Розділ «Летунський відділ Галицької Армії»

Фото з часопису «Літопис Червоної Калини»

Випадок із П. Франком і В. Кавутою — на сьогодні єдиний доведений факт збиття польською стороною українського літака.

Для підготовки власних фахівців з різних галузей авіаційної справи у січні 1919 р. при Летунському відділі почали діяти два курси: льотчиків-дозорців та механіків-мотористів. На жаль, навчання тут закінчилися трагедією. Увечері 5 лютого 1919 р. сотник Борис Губер показував курсантам устрій бомби, що льотчики кидали на ворога. Як згадували галицькі мемуаристи, ця бомба вибухнула в руках Губера, забравши його життя, а також життя ще 7 старшин та підстаршин Летунського відділу. Один з очевидців трагедії свідчив, що цю ж саму бомбу Б. Губер розібрав, а потім зібрав минулого вечора. На думку автора спогадів, під час збирання бомби Губер забув вкласти між запальним молотком і капсулем пружину, відсутність якої і стала причиною вибуху наступного вечора99. Шестеро з загиблих старшин були поховані у спільній могилі у Красному. Тіло поручика Теодора Томенка родичі забрали на батьківщину. Восьмий авіатор, підстаршина Іван Лупул, помер від ран за тиждень по вибуху в лікарні Золочева.

Але вина Бориса Губера у вибуху бомби у світлі нових фактів видається сумнівною. В архівах Львова випадково вдалося виявити фотографії з зображенням понівечених тіл льотчиків, що загинули під час вибуху у Красному. Тіло сотника Губера та, зокрема, його руки, на фотографії цілі. Пошкоджено лише обличчя, — отже, під час вправ він, певно, спостерігав за кимось із курсантів та вибуховою хвилею був уражений в обличчя. До того ж, знімок тіла хорунжого Канукова — молодшого брата військового льотчика Джамбулата Канукова, дозволяє припустити, що саме він, сидячи за столом, робив вправи з бомбою, коли вона раптово вибухнула. Верхня частина його тіла повністю пошматована осколками та вибуховою хвилею. На посмертному фото Теодора Томенка у нього перев’язано голову, плече та руку, тож, найімовірніше, по вибуху медики ще боролися за його життя 100.

Трагедія у Красному сильно позначилася на бойових якостях Летунського відділу, але вже наприкінці лютого 1919 р. до нього прибула велика кількість фахівців-авіаторів з Відня, найнятих на службу вербунковим бюро Галицької армії, що частково компенсувало загибель старшин. Крім того, у березні 1919 р. було здійснено ще одну спробу створити авіаційну школу. Наказом по Галицькій армії від 20.03.1919 її командування запропонувало командирам частин відправити бажаючих до м. Красне, де вона мала відкритися 101. Однак про діяльність цієї школи нічого не відомо.

Державний секретаріат військових справ ЗОУНР неодноразово намагався придбати літаки за кордоном, але безуспішно, і тоді галичани шукали допомоги в уряду УНР. Сотник Петро Франко та його підлеглі відвідували Східну Україну з різними клопотаннями та пропозиціями. Особисто П. Франко двічі літав до Проскурова, де з лютого 1919 р. знаходився штаб авіації УНР і перебували всі її частини, та пропонував С. Петлюрі перевезти всю авіацію УНР до Проскурова і зробити спільні з ЗОУНР військово-повітряні сили. Симон Петлюра розпорядився передати Летунському відділові два вагони авіаційних бомб і два літаки типу «Ллойд». Крім того, до Летунського відділу зі складу авіації УНР постійно передавалося озброєння, обладнання, запчастини тощо.

У березні 1919 р. до Проскурова виїхав підстаршина Василь Кавута, щоб забрати зі складів авіації Дієвої армії УНР здатні до польової служби літаки. Один із них, на думку В. Кавути, найкращий, він вирішив не перевозити залізницею, а пілотувати до Красного власноруч. Разом із двома пасажирами, спеціалістами зі складу авіації Дієвої армії УНР, він здійнявся у небо, але вже за кілька хвилин мотор відмовив і літак упав на землю; усі троє загинули102.

Літаки 2-ї летунської сотні Летунського відділу Галицької армії, зліва направо: «Ллойд» Ц.5, «ЛВГ» Ц.5, «Бранденбург», «Ньюпор»-21, м. Красне, весна 1919 р.

Фото з часопису «Український Скиталець»

Того ж місяця через стрімкий наступ червоних військ штаб Повітряного флоту УНР мусив терміново виїхати з Проскурова до Бродів — на територію Східної Галичини. Під час евакуації значна частина авіаційного майна була перевезена до Красного — для формування Летунського відділу. Зокрема, за твердженням галицьких мемуаристів, тут опинилося близько 60 літаків переважно німецького виробництва та велика кількість авіаційного майна 103. Більшість цих літаків були пошкоджені, але кілька з них вдалося відремонтувати і поставити на озброєння.

Прибуття нових авіаторів з Відня та привезення літальних апаратів з Проскурова дало змогу в березні 1919 р. сформувати у складі Летунського відділу дві авіаційні сотні. 1-а летунська сотня на чолі з поручиком Антоном Хрущем була переведена на аеродром у с. Дуліби під Стриєм, до її складу увійшло 3 бойових апарати та 3 розвідувальних. Вона підпорядковувалася Начальній команді Галицької армії та мала оперувати в районі дій II і III Галицьких корпусів. У 2-ї сотні під командуванням сотника Никандра Залозного було 5 літаків. Вона лишилась у Красному та обслуговувала операційний простір І Галицького корпусу104.

Головний супротивник української авіації Стефан Стец за штурвалом свого літака, весна 1919 р. Фото з фондів ЦДІА у м. Львові

У зв’язку з від’їздом сотника Петра Франка з місією Червоного Хреста до Белграда, з 26.03.1919 командиром Летунського відділу став сотник Джамбулат Кануков. Обов’язки референта авіаційних справ при Державному секретаріаті військових справ ЗОУНР 10.04.1919 було передано сотнику Євгену Пузі.

Станом на 10.03.1919 у Летунському відділі Галицької армії було 20 старшин, 160 стрільців, 9 кулеметів, 57 рушниць, 3 коней і 11 літаків. Як видно з дислокаційної відомості за 15.05.1919, у відділі вже 23 старшин, 64 підстаршин, 340 козаків, 24 кулемети, 64 рушниці, 4 автомобілі, 7 коней та 10 літаків105.

Обидві летунські сотні мали мішаний національний склад. У них служили: галичани, австрійські льотчики (німці, чех, хорват), а також авіатори, що прибули з Наддніпрянщини (росіяни, осетин тощо). Командир 1-ї сотні Антін Хрущ, хоч і сам вправно вмів літати, був дозорцем у парі з поручиком Михайлом Савчуком — колишнім військовим льотчиком австро-угорської армії. Про цей екіпаж командир Летунського відділу сотник Петро Франко згадував: «Поручники Савчук та Хрущ мали декілька добрих черт характеру: це була їх висока амбіція та роботящість. Але та надто вибуяла амбіція часто вела особливо Савчука надто далеко, що не могло здобути йому симпатій товаришів, тим більше, що його знання пілотажу не було надто високе: не розвиваючи достаточно скорости, намагався виконувати з літаком недозволені повороти та тим способом розбив два літаки. Вирівняв ті невдачі дійсно смілим летом до Перемишля, де Хрущ обложив бомбами славний міст, відомий в нас з листопада 1918 р.»106.

Летунський відділ Галицької армії активно діяв проти польських військ. Льотчик-дозорець Рудольф Земик згодом писав про це: «Із численних летів, що їх виконали наші літаки, згадаю лише 15 наді Львов і 10 над Перемишль. За кожним бомбометним летом старалися наші летуни нанести ворогові, як найбільшої мілітарної шкоди, та спинити його працю в воєнних приготуваннях. В тій ціли обкидали залізничний дверец і елєктровню у Львові, залізничний дверець і летище в Перемишлі, та залізничний шлях Львів-Перемишль. Під час другого бомбометного лету наді Львів, ушкоджено н. пр. <наприклад> елєктровню до тої міри, що вона довший час була в застою. Крім того підчас першого й другого наступу наших військ на лінію Львів-Перемишль, виконали наші боєві літаки кілька успішних піхотних летів, коли з висоти 50-100 м. обстрілювали ворожі обози й боєві відтинки, де ворог зібрався до протинаступу»107.

Петро Франко також залишив спогади про бойові операції окремих пілотів Летунського відділу: «Наші два боєві „Ньюпори" та їх мистецькі пільоти сотник Федір Алєлюхін, який в розмові трохи гикався і четар Микола Сєриків наводили на противника жах своїми бравурними летами. Сотник Євський, лотиш із ясносиніми очима та залізними нервами пописувався над Львовом роблячи мертві петлі довкруги кожної шрапнельної хмаринки, яка вицвітала коло нього. Сєриків відплачуючися за напад гнався за польськими аероплянами аж на їх летунський майдан, полетів над ним у малесенькій висоті та весь час сипав зі скоростріла. Ми не довідалися, чи зробив яку шкоду»108.

Про інтенсивність та характер застосування авіації Летунського відділу можна дізнатись із журналу польотів 2-ї летунської сотні Никандра Залозного за 21 квітня — 31 травня 1919 р., який зберігся в архівних матеріалах Галицької армії:

За даними цього журналу можна зробити два висновки:

— по-перше, від часу створення до 21 квітня 1919 р. 2-а летунська сотня вже здійснила 110 польотів;