Розділ «СУМНІ НЕГАРАЗДИ»

Якось Лі Чунь завітав до Прокопового мешкання в доволі бадьорому настрої й сказав:

— То, може, поговоримо?.. Ми якось згадували про помилку Ейнштейна. Готові слухати?

Прокіп усе ще не міг звикнути, що справжній академік, один із безсмертних, розмовляє з ним, як з рівним. Проте асистент завжди тримався з гідністю;

— О так! Я просто не зважувався вам нагадати.

Лі Чунь зробив екскурс у першу половину двадцятого віку, коли здобула визнання теорія відносності. Він говорив про Ейнштейна, засновника новітньої фізики й космології, — говорив захоплено, як про фундатора такого бачення світу, яке прокладає шлях до розуміння Світової Монади.

— Є три види героїзму, — продовжував Лі Чунь, зробивши невелику паузу. — Перший вид — героїзм воїнський. Це… ее-е… найпростіший героїзм, хоч тут небезпека для життя очевидна. Другий вид — героїзм громадянський. Його зрозуміти важче, бо коли людина виходить на герць із суспільними забобонами, не завжди їй доводиться важити життям. Найчастіше таку людину піддають остракізмові.

Та можна кудись виїхати, жити скромно, але все ж таки жити!.. І третій вид-’Героїзм науковий. Це найвища форма героїзму, хоч тут здебільшого… Я обминаю європейське середньовіччя. Це виняток… Здебільшого не існує іншої загрози, окрім людського нерозуміння. Але тут доводиться кидати виклик самій Природі, цілому Всесвітові. Розумієш, Прокопе?..

— Так, розумію, — захоплено прошепотів хлопець, хоч питання було суто риторичне й не вимагало відповіді.

— Третій вид героїзму властивий лише геніям. Це одиниці, які освітлюють шлях до вічності. Кеплер, Ньютон, Ейнштейн… І все ж, друже, коли ми згадуємо Ейнштейна…

На цей раз пауза тривала довше, ніби академікові належало зібратися з силами і прорвати невидимий бар’єр.

— Власне, це навіть не його особиста помилка. Так наука бачила світ до нього — однаково безконечним у бік великого і малого. В бік мегакосму він проклав межу. Навіть визначив радіус, що здатний окреслити Всесвіт. На цій основі виникла космологія. Але в бік мікрокосму жодної межі не побачив. Ось чому доцентрові сили у нього всюди безконечно великі. А чи може так бути?..

— Природніше бачити безконечність у бік мегакосму. І вона реально існує, — зауважив Прокіп.

— Існує лише просторова безконечність, але ж не силова й не енергетична. Бездуховна, безжиттєва безконечність. Або, інакше кажучи, безконечність як темрява. Ось що реально існує.. Простір, опанований світлом, безконечним бути не може.

— Чому не може?

— Тому, що швидкість світла конечна. Я кажу про фізичні реалії, а не про математичні парадокси… Це перша причина. Друга причина та, що світло з’явилося тоді, коли народилися зорі й галактики. А вони існують не вічно. Час їхнього існування конечний. Дві оці причини у своїй сукупності виставляють межу й для Всесвіту — безконечним він бути не може.

Деякий час вони мовчали. Відтак Прокіп запитав:

— Якщо Всесвіт конечний, то… Що ж далі, поза ним?..

— Я вже відповів, Прокопе. Поза ним… Поза ним — не опанований світлом простір. Простір як вакуум. Або простір як матерія. Бо тільки вакуум і є матерія — більше ніщо. Але ж сама по собі матерія мертва — ось у чому суть! Життя існує лише там, де володарює Світло. Світло з великої літери. Воно ж є синонім Монади. І синонім Бога.

— Бог, якого можна увібгати у фізичні формули? — недовірливо мовив Прокіп, але одразу пошкодував: він таки ж бачив Галактичну Монаду! І навіть визначив її діаметр: більший від діаметра Сонячної системи.