Розділ «Від автора»

Це було наприкінці п'ятдесятих років минулого століття, коли на земній кулі почали з 'являтися перші атомні електростанції. В мою душу закралась тривога: земляни отримали в своє розпорядження таку силу, яка здатна знищити й саму нашу планету. А невдовзі до моїх рук потрапив науковий матеріал, який свідчив: у Сонячній системі колись було не дев'ять планет, а десять — десята планета чомусь «розірвалася, неначе бомба». Так писав академік В. Г. Фесенков. Уламки саме цієї планети падають на Землю у вигляді метеоритів.

На рубежі 50-х і 60-х років з цих моїх тривог народилася стаття «Слідами космічної катастрофи», що здобула широке визнання не лише в Україні, а й за її межами. Її визнали навіть поважні вчені — скажімо, всесвітньо відомий академік В. А. Амбарцумян. Щоправда, він не погодився з прикінцевим розділом статті, в якому я висловлюю гіпотезу щодо того, куди і яким шляхом полетіла найбільша маса загиблої планети. Статтю додано до роману, читач знайде там цю гіпотезу — я його застерігаю, що ставлюся до неї критично. Не знімаю гіпотезу лише з літературних міркувань: адже ж я додаю статтю до науково-фантастичного роману, тож елемент фантастики в ній не буде на вигляд зайвим.

А проте йдеться не лише про елемент фантастики. Відомо, наприклад, що у Всесвіті чомусь вибухають цілі галактики, котрі складаються з мільярдів зірок. Отже, ланцюгові реакції існують не лише на атомному, а й на космологічному рівні. Коли так поглянути на мою гіпотезу, то вона вже не матиме надто фантастичний вигляд.

Через кілька років після статті я написав на цю тему науково-фантастичний роман «Чарівний бумеранг». В основу сюжету було покладено відверто умовний прийом: герой роману кидає бумеранг — і доки останній летить туди й назад, сам герой подумки долає тисячоліття й переживає атомну катастрофу на десятій планеті. В цей спосіб я намагався застерегти земне людство, що на Землі можлива така ж сама катастрофа, як на Фаетоні. Та ось катастрофа сталася, хоч і менших розмірів — вибухнув Чорнобиль. Після цієї катастрофи умовна гра з бумерангом видається наївною — потрібно було знайти щось поважніше й ближче до грізної реальності. Я знову взявся за роботу над романом «Чарівний бумеранг», піддавши його докорінній переробці. Так 12 років тому (в американській еміграції) з'явився «Син Сонця — Фаетон», який я сьогодні пропоную українському читачеві.

Микола Руденко.

15 лютого 2002 року