Пригоди Олівера Твіста

Горе чоловіка зробило його напівбожевільним. Він рвав на собі волосся, кричав, що його посадили у в’язницю за жебракування, а жінку заморили голодом. Мати померлої безглуздо посміхалася і щось бурмотіла.

Померлу жінку поховали у братській могилі, де стояло стільки трун, «що від віка горішньої до поверхні лишалось кілька футів».

Оліверові зовсім не сподобалося це видовище похорону, але містер Сауербері сказав, що скоро він звикне.

Розгніваний Ноєвими глузуваннями Олівер починає діяти й дуже його дивує

Минув термін випробування, і Олівера було офіційно прийнято в учні.. Смертей побільшало, пошесть кору косила дітей. Олівер у капелюсі зі стрічкою до колін очолював жалобні процесії і викликав захват, і розчулення усіх матерів міста.

А в майстерні трунаря Олівер протягом багатьох місяців безмовно терпів знущання Ноя Клейпола, який казився од заздрощів. Шарлотта в усьому підтримувала Ноя, тим більше, що місіс Сауербері люто ненавиділа Олівера, бо її чоловік виявляв до хлопця прихильність.

Одного дня Ной залишився з Олівером наодинці і вирішив досхочу позбиткуватися з хлопчика. Спочатку він смикнув Олівера за чуба, за вухо, обізвав підлизою, а коли всі ці знущання не дали очікуваного результату, Ной почав глузувати з матері Олівера і назвав її шльондрою.

«Почервонівши від люті, Олівер скочив на ноги, перекинув стілець і стіл, схопив Ноя за горло, трусонув так, що в того аж зуби клацнули, і, вклавши всю свою силу в один удар, звалив свого кривдника з ніг». Від смертельної образи, завданої матері, дух його збунтувався, кров скипіла і маленький затурканий хлопчик в одну мить перетворився на грізного месника.

На крик Ноя прибігла Шарлотта, потім місіс Сауербері. Вони почали бити Олівера, який пручався, борюкався і не втрачав бойового духу, а потім запхали до льоху і закрили там. Хлопчик продовжував бити в двері, що двигтіли під його ударами.

Місіс Сауербері послала Ноя до притулку і наказала негайно привести містера Бамбла.

Олівер бунтує далі

Ной стрімголов залетів у ворота робітного дому. Він притискав до синця під оком лезо ножика і волав, що Олівер хотів убити його, хазяйку і Шарлотту.

Коли містер Бамбл прийшов у будинок трунаря, Олівер усе ще гатив у двері льоху. Повернувся містер Сауербері і за комір витяг з льоху малого бунтаря. Взагалі він ставився до хлопця по-доброму, але сльози дружини розбудили його гнів і йому залишилося тільки одне — відлупцювати Олівера.

До вечора той просидів під замком у льосі, а коли споночіло, хазяйка відправила його спати у майстерню. Усю ніч хлопчик то плакав, то молився, а на світанку відсунув засув і, вагаючись, вийшов на вулицю. Він пішов у бік робітного дому. У садку за решіткою Олівер побачив свого товариша Діка, який у цей ранній час уже полов грядку. Він підвів бліде личко, підбіг до хвіртки і простяг Оліверу свою худеньку ручку. Хлопчики попрощалися, і Дік благословив Олівера. Це благословення малої дитини Олівер пам’ятав усе життя.

Олівер іде в Лондон. Дорогою він зустрічає чудернацького юного джентльмена

Олівер швидко йшов битим шляхом. За містом він побачив дороговказ, на якому було написано, що звідси до Лондона рівно сімдесят миль. Хлопчик згадав слова старих мешканців робітного дому, що хлопець з головою в Лондоні може заробити великі гроші.

Першого дня Олівер прийшов двадцять миль. Він з’їв єдиний шматочок хліба, що був у його торбинці, і відчував страшенний голод. На ніч хлопчик зарився в копицю сіна серед поля, трішки зігрівся і заснув.

Наступного дня він ледве пересував ноги від утоми і голоду, а ніч знову провів у холодному, вогкому полі. У селах Олівер намагався випросити окраєць хліба, але фермери в дев’яти випадках з десяти, побачивши простягнуту руку, кричали, що зараз спустять на нього собак.

«На сьомий день після втечі Олівер рано-вранці пришкандибав до містечка Барнет». Містечко ще спало. «Брудний, запорошений хлопчик присів на чийсь поріг, щоб дати перепочинок скривавленим, побитим ногам». Ніхто не звертав на нього уваги. Раптом Олівер помітив, що на нього дивиться якийсь хлопець. «Він мав кирпатий ніс, плаский лоб… і замурзаний був так, як може замурзатися тільки недоліток. Як на свій вік, він був невисокого зросту, ноги мав криві, а очиці бистрі й зухвалі». Цей чванькуватий, самовпевнений ферт першим підійшов до Олівера, розпитав про те, куди він іде, нагодував шинкою з хлібом і запропонував іти в Лондон разом. З подальшої розмови Олівер довідався, що його приятеля звуть Джек Докінс, він має прихильність одного шанованого старого лондонського джентльмена і зараз іде в столицю. Джек зізнався, що в колі друзів він більш відомий під прізвиськом «Спритний Пройда».

У Лондон хлопці зайшли пізно вночі, проминули багато вулиць і опинилися у вузькому брудному, смердючому завулку біля якогось будинку. Пройда штовхнув Олівера в коридор і завів у напівтемну кімнату з почорнілими від часу і бруду стінами. Перед каміном стояв дощаний стіл, над вогнем на дроті смажилася ковбаса, «а над нею схилився з довгою виделкою в руці старезний зморщений єврей з бридким обличчям, зарослим кошлатою бородою… За столом сиділо четверо чи п’ятеро хлопців, віком не старших за Пройду. Вони курили довгі череп’яні люльки й попивали спиртне, наче дорослі».