кинувся сей час до оборони, щоби тим робом дати змоги розвідувальному літакові відлетіти з району бою. Та вже по першій скорострільній серії зазнав тами (автор має на увазі, що у льотчика заклинило кулемет. — Прим. Я. Т.) в стрілянню й мусів старатися чимскоріше вийти з оточення ворожих літаків. Злетів у долину, а скрившися в хмарі, відлетів понад самими домами Львова, уникаючи тим способом цілковитого окружения» 110. Інших повітряних боїв між українцями та поляками Р. Земик не згадує.
У 1938 р. з’явилися спогади Івана Лемківського, який стверджував, що також служив у Летунському відділі (насправді особи з таким прізвищем у списках Галицької армії виявити не вдалося, тож, напевно, «Лемківський» — це псевдонім). Помітно, що у своїх записах автор спирався переважно на раніше опубліковані матеріали Р. Земика та П. Франка. У своїй праці «Летунство УГА» Іван Лемківський, повторюючи Р. Земика, твердить про те, що перший повітряний бій відбувся тільки наприкінці квітня 1919 р. Трохи нижче, описуючи операції галицької авіації, І. Лемківський додає: «В цих летах відзначувалися спеціяльно летуни-наддніпрянці, а до своєї трагічної смерті полк. Б. Губер. Очевидець воздушних боїв полк. Губера, знавець летунства, твердить, що його боєва тактика була чудом летунської боєвої техніки. Після його смерти, примат був весь час в руках сот. Євського — рівнож наддніпрянця, який зістрілів 9 літаків» 111.
Нагадаємо, що Борис Губер загинув 5 лютого 1919 р., а на думку І. Лемківського та інших польських і українських мемуаристів, перший (можливо, й останній) повітряний бій відбувся лише 29 квітня 1919 р. Отож, у своїй оповіді про Б. Губера та Євського Іван Лемківський говорить про їх ПОПЕРЕДНІ заслуги.
Таким чином, в українській мемуарній літературі 1920-1930-х років йдеться винятково про один повітряний бій, який, очевидно, стався у небі Львова 29 квітня 1919 р. між льотчиками Стефаном Стецем та Францем Рудорфером (слід зауважити, що під час Першої світової війни пілоти служили разом в австро-угорських авіаційних частинах). Щоправда, описуючи цей бій, поляки твердять, що з українського боку було два «Бранденбурги» та один «Ньюпор», який їх прикривав, і при цьому замовчують кількість власних літаків. У польській версії бій виграно С. Стецем, а збитий ним «Ньюпор» був, нібито, взагалі першою повітряною перемогою польської авіації. При цьому підтверджень цього збиття у вигляді уламків «Ньюпора» та інших матеріалів польські мемуаристи і дослідники не наводять. Українські автори згадують лише про два своїх літаки, проте стверджують, що проти них було аж вісім польських, що є теж очевидним перекрученням фактів. У будь-якому разі, жодної перемоги С. Стеца у небі Львова 29 квітня не було і «Ньюпор» Рудорфера успішно дістався до свого летовища.
У 1958 р. у Канаді вийшло друком ювілейне видання «Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії)». У ньому було вміщено спогади-дослідження ветерана Летунського відділу сотника Івана Фостаківського, який під час вибуху авіаційної бомби 5 лютого 1919 р. був важко поранений і повернувся до справ лише наприкінці травня. Отож, багатьох подій на власні очі він не бачив. Праця І. Фостаківського створена на основі мемуарів Р. Земика, П. Франка, І. Лемківського, а також власних спогадів. Саме Фостаківський уперше пише про те, що галицька авіація мала повітряні перемоги над поляками: «Загально в місяці квітні зазначилася жвавіша діяльність польського летунства на цілому фронті, очевидним отже було, що воно дістало більшу підмогу в нових машинах і пілотах. В цей час була вже на українськім фронті зорганізована в Америці „Ескадра льотніча ім. Тадеуша Косцюшкі", з якої два американські летуни згинули в боях з українськими летунами. Похоронено їх на цвинтарі „обороньцуф Львова". Загалом мисливці галицького летунства закарбували на своїх апаратах 16 збитих польських літаків в повітряних боях, з чого 9 побід було в рахунку сот. Євського а решта пол. Губера, сот. Алєлюхіна, чет. Сєрікова і пор. Рудольфера» 112.
Щоправда, автор не зазначає, де та за яких обставин відбулися ці повітряні бої, і подає лише два епізоди.
Один з них, за словами І. Фостаківського, стався вже тоді, коли 1-й Галицький авіаційний загін перебував у складі Червоної армії: «Дня 24-го квітня налетіли на станцію Бердичів три польські літаки й скинули бомби. Великої шкоди вони не вчинили, проте сот. Євський вистартував своїм „Ньюпором" й одного з них зістрілів, за що ще того самого вечора одержав подяку й похвалу команданта 44-ї дивізії, полк. Дубового» 113.
Однак на заперечення цьому можна навести вагомі аргументи:
1. У списках 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА ВІДСУТНЄ прізвище «Євський»;
2. Випадок, який описується І. Фостаківським, не посвідчується жодним з радянських джерел, включаючи матеріали архівного фонду 44-ї стрілецької дивізії, який зберігається у Російському державному військово-історичному архіві.
Також не знаходить підтвердження інформація І. Фостаківського про двох збитих українцями американських льотчиків з ескадрильї ім. Тадеуша Костюшка. По-перше, цей підрозділ прибув до Львова лише 17 листопада 1919 р., коли поляки вже не провадили боїв з Галицькою армією. На Личаківському «Цвинтарі орлят» у Львові було дійсно поховано трьох льотчиків з цієї ескадрильї, але загинули вони за інших обставин:
1) лейтенант Едмунд Гравес (американець) — загинув 22.11.1919 в авіаційній аварії під час виконання тренувального польоту у небі Львова;
2) капітан Артур Келлі (американець) — загинув 15.07.1920, коли в якості льотчика-дозорця виконував польот з пілотом 21-ї бомбардувальної ескадрильї в районі містечка Голоби;
3) капітан Маккалум (англієць) — загинув в авіаційній катастрофі 31.08.1920114.
Крім того, цифру у 9 збитих Євським літаків І. Фостаківський взяв зі статті І. Лемківського. А Борис Губер, як зазначалося вище, фізично не міг збити жодного польського апарата, оскільки загинув майже за три місяці до першого зіткнення українських і польських льотчиків у повітрі над Львовом.
Так само: Алєлюхін, Сєріков або Рудорфер теоретично цілком могли збити польські літаки, проте на практиці цей факт видається більш ніж сумнівним. По-перше, треба взяти до уваги, що єдиний відомий повітряний бій з поляками відбувся лише 29 квітня, а вже 16 червня 1919 р. Галицька армія та її Летунський відділ були змушені відступити на територію Східної України, після чого українська авіація припинила протистояння з поляками. Льотчики Алєлюхін та Сєріков, про яких згадує І. Фостаківський, служили у 2-й летунській сотні. Щоденник бойових вильотів літаків цієї сотні з 21 квітня до 31 травня 1919 р. подано вище. Як бачимо, за цей час Федір Алєлюхін вилітав на бойове завдання один раз (8 травня), Микола Сєріков — п’ять разів, з яких останній був також 8 травня. Обидва льотчики літали на «Ньюпорах» 23, які використовувалися щонайменше з 1917 р., і вже давно були технічно застарілими. Цілком вірогідно, що пілоти припинили вильоти через вихід з ладу якихось запчастин їхніх літальних апаратів. Франц Рудорфер був пілотом 1-ї летунської сотні й також літав на «Ньюпорі». Які польоти здійснено ним протягом травня 1919 р., ми не знаємо, але достовірно відомо, що 25 травня 1919 р. на своєму літаку Рудорфер перелетів до Чехословаччини.
Літак «Ньюпор»-23, на якому у травні 1919 р. перелетів до Чехословаччини Франц Рудорфер.
Фото з видання: Харук А. Крила України. — Київ, 2009
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Летунський відділ Галицької Армії“ на сторінці 4. Приємного читання.