Пригоди Олівера Твіста

оповідає про місце, де народився Олівер Твіст, і про те, за яких обставин це сталося

У кожному місті Англії існує робітний дім. В одному місті ось у такому громадському закладі «народився смертний, чиє ім’я ви бачите у назві цього розділу». Якби у мить появи на світ його «оточували дбайливі бабусі, стурбовані тітоньки, досвідчені мамки й велемудрі лікарі, то йому напевне й неминуче був би кінець». Адже декілька хвилин він не дихав. Але поряд з ним були лише п’яна старчиха і парафіяльний лікар, тож Олівер і Природа боролися сам на сам. Як тільки він вдихнув повітря, чхнув і закричав, на металевому ліжку заворушилася молода мати, насилу підвелася з подушки, взяла немовля, «палко притисла холодні уста до його чола… здригнулася, упала на подушку — і вмерла».

Лікар намагався щось зробити, але марно — серце зупинилося назавжди. Ідучи з кімнати, він запитав старчиху про молоду жінку, але та не знала ні хто вона така, ні як потрапила в місто.

Баба убрала новонародженого в благеньку, пожовклу сорочину, і одразу стало зрозуміло, що хлопчик — не син вельможі, а «парафіяльний вихованець, сирота з робітного дому, безрідний, вічно голодний злидень, якому не судилося знати в житті нічого, крім стусанів та штурханів, яким попихатимуть усі й не жалітиме ніхто».

оповідає, як Олівер Твіст зростав, виховувався й харчувався

Протягом наступних восьми-десяти місяців Олівер перебував на межі смерті. Потім парафіяльне керівництво відправило його на «ферму», де під материнським доглядом літньої жінки вовтузилися на підлозі два-три десятки малюків. Стара вихователька підтримувала теорію філософа-експериментатора «про те, що кінь здатен жити без корму, який успішно підтвердив її, довівши щоденний раціон своєї коняки до однієї соломини на день». Баский скакун здох за день до того, як мав перейти на споживання самого тільки свіжого повітря.

Діти голодували, а помирали від нещасних випадків: то якесь дитя падало у вогонь або примудрялося вчадіти, то перекидалася колиска, чи ошпарювалось окропом. Іноді проводилося слідство з приводу загибелі занедбаної парафіяльної дитини, але лікар і парафіяльний бідл присягалися у тому, що хотіла почути від них парафіяльна рада.

Така система виховання давала свої плоди.

«У день свого дев’ятиліття Олівер Твіст був блідий, хирлявий хлопчик, замалий на зріст і худий, як скіпка».

Цього дня парафіяльний бідл містер Бамбл прийшов на «ферму» до місіс Менн, щоб забрати Олівера. Господиня наказала відмити хлопчика, а сама заходилася щедро пригощати бідла джином. Містер Бамбл одним духом вихилив півсклянки і став розповідати хазяйці закладу, як він придумує прізвища підкидькам за абеткою.

Завели Олівера, який ладен був піти звідси з ким завгодно і куди завгодно. Але він «здогадався прикинутись, буцімто страшенно не хочеться йти», тим більше, що місіс Менн, стоячи за стільцем бідла, люто вирячилась і показувала кулак.

У робітному домі Олівера поставили перед очі ради. «Містер Бамбл стукнув його раз ціпком по голові, щоб трохи розворушити, і раз по спині, щоб підбадьорити…і завів його до великої кімнати, де навколо сиділо з десяток гладких джентльменів». Олівер відповідав на запитання джентльменів тихо і затинаючись, і члени ради вирішили, що він дурень.

У нього запитували, чи він знає, що в нього немає ні батька, ні матері, чи молиться він за всіх тих, хто його годує, а хлопчик тільки гірко хлипав.

Члени ради заявили, що Олівер уже великий, а тому мусить відробляти хліб. Хлопчик повинен був микати мички.

Рада «дбала» про мешканців робітного дому. Вона ухвалила годувати бідняків тричі на день рідкою кашею, сама розлучала подружжя і робила з чоловіків одинаків, ховала померлих злидарів. Від такого життя трунар ніколи не був без роботи.

Хлопцям теж давали лише кашу. Її насипали в маленькі мисочки. Після того, як мисочки пустіли, діти «ретельно обсмоктували собі пальці, сподіваючись, що до них пристала бодай крупинка каші».

Хлопці зовсім здичавіли з голоду, і один з них заявив, що, чого доброго, з’їсть сусіда. Очі в нього були такі дикі, що товариші беззастережно йому повірили.

Після вечері Олівер попросив ще каші. Наглядач остовпів з несподіванки, а Потім зарепетував, кличучи бідла.

Містер Бамбл негайно доповів про це раді, і джентльмен у білому жилеті сказав, що Олівер Твіст скінчить життя на шибениці. Джентльмени обговорили цю нечувану пригоду і вирішили запропонувати п’ять фунтів тому, хто візьме Олівера до себе.

оповідає про те, як Оліверові Твісту мало не дісталося місце, аж ніяк не райське