Розділ «ТЕПЕР У НЬОГО БОРОДА»

Я був певен, що дійду до станції й передам листа. Але в останній день мандрівки я дуже ослаб. Я вже не йшов, а плентався, а коли хотів сісти відпочити, то просто падав на землю. Підводячись, спочатку ставав навкарачки, потім відштовхувався від землі руками і починав іти.

Наближався вечір. Цілий день я живився тільки щавлем і не доїденою вчора цибулиною. Часом я зустрічав у полі людей, але я ні в кого не хотів просити допомоги, бо побоювався, щоб мене не розпитували або не затримали. Адже до мети вже залишалось недалеко.

Тепер уже не тільки ноги, але й голод і запаморочення в голові перемагали мене. До станції залишалось якихось, може, вісім кілометрів, але перемогти їх я вже не мав сили. Я ще пробував ступати запаленими ступнями, та змушений був спинитись. Я сів біля дороги, сподіваючись на якусь випадкову машину. Байдужість і сонливість перемогли мене. Я заснув сидячи.

Я не чув, як біля мене спинились на шляху підводи, як люди з підвід, здивовані моїм виглядом, підійшли до мене. Не чув, як будили мене, як поклали на віз і поїхали далі.

Я прокинувся тільки тоді, коли вночі підвода спинилась і хтось почав знімати мене з воза.

— Прокинься, хлопче, бо мусиш тепер іти своїми ногами.

І я прокинувся. Навколо мене метушились якісь постаті, розмовляючи впівголоса. Я став на ноги й роздивлявся навколо себе.

— Ну, — спитав мене високий чоловік з автоматом на грудях, — туди ми тебе привезли, куди тобі треба, чи ні?

— А де я?

— На хуторі під містечком. До нього ще кілометрів зо два.

— Мені треба в містечко, на станцію, — сказав я.

Біля мене стояли якісь люди, озброєні гвинтівками, автоматами, а недалеко я побачив групу людей біля станкового кулемета. А високий пояснив мені:

— Бачиш, синку, взяли ми тебе по дорозі, бо зовсім ти плохий став. Привезли тебе ближче до станції, тільки на станцію сьогодні не можна. Ночуватимеш тут, на хуторі, бо зараз на станції війна буде.

— Яка війна, дядю?

— Та ми трохи прочухана дамо фріцам.

— То ви партизани?

— Та вже ж ніхто більше.

— Візьміть і мене з собою.

— Та ти й так ледве на ногах держишся. Куди тобі з нами?