Розділ четвертий

«Здається, я у цьому місті нікому не потрібен, — розмірковував, лежачи в готельному ліжку, Кримський-Корсаров. — А я ще так до них поспішав, хоча, правда, мене спробувала вислухати ця жахлива жінка — Інна Іванівна…»

Перед очима Кримського-Корсарова відразу постала постать Інни Іванівни у червоно-чорному:

— Невже ви хочете у готель? Можна і в нас залишитися. У мене залишитися… — вона вже знімала свій халат, під яким не було нічогісінько.

Кримський-Корсаров відступав, але далі відступати було нікуди — стіна кімнати. Вона підійшла впритул, і він зрозумів: це — алкоголь, а можливо, й наркотики.

— Інно Іванівно, я вас дуже шаную, але я мушу йти!

— Нікуди ти не підеш! Ти залишишся тут. Хіба ти не відчуваєш, що жінка тебе хоче…

Кримський-Корсаров відчув, що його роздягають…

Ху, ліпше не згадувати! Відьма, фурія, а все чому?.. А тому, що ті, до кого він приїхав, Буревий і Орлов, взагалі не приділили йому жодної уваги. А це означає лише одне — він тут нікому не потрібен і тому треба негайно повертатися до Парижа. Ноги його у цьому сніговому царстві ніколи більше не буде!

У двері постукали.

— Зараз, заждіть хвилинку! — Кримський-Корсаров одягнув на себе східний халат, привезений з Єгипту. Халат був досить дорогий, тому Кримському-Корсарову хотілося, аби хтось побачив його в цьому екзотичному вбранні. Досі він демонстрував його лише перед готельними покоївками та ще в домі Орлова, де заночував першої ночі…

— Заходьте, — сказав він, одягнувшись і розглядаючи себе в дзеркалі.

Зайшов Орлов.

— Максиміліане Олександровичу, я був дуже зайнятий у ці дні і зараз хочу забрати вас до себе, у видавництво, але спочатку ми разом поснідаємо. А потім ви вже побачите і почуєте всіх, з ким хотіли б побачитися.

У двері знову постукали.

— Заходьте!

До кімнати увійшов Буревий.

— Я був дуже зайнятий у ці дні, але від сьогодні я — ваш слуга.

Орлов і Кримський-Корсаров засміялися.

… За сніданком Орлов почав розповідати про моторошні події останніх днів, але несподівано Кримський-Корсаров зупинив його і сказав: